''Бог бо так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав'' (Іван 3,16).
Всі аналогії з сучасною українською політикою надумані і випадкові. Перепрошую, якщо помилився десь у фактажі.
Однак за вічною політичною гризотою і гризнею, ми справді можемо пропустити і друге пришестя Христа. Тим більше, що перше політики проґавили, хоч і використали, але ідею та суть пропустили.
Стояв задушливий квітневий полудень. Настільки задушливий, наскільки задушливим він може бути на Близькому Сході. Святкували останній день Пасхи, день коли одвірки помешкань у Єгипті євреї вимастили кров'ю жертвенного ягняти, щоб Бог, караючи єгиптян, оминув їх дім, умертвивши старших хлопчиків тільки у єгипетських сім'ях. Кров на воротах, як пароль для своїх, вбите ягнятко за право первістка на життя. Сьогодні його м'ясо мали з'їсти разом з сім'єю, а замість хліба мала бути маца.
Так було вже кілька тисяч років підряд, відтоді, як народ вийшов з Єгипту і не зміг поселитися на Землі обіцяній з першого разу. З тих древніх часів, коли старий Моїсей розвернув назад у пустелю змучених довжелезним переходом людей, які не хотіли битись за обіцяну їм землю. Потім 40 років поневірянь, аж поки не померли всі, хто пам'ятав рабство у Єгипті, аж поки не закрив очі і сам Моїсей. В теперішньому Єрусалимі живуть нащадки лише тих, хто відвоював свою землю з мечем, проливаючи за право жити тут свою і чужу кров. Але війни вже давно не було, народ знову потрапив у рабство. Цього разу до Риму.
Римський прокуратор і місцевий цар – вони існували одночасно і мали різні цілі.
Прокуратор намагався утримати завойовану Іудею в покорі використовуючи силу та інтриги. Вірогідно, намагаючись економити імперський бюджет, справно виконуючи план по відрахуванню податків до метрополії. Прокуратор вірив не у силу слова, а в силу Вічного Риму, його численних легіонів та їхніх мечів.
Цар Ірод і челядь намагалися платити менше, але при цьому обмежити вплив прокуратора якомога більше. Пілат не був зговірливим. Пілата треба було усунути. Звісно руками Риму, а для цього потрібна була дискредитація Пілата перед метрополією. Місцеві чиновники мало вірили у силу слова – вони знали силу золота і потрібних людей.
Водночас, дурненький ідеаліст Варрава все намагався підняти народ на повстання. Адже повстанці та революціонери у всі часи дурненькі, хоч і сміливі, звитяжні, а часом навіть і переможні. Втім вони вірять не в силу слова – тільки в силу народного гніву та в примітивну, але нібито ефективну силу ножа.
Той, хто вірив у силу Слова Божого і піднімав ним мертвих із могил, любив одразу усіх: Варраву, чиновників і царів, Іудею, Єрусалим, навіть Прокуратора і весь його зарозумілий Рим. Його любов не заважала нікому. Такий собі, нібито дурник, якого тиждень тому ввезли до Єрусалиму верхи на віслюкові і проголосили "царем" убогих та бідноти. Розповідали про те, що він прекрасний лікар і великий дивак. І хоч всі знали про популярність його проповідей серед людей – до останнього часу він не заважав нікому, його існування не заважало нічим.
Але Прокуратора треба було дискредитувати, а римляни схопили Варраву. Повстанця засудили до страти і тут, місцеві політики замислили звичайну політичну двоходівку: примусити Прокуратора відпустити Варраву і, водночас, позбутися дивака, який ставав дедалі популярнішим серед бідноти. Про всяк випадок, наперед, усунувши конкурента реальному царю Іроду.
На Пасху мало бути голосування найбільш поважних представників Народу для помилування одного злочинця. Як відомо Прокуратора примусили відпустити повстанця Варраву, а дивака Ісуса стратити замість нього. Як переповідає нам Євангеліє від Івана, коли Пілат утретє запитав натовп чи справді вони бажають убити свого проголошеного царя, йому закричали у відповідь, що цар один – цезар у Римі, а якщо Пілат Ісуса відпустить, то він і сам проти цезаря і проти Риму.
Звичайно ж це була типова маніпуляція, брехня для Пілата. Адже цезар та Рим були далеченько, а в Іудеї був свій цар Ірод. Точно відомо,що Ісуса стратили, а в Рим, напевне, донесли тільки те, що Пілат з невідомих причин відпустив злочинця Варраву. Ціль була ніби досягнута. Пілат нібито був дискредитований. А цар Ірод нібито втратив гіпотетичного конкурента.
Тільки, кажуть, задуха була у древньому місті Єрусалимі на ту Пасху. Парко. І хмари збиралися на грозу.
Пройшло кілька тисячоліть. Диваки були завжди. Більшість з них ніколи не змогла б стати політичними конкурентами царям, якої б популярності у народах своїх вони не набули.
Але знову і знову, історія двотисячолітньої давнини повторювалася. І вже немає значення, вішався чи стрілявся Іуда. Був дискредитований чи ні новий Ірод чи вже якийсь колишній вже президент перед старою метрополією...
Ми віримо, що добрих диваків, які уміли лікувати Словом і піднімати людей, збирає біля себе по праву руку Господь.
Христос Воскрес!
P.S. Коли ви бачите доброго дивака, не поспішайте піднімати його на кпини. Може потім вічність шкодуватимете через помилку.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
