Дипломатичні піддавки, чи – і хочеться, і колеться, і мама не велить.
Велич політика насправді оцінюється не його відображенням у дзеркалі чи в захоплених очах його прихильників, а в повних ненависті очах його ворогів чи супротивників.
Свого часу Івана Мазепу Петро І нагороджував чим міг – всіма можливими милостинями та орденами. Однак, як тільки Мазепа почав розбудовувати не його імперський проект, а український – ненависті не було меж. І палили опудало Мазепи, і виклинали по церквах, ба більше – розкаявшись у тому, що нагородив Мазепу найвищими орденами, Петро велів відлити з свинцю кількапудову медаль з написом "Юда" на ланцюгу та посилав Мазепі. Біснування не припинялося при всіх Романових, при всіх совєтах, а тепер і при теперішніх государях. Чого варті блокування побудови пам'ятника великому гетьману чи відзначення 300-ї річниці Полтавської битви!
Про що це свідчить? А про те, що як політик великий гетьман Іван Мазепа живий-живісінький. І таким самим буде. Причому не лише, тому що церкви будував, книги друкував, дітей та спудеїв велів учити, коханцем був світової слави чи вірші благоліпні писав, а тому, що настільки великим він відображається у очах його ненависників. А точніше у тих, хто ненавидить те, що він розбудовував – Україну. Їхня ненависть не могла не підняла його аж на сам верх пантеону національної слави. Ось так "вознесено" в мене вийшло.
А вийшло тому, що не можу надивуватися примітивній ненависті, яку демонструють керівники Російської Федерації щодо президента Віктора Ющенка. Не можу надивуватися цьому бажанню по-дрібному нагадити перед його відходом. Плюнути в спину. Моя кішка в такій ситуації лиє у мої тапочки. Ну добре – Ющенко вам ворог. Ну то продемонструйте хоча б холодну байдужість. Не кажу вже про холодну чемність, яку демонструють справжні благородні супротивники чи навіть вороги. Вороги Його Президентської Величності – такою є його офіційна титулатура і сьогодні. Ні – слабо. Будуть відливати свинцеву медаль "Побєда над Ющенкай".
Так і Міністерство закордонних справ Російської Федерації в останні дні президентства Ющенка вже не знаходить собі місця, як би ще йому напаскудити. Не думаю, що не без команди згори. От і сьогодні прилинула до нас з Москви чергова "благая вість" про те, що у вірчі грамоти нового посла Російської Федерації в Україні не вписано ім'я президента, якому вони вручатимуться, як це практикувалося завжди у російсько-українських дипломатичних зносинах.
Невеличка справочка: вірчі грамоти (letters de creance) – документ, який офіційно визначає статус Посла як представника глави держави, яка його посилає. Вручення вірчих грамот є першим офіційним контактом Посла з Главою держави. Церемонія і порядок вручення вірчих грамот строго регламентовані і недотримання цієї процедури вважається образою або держави, що посилає Посла, або образою країни, в якій він має здійснювати свою місію.
Тобто або дійсно чинний міністр закордонних справ Петро Порошенко прийме їх, як про це запустила зацікавлена сторона "качку" в пресу, що важко собі уявити у достойних країнах, або Міхаіл Зурабов не матиме дипломатичного статусу. І сміх і гріх, чи точніше – і хочеться, і колеться. Хочеться якнайшвидше "рулити" в Україні, а водночас несила потерпіти ще тиждень-два. Причому не самому Зурабову, ясна річ. А його государям.
Але така ненависть, яка не гребує навіть дрібними пакостями, як ото Петро І що носився з своєю свинцевою "мядалью", лише возносять Ющенка у недосяжні для його недоброзичливців висоти. Так і новий посол Росії носитиметься з своїми вірчими грамотами. Мо хто візьме?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
