Річниця президентства під час війни
Оскільки через технічні проблеми моя стаття зникла з першої сторінки УП, з задоволенням допомагаю редакції, розміщуючи її через блог. Це протилежна точка зору, стаття "не в тренді", тому я раджу прочитати усім. Обговорення у ФБ.
7 червня виповнюється рік, як Петро Порошенко вступив у повноваження президента. Того ж дня виповниться приблизно рік і три місяці, як в Україні триває війна. Її формальним початком можна назвати дозвіл Ради Федерації Росії для президента Путіна використати війська на території України.
На перший погляд – дві дати, не пов'язані між собою...
Кажуть, – це посттравматичний синдром, коли демобілізований воїн закипає від люті, спостерігаючи переповнені київські ресторани під час війни.
Коли я дивлюсь на політиків та експертів, які у комфортних кріслах, ставно оцінюють річницю президента, – у мене також виникає враження, що про війну забули. Або навмисно не хочуть згадувати взагалі.
Тож пропоную аналізувати головні обіцянки gрезидента саме у контексті війни, щоб не засовувати голову у пісок, де однаково буде чути вибухи на Донбасі.
Чи не найчастіше згадують виступ Петра Порошенка, де він заявив, що АТО повинно тривати "години, а не дні". І справді, антитерористична операція, як правило, триває від кількох годин до кількох днів.
Так воно і було, коли ОДА у Харкові звільнили від сепаратистів в результаті блискавичної операції.
Причина затягування АТО на Донбасі, що триває вже понад рік, у тому, що це давно вже ніяка не антитерористична операція – а цілком реальна війна, яку ми продовжуємо вимушено називати офіційно АТО. І мало хто розуміє, що саме відсутність формального стану війни України з Російською Федерацією обмежує росіян у використанні найефективнішої зброї – авіації.
Прихильники формального стану війни мають знати, що сучасні війни ведуться з повітря. І це часто призводить до швидкого розгрому тих, хто не може протистояти в таких боях.
Так, за офіційними даними в результаті війни у Перській затоці 1990-1991 років Ірак втратив 3.700 танків та 2.400 одиниць іншої бронетехніки, 2.600 стволів артилерії та понад 100.000 військових. Втрати ж США, яка діяла, насамперед, із повітря, склали лише 148 осіб! Вражаюча статистика?...
Тим, хто виступає за оголошення війни, треба пам'ятати, що загальна кількість бойових літаків у Росії у 6,4 рази більша ніж в Україні.
За відкритими даними, рік тому на 25 українських бомбардувальників Су-24М та 40 штурмовиків Су-25 припадало аж 282 російських МіГ-29 плюс 252 МіГ-31, та ще й 400 винищувачів Су-27. Наслідки повітряних боїв неважко передбачити.
Тому допоки в інтересах України буде Антитерористична операція, а не війна – доти вона має називатись саме АТО.
Інше поширене звинувачення. Критики президента часто згадують що за рік Україна так і не запровадила повномасштабних санкцій щодо Росії, під чим розуміють повний розрив будь-яких економічних стосунків.
Як правило, вони "забувають", що одним з перших указів Петро Порошенко заборонив співпрацю з Росією підприємствам оборонної промисловості. Це важке рішення було необхідним, хоч і принесло серйозні проблеми для багатьох підприємств, на чому тільки недавно спекулював Путін.
Водночас, український експорт і так суттєво впав. Не хочу перевантажувати цифрами, лише нагадаю:існує прямий і безпосередній зв'язок між падінням експорту і збіднінням населення. Адже відсутність експорту веде до зменшення валютних надходжень, а це тягне за собою падіння курсу гривні, яке й викликає підвищення цін.
От і постає питання: що краще? Заборонити експорт до Росії продуктів сільського господарства, наприклад, зерна та олії і змиритися, що це викличе тиск на курс гривні – чи спробувати діяти в інтересах української економіки під час війни?
Зрештою, сотні, чи вже тисячі "200-тих", які повертаються до Росії, і так є найдошкульнішими "українськими санкціями", здатними зупинити окупантів.
Третє з найпоширеніших звинувачень – Порошенко поки не досяг безвізового режиму з ЄС.
Ключовим словом є слово "поки". Тепер Європа обіцяє запровадити безвізовий режим наступного року, якщо Україна завершить виконання ряду умов. Найсерйозніша – боротьба з корупцією, яка нажаль, від одного створення АКБ не зникне. А ще – введення сучасних, біометричних, пластикових паспортів, над чим активно працюють в уряді.
Втім, варто нагадати, що президент та українська дипломатія повністю переламали тренд, який існував до Ризького саміту – Україні збирались відмовити у безвізовому режимі через загрозу мільйонів нелегальних біженців.
Звичайно, за рік Порошенко мав не лише досягнення, були й кадрові помилки.
Наприклад, призначення міністром оборони Валерія Гелетея. Після Іловайська – твердження про його помилкове призначення сприймається, мов аксіома. Але якщо спробувати спокійно оглянути ті події?
Ще за місяць до Іловайська міністра оборони ніхто не критикував. Бо це за Валерія Гелетея сталися значні військові успіхи: українська армія та добровольчі батальйони ізолювали від кордону Донецьк, вийшли на околиці Луганська і були готові до штурму.
Ви скажете – при чому тут Гелетей? І будете абсолютно праві – ні при чому! Бо міністр оборони не займається керівництвом військовими діями, і тодішнім перемогам ми завдячуємо нашим героям-захисникам.
Але чому ж після удару російської армії їм у спину і утворення Іловайського котла всі повірили, що в цьому винен саме міністр оборони, який не керує військовими операціями?
Зрештою, розумний не той, хто не робить помилок, а той, хто їх виправляє. Валерія Гелетея відправили у відставку, на його місце призначений Степан Полторак. От тільки чи можна на 100% тут говорити про помилку?...
Днями на 112 каналі у програмі "Чесна політика" також була спроба аналізу річниці. Представник Радикальної партії звинувачував президента у співпраці з Медведчуком. А напроти його слухав і погоджуючись кивав головою юрист – багаторічний соратник того самого Медведчука.
Майже половину програми між ними не існувало розбіжностей. Киваючи головою майданівцю, який пройшов в'язницю й бої, заслужений юрист і колега Медведчука в очі заявляв, що влада нібито забула ідеали Майдану і в Україні нібито зникає патріотизм... Політичне лицемірство не має партійних забарвлень.
Аналізуючи річницю президентства Петра Порошенка, ми не зобов'язані його хвалити, але маємо бути справедливими і відрізняти чесну розмову і брехливу пропаганду під час війни. Не думаю, що президент потребує захисту чи адвокатів. Просто давайте не забувати, які ми переживаємо нелегкі часи.
Відстрілюючись від ворога, щодня хоронячи своїх кращих синів, країна примудряється проводити реформи, платити пенсії і стримувати падіння гривні.
Дай Боже, щоб швидше закінчилась наша внутрішня, українська війна. Тоді й окупантів поженемо геть, якщо будемо це робити разом.
Віктор Уколов, спеціально для УП
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
