6 липня 2016, 20:00

Divide et impera. Про польсько-українські суперечки

Українські та польські праві багато років говорили про загрозу російського імперіалізму. На цьому будували внутрішньополітичну мобілізацію своїх прихильників. Вона була основою їх уявлень про зовнішню політику, зокрема ідеї про потребу співпраці та спільної оборони в рамках Балто-Чорноморського союзу.

Нині загроза стала реальністю, проявившись у вигляді російської агресії в Криму і на Донбасі. Закономірною реакцією стало суттєве "поправішання" політикуму в Польщі (де праві сили мають більшість у владі) та Україні (де ідеї правих сил мають вплив навіть на партії іншого забарвлення).

Здавалося, склалася найсприятливіша ситуація для можливого втілення балто-чорноморських ідей в життя. Але реальність виявилася іншою – стосунки між Україною і Польщею почали погіршуватися.

Причина не менш парадоксальна, ніж наслідок: каменем спотикання стало ставлення до військових формувань в роки Другої світової та перші повоєнні роки. Парадокс в тому, що це ставлення фактично однакове в Польщі і в Україні. В обох країнах на державному і громадському рівні вшановують тих, хто протистояв нацистському та комуністичному режимам.

В Україні врешті законом надано статус учасників боротьби за незалежність воякам УПА, наближений до аналогічного статусу вояків АК в сусідній країні. В Польщі на державному рівні почали вшановувати "проклятих вояків" – учасників повоєнного антикомуністичного підпілля.

Здавалося б, такі кроки є яскравим свідченням схожих підходів до історії, розуміння актуальності теми антикомуністичного спротиву саме тепер, на фоні наростаючої російської загрози, яка навпаки опирається на просовєтську риторику.

Проте польські праві, занурюючись в минуле, зосередили увагу на фактах протистояння між українцями і поляками. Конфлікт, який забрав життя тисяч людей, був страшною трагедією, яку мусимо пам'ятати.

Але з точки зору оцінки українського чи польського підпільних рухів їх взаємна боротьба ніколи не була головною, ані за інтенсивністю, ані за тривалістю.

Вона була "третім, непотрібним фронтом" для обох сторін.

Врешті самі учасники цієї боротьби зрозуміли це і спільними зусиллями погасили вогонь протистояння. І навіть більше: спромоглися на спільні акції проти спільного ворога. На жаль, ця героїчна сторінка української і польської історії досі поза увагою політиків. 26 травня геть не помітно минуло 70 річниця спільного бою УПА та польського формування ВіН у Грубешові.

Натомість вже кілька місяців з політичних трибун у Польщі не забувають згадувати моменти минулого, коли українці та поляки вбивали один одного. Безпосереднім учасникам протистояння вистачило розуму та сили переступити через ріки пролитої крові. Їх нащадкам, які заявляють про шану до попередників, бракує одного і другого.

Засліплені ненавистю польські політики марнують унікальний шанс для порозуміння і співпраці з Україною, які зараз вкрай потрібні обом країнам і які були б найкращим пам'ятником загиблим з обох боків.

powered by lun.ua

На захисті свободи вибору. Помаранчева революція.

Навіть після відновлення незалежності в 1991 боротьба українців за свободу продовжилася. Восени 2004 ми відстояли одну з основ демократичного розвитку держави, без якої неможлива справжня незалежність, без якої ми б залишилися совєтською Україною – свободу вибору...

Як українці поховали СРСР на референдумі.

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року став останнім цвяхом у домовину СРСР, який припинив своє існування через 25 днів після його проведення...

Найважливіший день

Ця серія про найважливіший день в сучасній історії України, а цей день – про те, що меншість може перемагати, якщо знає чого хоче і здатна сконцентрувати всі свої сили на досягненні мети...

У Польщі відкрили пам'ятник видатному українському гуманісту – отцю Омеляну Ковчу, "пароху концтабору Майданек"

Біля концтабору Майданек у Любліні 4 жовтня сотні людей зібралися, щоб вшанувати пам'ять "героя віри і любові", українця Омеляна Ковча. Символічне покриття із пам'ятника зірвали чотири "в'язні концтабору" під звуки скрипки, що лунали із табірної вежі...

Перший цвях у домовину СРСР

"Перший цвях у домовину СРСР" – назвав цю подію Збігнєв Бжезінський. Україна стала ще на крок ближче до свободи. Подивіться історію 16 липня 1990 – дня, коли Верховна Рада УРСР ухвалила декларацію про державний суверенітет...

Нищення культури триває

Культура є основою розвитку будь-якої нації. Кожна цивілізована держава приділяє величезну увагу підтримці культурних індустрій, поширенню якісного культурного продукту і зростанню культурного рівня громадян...