УКРАЇНСЬКА МРІЯ – політичний переклад промови Мартіна Лютера Кінга до Дня Конституції України

Проголошено на східцях пам'ятника Грушевському, Київ, 28 червня 2011 року.

15 років тому один українець, підписав Конституцію. Цей важливий документ став зіркою, що принесла світло надії мільйонам українців, які потерпали у вогні пекучої несправедливості. Він прийшов як радісний світанок в кінці довгого мороку полону.

Через 15 років ми маємо подивитись у вічі трагічному факту – українці все ще не мають свободи. 15 років пройшло, але життя українців на жаль все ще скалічене наручниками ланцюгами дискримінації. 15 років пройшло, а українці так і живуть на острові злиденності посеред величезного океану матеріального процвітання. 15 років пройшло, а українці все ще скніють на околицях європейського суспільства і почуваються вигнанцями на власній землі. Тому сьогодні ми прийшли сюди щоби показати всім цей жахливий стан.



У певному розумінні ми прийшли отримати своє від нашого національного капіталу. Коли зодчі нашої республіки писали величні слова Конституції і Акту Незалежності, вони тим самим підписали боргове зобов'язання перед кожним українцем. Це зобов'язання давало кожному гарантію невід'ємного права на життя, свободу і прагнення до щастя.

На сьогоднішній день цілком ясно, що Україна не виконала ці зобов'язання настільки, щоби задовольнити потреби своїх громадян. Замість того, аби поважати ці священні зобов'язання, Україна підсунула українцям фальшивий чек, що по ньому відмовлено в оплаті за браком коштів на рахунку. Але ми відмовляємося вірити у банкрутство банку справедливості. Ми відмовляємося вірити у нестачу коштів у великих сховищах можливостей нашої нації. Тому ми прийшли отримати по цьому чекові – чекові, що дасть нам багатство свободи і захист справедливості. Ми прийшли на це пам'ятне місце також і для того, щоби нагадати Україні глибоку настійну необхідність сьогодення. Зараз не час для розслабленого спокою чи повільних поступових дій. Прийшов час вибиратись з темної похмурої ями сегрегації на сонячну путь справедливості. Прийшов час відкрити двері можливостей для всіх дітей Господніх. Нині настав час витягти націю з сипучих пісків несправедливості на твердий фундамент братерства.

Якщо держава проігнорує цю настійну потребу моменту і недооцінить вагу нації, це може привести до згубних наслідків. Це літо нашого законного невдоволення не скінчиться доти, доки не настане животворна осінь свободи і рівності. 2011 рік – це не кінець, а початок. Ті, хто сподіваються, що українцям потрібно просто пару випустити, що цим вони і задовольняться, тих чекає неприємне пробудження, якщо держава не відреагує на те, що діється. Допоки українцям не будуть гарантовані їх громадянські права, не буде в Україні ані спокою, ані порядку. Смерчі революції стрясатимуть основи держави допоки не настане ясний день справедливості.

Але є одна річ, яку я хочу сказати моєму народу, тим, хто стоїть на збуджуючому порозі, що веде до палацу справедливості. Здобувати належне нам по праву потрібно правильними діями. Не дозволяймо собі втамовувати жагу свободи п'ючи гіркоту і ненависть.

Наша боротьба завжди повинна вестися на рівні високого достоїнства і дисципліни. Не дозволяймо нашому творчому протесту перетворитися на фізичну жорстокість. Знов і знов повинні ми підніматись до величних висот, де фізична сила об'єднується із духовною. Цей наш новий, чудовий, не звичний для нас бойовий дух не повинен призвести нас до недовіри до українців зі Сходу, бо багато з наших братів, і про це говорить їх присутність тут сьогодні, зрозуміли, що наші долі міцно зв'язані і що їх свобода тісно переплетена з нашою свободою. Нам не можна йти самим.

