Про ІПСО й човен, який хитати не на часі
Сьогодні кожна домогосподарка знає про існування ІПСО. Якщо хтось ще не в курсі, поясню: все, що стосується критики влади та суперечить переможним реляціям – це є ІПСО. І кожен, хто бодай торкається клавіатури, ризикує бути звинувачуваним у реалізації ІПСО ворога. Контроль тут суворіший за диктатуру політкоректності алгоритмів ФБ. Вважаєш, що гелікоптер МВС з міністром й почетом впав на дитячий садок через недбалість – працюєш на ворога; написав, що тиловики МО купують яйця на мільйони не штуками, а кілограмами – послаблюєш нашу армію; маєш нахабство критикувати президента – працюєш за методичками Крємля й роз'єднуєш націю. Не шукайте відповідь чому? Бо війна. Бо не на часі.
Не час для дискусій та розбрату. Але ця війна надовго, вам так не здається? Днями фаховий експерт Роман Світан припустив, що ми воюватимемо з рашистами ще років з десять. То що робити: не критикуємо владу, не "вносимо розбрат" до самої перемоги?
А хто першим окрім очільників ОП та їхніх ютуб-спікерів заявив, що критика влади – це розхитування човна, а не зміцнення нації та обороноздатності країни? Якщо МВС визнає, що у загиблого міністра не було потреби летіти над містом, хіба у наступній авіатрощі це не збереже життя й здоров'я дітей, які йтимуть до дитячого садку? А хіба звільнення заступника міністра оборони, який опікувався закупівлями, після публікації про "дивні" військові тендери чимось загрожує обороноздатності? Навряд чи. Просто в армії стануть красти обережніше й менше. Насмілюся припустити, що раптом з'являться підстави звільнити міністра оборони – це не стане трагедією. Головне – не чіпати Залужного. Це святе. Врешті-решт, країна не відчула втрати міністра внутрішніх справ, його першого заступника й навіть держсекретаря.
Й чому президент воюючої країни може викликати єдине почуття: захоплення? Чому його слід звільнити від критики? Чим це загрожує небезпеці країни? Хіба то унікальний талант – щоденно постити відоси й начитувати з трибун тексти, написані спічрайтерами?
Водночас, слід визнати: президент Зеленський – унікальне явище в українській історії. Очолювана ним політсила тривалий час має більшість в парламенті, отже – потужний вплив на всі процеси в державі. Чи маємо ми право висловлювати претензії фракції "Слуга народу", констатуючи заціпення законодавців з початку війни. Парламент довів, що не здатен дієво реагувати на військові виклики. На власні виклики вони реагують оперативно. Просувають своїх людей на "хлібні місця" у владі, вирішують власні бізнес інтереси. В пресі з'являється серія публікацій про "слугу"-нардепа-забудовника, який з перемогоую Зеленського претендує на місце лідера у забудові Києва. За п'ять років після завершення будівництва житлового комплексу він не спромігся передати інженерні мережі на баланс обслуговуючих організацій,, залишив інвесторам аварійну систему каналізації, блокував створення мешканцями ОСББ, без будь-якого звітування стягував величезну плату за обслуговування будинків й довів сотні людей до того, що їх відключають від електро та водопостачання у військовий час... Жодної реакції "слуг" на критику їхнього соратника: той почувається чудово, пропонує інвесторам компенсувати його п'тирічні борги. Не на часі?...
Хто відповість за відсутність бомбосховищ чи бодай мінімально облаштованих укриттів після року війни? Сотні тисяч людей місяцями сидять у підвалах, гинуть під обстрілами, бо уряд не спромігся ані вчасно та організовано евакуювати їх з зони боїв, або ж вони відмовилися залишати домівки, бо їм просто не створили притулків на мирній території. Скільки разів ця проблема обговорювалася в парламенті, кого з очільників Кабміну викликали на килим у профільні комітети, чи звільнено відповідального за організацію цивільної оборони?...
Ці запитання точно зруйнують єдність нації? А може це буде стимулюючим копняком для уряду та парламенту, аби зменшити страждання й жертви цивільного населення? Всі ці молоді й красиві весільні фотографи при владі мають або вчитися працювати на державу або звільнити місце професіоналам. Трагедії від такої заміни не станеться – тільки покращення.
За роботу, панове недоторканні!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
