В чому різниця між екс-омбудсменом Дєнісовою та правозахисниками?
Історія з Денісовою, описана "Укрправдою" набула неабиякого резонансу. На посаді омбудсмена пані Дєнісова повідомляла зайвих подробиць про згвалтування дітей рашистами, але жодних доказів слідству не надала. Водночас випливла інформація про доньку омбудсмена-психологіню, яка співпрацювала з маміним офісом, а гроші отримувала від ЮНІСЕФ. Є підозра, що ЮНІСЕФ оплачувала роботу, якої не було.
При обговоренні скандалу більшість схилилась до думки, що публікувати таке – не на часі. Дехто навіть вдавався до звинувачень "УП" в роботі на ворога.
Зауважу: я не є великим симпатиком "Укрправди" чи її адвокатом. А пишу ці рядки саме тут, бо не маю блогу в інших ЗМІ.
Вивчив думки колег, прочитав аналіз "Телекритики": вони мене не переконали. "УП" ніде не схибила, до всіх за коментарями звернулася. Хто не відповів – то їхні проблеми. Це правило має пам"ятати кожен чиновник.
Щодо думок на кшталт "ця публікація може зашкодити державі" – немає чого обговорювати. Зашкодити може розголошення інформації про розташування військових об"єктів. Будь-яке викриття порушень чиновника – на користь державі, хто б не перекрутив її на власну користь. А от якби преса оминула цей скандал, тоді шкода державі була б гарантована. Оскільки цей скандал не оминули б іноземні ЗМІ. А після публікації "УП" все прозоро й очевидно: Україна – цілком демократична держава, яка контролює своє чиновництво.
На захист Дєнісової в мене не знайдеться слів за виключенням одного: звільняти її під час військового стану закон забороняє. Ця історія засвідчила, що такий рядок в законі про омбудсмена – зайвий.
Про скандал написано надто багато. Але є одна проблема, на яку ніхто не звернув уваги. В Законі ніде не йдеться про оприлюднення омбудсменом фактів порушення прав, здобутих під час спілкування із потерпілими, або коректніше сказати: тими, хто звернувся до офісу омбудсмена. Дєнісова могла звертатися до суду, в слідчі органи, тощо – задля відстоювання прав людей, які поділилися інформацією. Але оприлюднювати – зась! Навіть без надання особистих даних. Просто немає такої функції. Й тут Дєнісова точно порушила закон. Вона робила якісь узагальнення начебто з конфіденціальних розмов з жертвами, наводила жахливі факти... Але – жодних підтверджень не надала слідчим органам, проігнорувала запити "УП" й слідчих, пославшись на конфіденційність.
Фактично такий режим діяльності омбудсмена являє грунт для грандіозних зловживань та маніпуляцій. Омбудсмен може оприлюднювати будь-які висновки, висувати на загал будь-які звинувачення, не гарантуючи достовірність.
Скандал з Дєнісовою нагадав мені історію 20-річної давнини. 2004 року країну шокувала жахлива цифра: за рік в міліції піддалися тортурам 1 млн. громадян! Процитуємо ТСН: "Согласно исследованиям самих правозащитников, в 2004 году насилию в милиции подверглись более миллиона украинских граждан, в 2005-2009 годах произошел резкий спад – миллион за все пять лет. В 2010-м количество пострадавших снова выросло – 780 тыс., а в 2011-м их было уже 984 тыс."
Ці відомості оприлюднював Харківський інститут соціальних досліджень Харківської правозахисної групи. Дослідження проводилось на гранти ЄС з того часу – регулярно.
Якщо чесно, я не впевнений, що протягом 2004 року мільйон українців мав бодай якісь контакти з міліціянтами, не говорячи про те, що всіх їх там піддавали насильству. На той час це приблизно по троє громадян, над якими мав би познущатися за рік кожний працівники міліції, включаючи водіїв, бухгалтерів й завгоспів. При цьому різниця між 2004 й 2005 роками в п"ять разів викликає сумніви щодо якості самого дослідження. Але й результат 2004 року примусив мене не повірити в достовірність цієї цифри й я поцікавився як вона була отримана, тобто методикою дослідження.
Виявилось, дані про тортури правозахисники отримували виключно зі слів опитуваних – без жодних перевірок й підтверджень! Це нагадало мені регулярні розмови з ув"язненими, які я мав під час журналістських візитів за грати. Що цікаво: гвалтівники, вбивці й грабіжники – всі до єдиного стверджували, що засуджені неправомірно – вони не винні! Якби я влаштував таке "соціологічне дослідження", з"ясувалося б, що українські в"язниці на 100% заповнені жертвами правосуддя.
Кажете, це смішно – мені б ніхто не повірив? Але ж дані правозахисників про жертв тортур в міліції жодне ЗМІ не поставило під сумнів. Та й слова Дєнісової теж спочатку сприймали за правду. Дійсно: ніхто ж не заперечує, що часом у в"язницю потрапляють невинні люди, в міліції й поліції часом знущаються з громадян, а рашисти – гвалтують й грабують українців.
Чи не за цієї причини Закон про омбудсмена ніде не уповноважує того оприлюднювати факти й свої висновки на загал: в нього немає слідчого апарату, а звинувачувати когось в порушенні чиїхось прав без належних доказів – то занадто!
Якщо хтось вбачає у моїх словах заперечення самого факту тортур, вбивств й згвалтувань, скоєних рашистами – це не так. Є безліч реальних й доведених свідчень цьому. Саме тому дивує бажання Дєнісової перестрибнути свої повноваження й без наявних доказів "докрутити" таку інформацію.
Можливо, пояснення цьому – не прагнення зробити свій внесок на інформаційно-пропагандистському фронті, а бажання продемонструвати ефективну роботу власної доньки в програмі ЮНІСЕФ?...
"Укрправда" намагалася отримати коментар від міжнародної організації щодо цього. Проте, дивна річ, та уникла прозорості, проігнорувавши інформаційний запит. Між тим, йдеться про контроль за ефективністю й законністю використання коштів ЮНІСЕФ. Я не вивчав механізм фінансового контролю всередині організації, але, як на мене, перевірка її співпраці з офісом омбудсмена була б не зайвою.
Насамкінець, хочу висловити сподівання, що омбудсмен-скандал не завершиться звільненням Дєнісової й гучними суперечками в медіа та соцмережах. Дослідча перевірка й кримінальне провадження стали б жирною крапкою в цій історії й продемонстрували, що в Україні йде непримиренний бій з корупцією та некомпетентністю.
Пардон, ледь не забув відповісти на запитання, поставлене в заголовку: Дєнісову звільнити можна, а правозахисників – ні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
