Про Brexit
Місяць тому з своїх глухих провінцій, як той Овідій з Констанци, писав місту і світу, що буде так. Ну добре, що там ми можемо знати, українські провінціали.
Однак залишилося докинути декілька нюансів. Спершу про якість політичного класу у ЄС, у Великій Британії і взагалі у світі. Не раз писалося, що коли наступить криза, то вирішити її зможуть тільки люди посвячені і компетентні. Сто разів писали про класичного лорда Невіла Чемберлена – так так, саме того, що продавши Гітлеру Чехословаччину прославився у 1938 році і навіки вікопомною фразою "я привіз мир нашому поколінню" – прем'єр-міністра Великої Британії у вирішальних 1937-1940 рр., лідера Консервативної партії "Торі". І приклад цього політичного бонвівана мав би бути повчальним. І не лише для Девіда Камерона, а для всього політичного класу Європи. Але де там... Тому будуть відповідати за повною програмою. І не лише своєю політичною кар'єркою, але й перед історією і своїм не надто прозорливим народом. Бо ж такі політичні фраєри, як Камерон, мали б знати, чим закінчиться це волевиявлення як завжди незорієнтованого, і як завжди ні в чому не винного народу. Ну як можна запитувати у некомпетентних людей, видаляти нирку, чи ні? Як можна проводити такий непідготовлений референдум? Як можна запитувати у некомпетентних людей, щось про ЄС, коли найбільш поширене запитання "людей, що голосують", було – а чи Росія входить в ЄС, чи ні? Тому зараз ми побачили тріумф некомпетентності не лише "людей з вулиці", але й європейського політичного бомонду. А дійсно, де вони були – всі ці Федеріки Моґеріні (де вона!!!), де верховний представник Європейського союзу із питань закордонних справ, де Голова Європейської Ради Дональд Туск (де він!!!) і т.д.? Що це за політична біжутерія? Навіщо вона, коли з ЄС виходить ціла Велика Британія, а вони як під землю позападали. Розпачає одна Ангела Меркель. Про Франсуа Олана і решту не буду... Чи мали б Моґеріні, Туск і вся Єврокомісія подати у відставку? В старій Японії мали б зробити харакірі. А як ні, то хоча б публічно з'їсти свої шкарпетки – жарт. Та повернемося до Великої Британії – політична еліта Англії, може цим референдумом добити той оцупок, що залишився від Британської імперії (бо відкриваються можливості для окремої позиції Шотландії і Північної Ірландії, які проголосували не так). Чи вся вона, а не невдаха Камерон повинні за це відповідати?
Тепер про форми здійснення демократії – тобто про форми здійснення свобод. Некомпетентна референдумна демократія дискредитувала себе ще за довго до референдуму в Нідерландах. Народ часто не знає, що робить. На професора Преображенского кивати не буду – але і Гітлера обрав і до нестями кохав все той же завжди незорієнтований, і як завжди ні в чому не винний народ... Тому не молімось на те, що не святе і не досконало мудре. Тому зараз ми бачимо тріумф некомпетентності, який подається як реалізація свобод. І тут я веду мову не про демократію взагалі, а про некомпетентного виборця, про некомпетентний провідний клас, який не виконав свого завдання і не підготував народ до осмисленого вибору. І я зовсім не за просвіщенного монарха чи камору. Ми спостерігаємо кризу актуальної на даний момент форми демократії як реалізації політики – тобто прийняття рішень. Особливо архаїчними є форма реалізації демократії у Великій Британії, так само як особливо неефективною є референдумна демократія, яка не лише некваліфікована – бо голосують безвідповідальні за великим рахунком громадяни – але масово перетворюється на популістську, демагогічну і охлократичну демократію. Це час тріумфу диких популістів – Дональда Трампа, Алексіса Ципраса, Морін Ле Пен, а у нас Олега Ляшка, Юлії Тимошенко – зрештою, всіх, хто на плаву у нашому політикумі.
А тепер про справді істотне. На жаль британський народ пішов всупереч своїм інтересам – якщо дивитися з перспективи. Політика має бути відповідною економічним трендам, що мають свою динаміку і тенденції. Теперішній тренд – це світовий ринок. Якщо одним словом – то це глобалізація. Глобалізація всього. І ЄС є спробою адаптувати Старий архаїчний (!) континент, континент архаїчних націй до нових умов. Тому і економіка, яка є основою всього, а також її похідні – форми здійснення свобод, тобто форми реалізації демократії, і форми реалізації цієї демократичної волі в політиці, мають реалізуватися у глобальніших формах, в глобальніших рамках, ніж вузько національні – принаймні в рамках Старого континенту. Це тренд який не залежить від національної гордості, навіть національної гордості незламних британців – це об'єктивна дана нам у відчуттях реальність – знову жарт. Повернення до замкнутих національних ринків XIX століття неможливе. Як неможливе і повернення до національних держав ХХ століття у строгому сенсі цього слова. Натомість горді обивателі туманного Альбіона вирішили замкнутися у своїй англійській (навіть не британській) черепашці.
Очевидно, що ще однією причиною виходу Великої Британії з ЄС є те, що ЄС звівся до забюрократизованого клубу держав, що мають за мету тільки одне – добробут,добробут і добробут. Жодні моральні чи якісь інші ідеологічні цінності її членів насправді не об'єднують. Попри інтелігентські теревені про європейську ідентичність чи цінності. Брюссельська бюрократія звела все до стандартів – на картоплю, звісно. А цього, у ситуації соціальної несправедливості чи турбуленції, виявилося замало. Етична згода, якась моральна (самому смішно) платформа мала б єднати народи. Чи хоча б страх – як от після катастрофи Другої світової війни. Але їх немає. Тому, як лишень похитнувся добробут, – то всі по хатах, з своїм табачком...
Знаю, що так не буде. Знаю, що еліти вже шукають виходу з цього ідіотизму. Вони не такі, як правителі Росії, які хочуть повернутися у минуле. Всі розуміють, що не буде другої Британської імперії. Колишній прем'єр-міністр Сір Джон Мейджор вже сказав, що вчора Велика Британія перетворилася у маленьку Англію. До речі – чи надасть королева лицарської гідності Девіду Камерону – не певен... За що – за те, що розвалив рештки колишньої світової імперії?
Очевидно, що тверезо мислячі люди змінять все, щоб все залишилося так, як було – настільки, наскільки це можливо, звичайно. Для Великої Британії сконструюють який особливий статус, щось на кшталт гіперасоціації – як для Норвегії чи Швейцарії. Зрештою, це може стати лазівкою і для нас.
Так, старшого віку британці голосували за повернення у минуле – але молодь голосувала за ЄС. Тому Другої Британської імперії не буде. Навіть ті британські політики, які у боротьбі за крісла наламали дров це розуміють. Розуміють, що тепер Британія (з Шотландією чи без) буде оцупком, який шукатиме, куди ж приткнутися – попроситися 51 штатом у США чи приплестися до того ж ЄС – візьміть мене в зад (як влучно кажуть в Галичині). Ну що ж, "унтер-офицерская вдова сама себя выпорола". Нема на то ради...
Маятник рушив у протилежному напрямку, каже дехто, – від великого європейського проекту. Путін потирає рученята. Та слухи про смерть сильно перебільшені. Це буде рух не у протилежний бік – бо так він повернувся б до того самого місця, що неможливе – час, в тому історичний час незворотній. Ми може сказати тільки, що почався пошук нового. В тумані. Можливо англійському.
Le roi est mort! Vive le roi!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
