Про героїв та їхні імена
Я не хочу нових героїв. Адже герої – це ті найкращі, кого ми втрачаємо. І не кажіть, що герої нам потрібні, аби ми врешті стали єдиною національною спільнотою. Тих, хто поповнили український національний пантеон на сьогодні, напевно, вистачить для виховання патріотизму на сотні років вперед.
Але ми не знаємо або не пам'ятаємо їх. Тому прагнемо нових, вважаючи, ніби героїв бракує.
Мій друг Богдан Сольчаник загинув 20 лютого минулого року на Інститутській. Він став одним із героїв Небесної сотні. Але він – розумний, скептичний, іронічний – не прагнув ставати героєм. Хотів займатися історією та громадськими проектами. Я не хотів, щоб він ставав героєм – я хотів, щоб він залишався живим і робив цю країну кращою своєю щоденною працею. Його рідні та близькі теж не хотіли героя Богдана Сольчаника. Вони хотіли живого сина, брата, коханого. Він змушений був переступити межу можливого, бо іншим забракло сили/відваги/наполегливості зробити все можливе.
Історія свідчить: героїзм одних – часто це безвідповідальність інших. Зворотнім боком подвигу юнаків під Крутами є бездарність керівників тогочасної держави.
Хтось мусив заплатити надзвичайну ціну, бо інший не зробив, що міг і мусив. Досягнення результату вимагає певного рівня зусиль. Цей рівень можуть забеспечити усі разом, об'єднавши свої сили. Або окремі одиниці, які досягнуть його для всіх, але ціною самознищення. Тому вміння єднатися може врятувати тих найкращих, здатних пожертвувати усім.
Кожен герой – це до певної міри докір іншим. Досить з мазохістською насолодою докоряти собі, жертвуючи життям найкращих. Давайте разом працювати та боротися так, щоб нові жертви не були потрібними.
І пам'ятати тих, хто таки на пішли на жертву. Довго пам'ятати, довше, ніж забувається попередня війна. Це головна запорука того, що нові герої будуть не потрібні.
Сьогодні ми гордимося "кіборгами", випускаємо календарі з їхніми обличчями, футболки та іншу фан-індустрію так, ніби вони лише зірки кіно. За всією цією фан-мішурою забуваємо, що вони не залишать знімальний майданчик, аби повернутися в реальне життя. Забуваємо, що після того, як їх не стане на екранах наших ТВ, ми вже не зможемо їх зустріти і взяти автограф, ніби у зірки після чудово зіграної героїчної і трагічної ролі. Бо часто їх уже по-справжньому не стало.
Ми називаємо їх кіношним словом "кіборги", щоб не ускладнювати собі життя, запам'ятовуючи їхні імена. Тому що не знаємо здебільшого цих імен.
Нам потрібними стали безіменні "кіборги" тому, що близько ста років майже цілком безіменними залишалися герої Крут.
Cьогоднi вiдомi прiзвища лише 20 із загиблих. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко; студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко, Микола Ганкевич.
Повернемо героям імена – позбудемось необхідності в нових героях.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.