Шантаж чи бліцкриг Росії: чому Україна не повинна мовчати
Цієї весни на нашому кордоні зібралось рекордне скупчення російських військ – найбільше з 2014 року. І поки світ розмірковує, це шантаж чи підготовка до наступу, в України немає вибору – нам потрібно швидкими темпами посилювати обороноздатність. Мова йде не лише про оновлення законодавства, реформи та переозброєння, а й про активну співпрацю з іноземними партнерами та посилення співпраці з союзниками. Точно не можна мовчати, сидіти, склавши руки, гаяти час і на щось або когось чекати.
Переконана, що безвідносно до партійної приналежності ми повинні відстоювати національні інтереси нашої країни, а у часи серйозної загрози для національної безпеки бути згуртованими та сильними. Тому в парламенті ми вирішили створити об'єднання депутатів для їх мобілізації задля захисту територіальної цілісності України.
Через загострення настроїв на кордоні з РФ та необхідність проводити політику деокупації наших територій, нещодавно в парламенті ми створили міжфракційне депутатське об'єднання під символічною назвою "Україна 603,7" для захисту країни, деокупації Криму та Донбасу. "603,7" – назва, яка вказує на кількість квадратних кілометрів території нашої України разом з Кримом та Донбасом. У МФО увійшли більше 30 народних депутатів з різних фракцій та депутатських груп.
Після початку рекордного скупчення військової техніки агресора на наших кордонах, наше МФО окрім медіа виступів також провело консультації з експертами. Зокрема, важливим був закритий захід з експертами, іноземними військовими аташе та дипломатами, де ми off the records обмінялись думками та обговорили сьогоднішні загрози для України з боку можливої агресії РФ у найближчому майбутньому.
А потім ми з колегою Юрієм Камельчуком провели вихідні з військовими на Півдні. Чому саме південь? Бо найвищий ризик загроз з боку РФ є зі сторони моря – тих областей та міст, де є вихід до Чорного та Азовського морів. Ми відчули необхідність на власні очі пересвідчитись, чим живуть наші бійці та чи готові ми до можливої російської агресії. За два дні ми відвідали 5 військових частин Нацгвардії, Військово-Морських Сил ЗСУ, Сил спеціальних операцій ЗСУ. Це ті частини, які захищають південь країни від можливої російської атаки з моря чи окупованого Криму. Поділюсь декількома враженнями.
Південь та море: звідки чекати небезпеки
Росіяни люблять вихвалятись про швидке зростання чисельності мешканців Криму з 2014 року. Під цим "демографічним вибухом" ховається факт багаторазового нарощування військового контингенту на півострові. Це десятки тисяч військових, та таке собі "примусове переселення росіян" на територію Криму аби повністю змінити демографічний склад півострова. По різним данним, середня цифра – як мінімум мільйон людей заселились в Крим. А за останні місяці військові частини Криму агресора було посилено ще й додатковими підрозділами.
Також до Чорного моря прибули кораблі з Каспійської флотилії, Балтійського та Північного флотів. Обмежено судноплавство в Керченській протоці і на величезній площі акваторії Чорного моря. Нібито – під приводом навчань. На практиці це чергове порушення міжнародного права, збитки для наших портів та військова загроза.
Відома проблема дефіциту води в Криму. У 2014 році ми перестали по суті озброювати агресора водою і перекрили Північно-Кримський канал, адже утримання окупованих територій – відповідальність держави-окупанта. Українська влада чітко заявила: водопостачання до визволення півострова не буде. Зрозуміло, що Москва має спокусу захопити ту частину каналу, що розташований в Херсонській області.
Російський шантаж та брязкання зброєю – це своєрідне тестування української влади. Адже Росія очікує, що ми піддаємось на шантаж, станемо поступливішими, а Захід промовчить. Цей план провалюється кожного дня все більше: скандал в Чехії, нові санкції США та заяви й візити на підтримку України з усього світу показали, що ми маємо підтримку, яку треба щодня зміцнювати.
Проте після нещодавної поїздки до військових на Південь, можна сказати, що безперечна сила України – в наших захисниках – мужніх людях з бойовим досвідом, патріотичних, та підготовлених. Однак їм потрібні наша підтримка – як військово технічна, матеріальна так і моральна з боку влади та суспільства. Ми були вражені, що багато з тих, з ким ми спілкувались, наприклад, командири – вони є професійні та часто знають не лише українську, а й англійську мови, підрозділи ВМС та ССО часто беруть участь у навчаннях з партнерами з країн-членів НАТО. Вони готові захищати нашу країну, а ми, як народні депутати повинні подбати про те, щоб вони були всім необхідним забезпечені. Під час нашої поїздки та спілкування з військовими ми ідентифікували низку викликів в нашому секторі оборони й безпеки, про які я б хотіла розповісти.
Перший – це зарплата. В залежності від роду/виду військ, звання, посади, вислуги вона різна, але однозначно є частини, де її треба збільшити, щоб утримати людей на службі, заохотити їх не виїжджати з країни.
