День партизанської слави – справжнє українське свято
Так сталось, що з 2001 року Україна отримала дуже цікаве свято – День партизанської слави, і безумовно це свято для нашої держави. Однак, немає сумнівів, що президент Леонід Кучма, підписуючи указ про відзначення партизанської слави, не згадував, наприклад про Василя Чучупаку, Холодноярських повстанців або інших борців за волю України. В першу чергу сповідувалась певна історична традиція. Але тим не менш, будь-яке свято і визначна дата це перш за все привід замислитись, проаналізувати та зробити прогнози. Власне, і дата сформульована саме в дусі української традиції, адже слово "слава" – є українським та до того ще й військовим. А відтак День партизанської слави Україна має відзначати як ніхто інший.
Водночас, ми маємо чудову нагоду організувати певний консенсус історичних примирень, принаймі всередині сучасної України, для себе легалізувати, нагородити і визнати всіх, хто сповідував ті чи інші переконання. Так от, власне, всі ті, хто були партизанами на території нашої держави і боролись за її цінності, за громадянські права і свободу – мають право бути гідно вшановані в нашій країні.
Сучасні одесити День партизанської слави відзначили покладанням квітів до двохсотрічного дубу, посадженого козаками ще в 1792 році та проведенням міжнародного круглого столу за участи істориків, науковців, публіцистів. Ось, власне дещо з того, про що говорили деякі з них:
Тарас Вінцковський, історик: особливо часто партизан пов'язують з діями радянських диверсантів та підпільників в тилу німецької та союзних їй армій у 1941-1945 роках. Натомість, сучасні історики часто партизанами називають учасників альтернативних радянським збройним формуванням в тилу німецької, а згодом і радянської армій. Це вояки загонів "лісових братів" в Прибалтиці, єврейських загонів, польської Армії Крайова, підрозділів Української повстанської армії тощо.
Крім періоду Другої Світової війни українська історія знала чимало прикладів використання партизанських методів боротьби. Можна навіть говорити про українців як партизанську націю – адже перебуваючи довгий час в складі інших держав регулярних збройних сил Україна не мала. Ця теза дуже актуалізувала співбесідників і спричинила до активної дискусії з приводу використання досвіду партизанської боротьби в наш час.
Сергій Дібров, публіцист: як показують події останніх п'ятдесяти років, партизанські дії стають особливо важливою частиною сучасної війни. Країна, окупована загарбником, має шанс відстояти свою свободу, створивши потужний партизанський рух. Проте в ситуації, коли країна цілескеровано знищує можливість населення до будь-якого спротиву, як це відбувається зараз, тільки самі українці можуть захистити себе та свою країну. В умовах сучасної України слід було би не забувати про досвід предків та готувати молодь до можливої сучасної війни – до захисту своєї Батьківщини від іноземних та внутрішніх загарбників в складі партизанських формувань. При цьому роль виховання "партизанського резерву" повинні відігравати осередки туристичних, спортивних, історичних молодіжних товариств. Кожен українець повинен знати, що робити в разі надзвичайної ситуації, окупації країни іншою державою, знати – як захистити себе та своє оточення. Якщо держава не опікується цим, то громадськість повинна сомоорганізуватись і створити можливість використати досвід предків – партизан усіх періодів історії України.
Однією з родзинок заходу була присутність на круглому столі нащадка легендарного холодноярського повстанського отамана 1920-х Василя Чучупаки Людмила Мадіс, яка є активісткою екологічного руху на Одещині.
Отже, дискусія в Одесі показала – партизанський рух як ніколи активний в Україні. Я переконаний, що українська нація може сміливо називати себе партизанською і це є невід'ємною складовою нашої історії. Тому вітаю всіх українців з Днем партизанської слави! Давайте шанувати героїв, які дійсно боролися за свої родини, за свою країну і за свободу!
P. S. Перефразовуючи відому фразу, можна сказати: Одесити, бережіть катакомби, вони вам ще знадобляться!
