До 10-річчя Мюнхенської "змови" проти України в НАТО

Сьогодні у Мюнхені відкривається щорічна конференція з питань безпеки, де понад 10 років тому розгорнулися події, що на багато років вперед спинили західний вектор розвитку України.

В одному місті, на одній конференції з розривом у декілька років тоді прозвучали дві позиції, які зумовили подальший розвиток подій між Росією і Україною, що призвів до загарбання частини нашої країни та загибелі понад 10 000 людей.

10 лютого 2007 року Володимир Путін виголосив сумновідому промову, що була сприйнята як маніфест нової експансіоністської політики Росії у світі. А через два роки 7 лютого 2009 року Юлія Тимошенко, (яка була тоді прем'єром), публічно заперечила необхідність входження України до НАТО, що виглядало для Путіна, немов запрошення, або гра у піддавки.

Виступаючи у Мюнхені в 2007 році Путін заперечив однополярну модель безпеки в світі, по суті кинувши виклик США. Російський диктатор тоді чи не вперше звинуватив НАТО у просуванні до кордонів Росії, прозоро натякнувши на протидію.

А через два роки Юлія Тимошенко на тому ж місці заявила, що Україна не може вступити до НАТО, пояснивши це реакцією Росії. Текст її виступу настільки красномовний, що я вирішив його повністю процитувати наприкінці блогу.

З висоти 10 років, які пройшли після тих подій, можна впевнено сказати, що Москва б не посміла напасти на Україну, якби ми стали членами НАТО тоді.

А просування НАТО до кордонів Росії таки відбулося зі вступом Балтійських країн до Північно-Атлантичного Альянсу, гарантувавши їм безпеку і захист. Попри протести Путіна і його погрози він нічого так і не зробив. Припускаю саме тому, що у Прибалтиці не було настільки поступливої прем'єрки.

Текст виступу прем'єр-міністра Юлії Тимошенко на Мюнхенській конференції з питань безпеки 7 лютого 2009 року. Джерело – стаття Сергія Лещенка в Українській Правді:

"...В мире есть страны, в том числе в том регионе, который я представляю, которые либо не могут, либо не хотят – и это тоже нормально – вступать в НАТО.

Все мы эти страны знаем поименно. Очевидный пример – Украина.

Украина 14 лет пытается вступить в НАТО, четко декларируя свои намерения, абсолютно открыто подходя к вопросу сотрудничества с НАТО. Но есть объективные вещи, которые за 14 лет не дали сделать этот шаг.

Во-первых, это ситуация внутри самой страны, где часть страны хотела бы видеть Украину в НАТО, часть – нет.

Но есть вопросы и более высокого уровня. Это – как воспримет Россия, и как это отразится на взаимодействии и партнерстве Европы и России, если Украина и подобные страны будут двигаться в НАТО.

...Я не хочу больше стрессов для ЕС, для любых стран от того, что между Украиной и Россией не урегулированы отношения.

Мы шаг за шагом найдем мудрость двух стран, мудрость двух политических элит свернуть конфликт и поставить сотрудничество с Россией на абсолютно другой базис"...