Україна має визначитись із стратегією на Закавказзі.
Довгий час Україна цікавилась виключно внутрішньополітичною проблематикою. Спроби вийти на регіональний рівень, як то утворення ГУАМ, що замислювалось як економічний союз Грузії, України, Азербайджану та Молдови, на жаль успішно були погашені російською агентурою. Постійні загравання Вірменії з Росією та поразка на виборах прозахідного президента Грузії Саакашвілі – остаточно відбили в українців бажання розбиратися у хитросплетіннях закавказької політики. Натомість Росія завжди вела активну політику в цьому регіоні, уміло роздмухуючи міжетнічні конфлікти за принципом поділяй і владарюй.
Тим часом протистояння авторитарного і демократичного світу, яке розпочало відкрите вторгнення Росії на територію України, вимагає від нашої країни довгострокового прорахунку власних дій. Причому мова має йти не лише про території нашої держави, але й про регіони, проблеми в яких можуть послабити Москву, відволікаючи від планів захоплення українських земель.
Поки-що у Закавказзі Путін не відчуває проблем. Грузію контролює проросійський олігарх Бідзина Іванішвілі. Вірменія ослаблена війною 2020 року, коли під загрозою опинився Лачинський транспортний коридор – єдине сполучення з регіоном Арцах, який у нас прийнято називати по-азербайджанськи Нагірний Карабах.
Наразі "дорогу життя" контролюють російські миротворці, що цементує російський вплив на Єреван.
Тим часом, Азербайджан спільно з РФ просуває свій коридор – так званий "Зангезурський". За задумом дорога має зв'язати Азербайджан із Нахічеванню, однак у інтересах Москви надати дорозі статусу екстратериторіальної, що забезпечить для Кремля безконтрольний обхід санкцій.
Якщо Азербайджану потрібна просто дорога до Нахічевані, то для Кремля це може стати "дорогою контрабанди" для обходу міжнародних санкцій. Адже після безперешкодного проїзду через територію Вірменії російські вантажі можуть неідентифікованими потрапити з Нахічевані до Туреччини і далі на близькосхідні порти.
Маленька Вірменія, опираючись планам Зангезурського коридору, грає на користь України, закриваючи дорогу Москві.
Несподіваний візит до Вірменії Ненсі Пелосі, спікера Палати представників Конгресу США, дозволив багатьом оглядачам говорити про можливий розрив Москви і Єревана, що призвело б до стратегічної поразки Росії у Закавказзі. Однак у разі виходу російських миротворців єдине сполучення Арцаху (Нагірного Карабаху) з Вірменією може бути розірваним. Єреван опиняється перед непростим вибором: розрив із Росією і втрата Арцаху, чи залежність від Росії, але збереження етнічно вірменського регіону.
Останнім часом, підтримуючи активний зв'язок із Туреччиною, Баку став загравати з Москвою. В результаті, всупереч всім домовленостям, російські миротворці не втрутились, коли Азербайджан напав на Нагірний Карабах у 2020 році. Член ОДКБ Вірменія не отримала підтримки від Росії, яка вважається головним гарантом безпеки учасників ОДКБ.
Однак це не призвело до розриву між Вірменією та Росією через контроль Лачинського коридору, який забезпечують росіяни.
У перспективі для України неросійська, прозахідна і демократична Вірменія виглядає більш надійним союзником ніж авторитарний, хоч і багатий нафтою, Азербайджан. Союзником демократичної Вірменії за Кавказом могла б стати демократична Грузія, якби вона змогла позбутися впливу російського олігарха.
А поки цього не сталося агенти впливу Азербайджану проводять активну агітацію на території України. Посол зустрічається з українськими лідерами громадської думки та депутатами. Різноманітні друзі Азербайджану, ймовірно щедро змащені нафтодоларами, виходять на українські ЗМІ пропонуючи (звісно не безкоштовно) просувати тези проти Вірменії на користь Азербайджану.
Виникає дивовижна ситуація, коли на території посольства Азербайджану в центрі демократичної України у Києві стоїть позолочений пам'ятник авторитарному комуністу, який утримував владу в Азербайджані довгі роки і передав її, ніби король, синові. І це нікому з українців навіть не муляє очі. Тим часом Вірменія, де відбуваються реальні вибори й постійно змінюється влада, вважається далекою і чужою. І це незважаючи на вірменську діаспору, що мешкає в Україні з часів Речі Посполитої та навіть всупереч тому факту, що на чолі МВС України більше 7 років був Арсен Аваков, який ніколи не приховував свого вірменського походження.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