Другий – це озброєння та військова техніка. Ми не можемо собі дозволити мати мільйонну армію, як в Росії. Тому нам потрібно переважати ворога технологічно. Мова йде про різні засоби електронного контрзахисту, глушилки, елементи протиповітряної оборони, ракети, військові кораблі. Нам потрібно на високому рівні організувати систему постійного постачання амуніції.
Третій – це побутові умови. Тут без коментарів, скажу, що ми підготували вже депутатські звернення з конкретних питань, пов'язаних з умовами, в яких живуть, харчуються та тренуються наші військові. Часто це навіть не питання грошей, а менеджменту. Тобто ресурси є, але от управляти ними треба краще і швидше.
Четвертий – це законодавство. Низка командирів висловлювали пропозиції про зміни – як на рівні парламенту, так і уряду, президента. Звісно, тут потрібні додаткові консультації, але голос військових ми почули.
Ракети і закони: чим ми можемо допомогти армії
Російська армія переважає українську чисельно, але не мотивацією, і не бойовим досвідом. Але наша проблема – це застаріле озброєння. Потрібно навести лад з державним оборонним замовленням, а дипломатам – почати переговори про надання адекватної допомоги від іноземних союзників. Такі кроки вже самі по собі є засобом стримування агресивних апетитів.
Наші слабкі місця відомі. Ми чомусь за стільки років війни так і не маємо підприємств, що виробляли б боєприпаси та цілі категорії озброєння, військової техніки. Є технологічне відставання та, на жаль, корупція. Озброєння радянських часів колись випрацює свій ресурс, і нам треба зрозуміти, що ми маємо розробити і виготовляти самостійно, де потрібно імпортувати технології і створити виробництво з нуля, а де потрібно закупити готову продукцію. Це не лише про гроші, а й про довіру партнерів та стратегію розвитку армії на всю першу половину ХХІ століття. Від величезної артилерійської установки до маленького патрона – щодо всього має бути рішення на майбутнє. Адже мало закупити чи виготовити нову техніку – потрібно підготувати екіпажі для неї, запастись запчастинами, боєприпасами, тренажерами.
У свою чергу, велику роботу має зробити парламент. Вже давно пилом припадає чимало державницьких законопроєктів, які мали бути ухвалені ще позавчора. Назву лише деякі з них: про територіальну оборону, про санкції, про політику невизнання, про колаборантів, про територіальні води та внутрішнє море, про делімітацію кордону, про Службу безпеки України, денонсація чи вихід з низки угод, тощо. Погодьтесь – складно говорити, що парламент дбає про обороноздатність, коли ми можемо тижнями слухати нікому не потрібний законодавчий спам – поправки до земельного закону.
То що ж нам, народним депутатам, робити?
Незважаючи на те, що міжнародне право на нашому боці, Росія з цим не рахується. Нам зараз необхідно активно заручитись міжнародною підтримкою, проводити активну міжпарламентську дипломатію, демонструвати, що в України є сила і бажання захищатись. Треба пам'ятати, що на Заході, в міжнародних організаціях, та й у самій України є російські агенти, які стверджують, що Путін – миротворець, а Україна – failed state. А нам треба просувати свій, правдивий наратив – словами, документами, діями, рішеннями.
1.Активно проводити міжпарламентську дипломатію. Дзвінки, зустрічі, онлайнконференції, виступи в міжнародних організаціях – кожна агресивна дія Москви повинна отримувати негайну реакцію і адекватну відповідь. Це тримає в тонусі і формує правдиву картину світу в очах українців та світової спільноти.
2. Україні зараз потрібна реальна підтримка: протикорабельні ракети, засоби берегової, протиповітряної та протиракетної оборони, розвіддані, нові кораблі для флоту. Вже зараз, ще до можливого нападу, Росія повинна розуміти, що нам є чим захищатись.
3.Потрібно зберігати холодний розум. Адже є ймовірність того, що дії Кремля – черговий психологічний тиск на весь світ, щоб продемонструвати свою силу та нав'язати свої правила. Війна триває вже 7-й рік. І ми мусимо навчитись бути мудрими та витривалими.
За останні роки у наших військових з'явилось багато того, чим українське суспільство повинно пишатись. Нашу країну і народ захищають дуже хороші воїни. Але нам потрібно дуже багато зробити для них. Хороша, сучасна армія (як і Нацгвардія, поліція, прикордонна служба) – це великі бюджети. Тому Україна повинна робити усе можливе для безпеки та високотехнологічного озброєння нашого війська.
Як народний депутат України я докладу зусиль, щоб наші військові відчували підтримку суспільства. За підсумками поїздки ми направили понад 10 депутатських звернень щодо зарплатні, побутових умов життя, спорядження наших військових, щодо оновлення навколишньої інфраструктури, зміни законодавчої бази, взаємодії з місцевою владою.
Чекаємо на відповіді та реакцію з боку різних відомств, а також плануємо нові поїздки до наших військових.
Всім нам витримки та сили.
Вірю, що все буде 603,7!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