А якщо вже ми зрушили, мусимо дати обітницю, що йтимемо до кінця. Не повернемо назад. У нас запитують: "Що вас задовольнить?" Ми не зупинимося, поки маємо тільки одну можливість пересування: міняти менше гетто на більше. Ми не зупинимося, поки українець в Одесі фактично не має права голосу, а українець у Києві не має за кого і за що голосувати. Ні, ми не зупинимось допоки не відкриємо дороги могутньому потоку справедливості і праведності.

Я знаю, що когось із вас привели сюди великі страждання. Хтось скинув з себе тісні пута. Хтось у пошуках свободи пережив гоніння і жорстокі переслідування міліції та прокуратури. Ви пройшли скрізь горно страждань, що перероджують людину. Трудіться і не втрачайте віри у те, що ці муки – не марні.

Повертайтесь до Одеси, повертайтесь до Донецька, повертайтесь до Луганська, до Харкова, йдіть у нетрі й гетто наших східних міст та пам'ятайте, що цей стан справ можна змінити і його буде змінено. І ніякого відчаю!

Я кажу вам сьогодні, друзі мої, що незважаючи на труднощі і невтішність моменту, я все таки маю мрію. Вона проростає з коріння нашої української мрії.

Я мрію, що настане день, коли ця нація підніметься і реалізує істину суть свого світогляду: "Ми дотримуємося самоочевидної істини, що усі люди є рівними."

Я мрію, що настане день, коли на зелених Печерських пагорбах синів колишніх рабів і синів колишніх рабовласників поєднає братерство.

Я мрію, що настане день, коли навіть Донецька область, ця висушена пустеля, знемагаюча від спопеляючої несправедливості і пригноблення, перетвориться на оазу свободи і справедливості.

Я мрію, що наші діти будуть жити серед народу, що цінує людей не за регіоном походження, статками чи, навіть, мовою спілкування, а за їх особисті якості.

Сьогодні я маю мрію.

Я мрію, що настане день, і у місті Одеса, що не визнає нині деяких законів, україномовні хлопчики і дівчатка підуть рука об руку з росіськомовними дітлахами як одна родина.

Сьогодні я маю мрію.

Я мрію, що настане день, коли низи піднімуться, а вершини і висоти зрівняються з ними, коли вибої згладяться, виправиться покручене і слава Господня буде сяяти для всіх.

Цією надією житимемо. З вірою у це я повертаюсь на Південь. Ця віра допоможе нам витесати з гори відчаю камінь надії. Ця віра допоможе нам перетворити різку дисгармонію, що роздирає націю, на прекрасну симфонію братерства. Ця віра дасть нам силу разом трудитися, разом молитися, боротися разом, разом іти у тюрми і разом виборювати свободу з вірою у перемогу.

Настане такий день, коли усі Господні діти заспівають з оновленими почуттями ці слова: "Земле моя, свободи улюблений край, Про тебе мій спів. Краю моїх предків, гордість козаків, хай струмить свобода від кожного горбочка до найвіддаленіших куточків твоїх."

І якщо Україна хоче бути великою нацією, це мусить здійснитися.

Хай струмить свобода з величавих Карпат. Хай струмить свобода з давніх гір Криму. Хай струмить свобода степами Херсонщини!

Коли ми розчистимо їй дорогу, коли вона потече з кожного села, з кожної області і кожного міста, ми зможемо прискорити прихід того дня, коли всі ми, діти Господні, українці різних вір та культур зможемо з'єднати наші руки і заспівати давнього духовного гімну: "Боже великий, єдиний, Нам Україну храни!"

Класичний переклад http://maidan.org.ua/static/mai/1042885127.html

Оригінальний текст http://www.worldwideschool.org/library/books/hst/northamerican/IHaveaDream/chap1.html

P.S. Слова Великих, актуальні у різні часи і для різних народів. Мартін Лютер Кінг – великий американець і велика людина. Він продемонстрував, що ненасильство, найефективніший метод боротьби за громадянські права, він зробив прорив у формуванні американської нації. Будь-яке порівняння шкутильгає і проблеми американського суспільства середини минулого століття і України сьогодні різні, проте прагнення до свободи та справедливості спільне.З Днем Конституції!