Популярно про стратегію та стратегування-3. Звідки походить стратегія та які основні віхи її розвитку?
Щоб зрозуміти, що таке стратегія та стратегування, потрібно спочатку коротко описати історію її появи та застосування.
Звідки походить стратегія та які основні віхи її розвитку?
В первісному смислі "стратегія" походить від грецького "стратегос" – "веду військо". В книгах закордонних авторів чи в Інтернет ви можете знайти багато визначень стратегії. В залежності від сфери теоретичних знань чи практики під "стратегією" розуміють: "найбільш загальний механізм дій, що визначає шляхи досягнення цілі", "послідовність уявлень, що веде до певного результату", "вибір ключових напрямків розвитку, що інтегрує цілі групи, партії, корпорації, міста, держави, об'єднання держав".
Стратегування це власне застосування стратегії. Не завжди наявність стратегії означає безпосередньо і наявність стратегування. Стратегування це особливий процес колективної довготривалої роботи з стратегічно осмисленою перспективою в групі, корпорації, державі, сукупності держав, цивілізації і т.ін...
Вважається, що першоосновою будь-якої стратегії є тракт Сунь-цзи (VI-V ст. до н.е.) "Мистецтво війни". Оригінальний трактат вміщує 13 глав і формулює всі основні аспекти війни, суть яких зводиться до мистецтва управляти ворогом на війні так, щоб забезпечити собі перемогу. "Війна це шлях обману" – головна теза Сунь-цзи. Головне завдання – перемогти ще до битви. Ця перемога може бути забезпечена мистецтвом створити собі якнайбільше шансів для перемоги так, щоб перемогу чи поразку було видно ще до початку власне війни. Існує безліч коментарів цього трактату Сунь-цзи від його створення і до сьогодні. Різні коментатори, ніби змагаються, щоб описати чим більше стратагем – як Сунь-цзи, так і його китайських послідовників. Найбільше (56 стратагем та 8 антистратагем) описується у Олексія Воєводіна в книзі "Стра тагеми – стратегії війни, маніпуляції, обману".
Для Європи військова стратегія вперше фундаментально була сформульована Карлом фон Клаузевіцом (1780-1831) в книзі "Про війну" (1832). Вона складається з восьми частин, де детально розглянуто не тільки стратегію, але і поєднання стратегії та тактики війни. Ця книга є основою для всього наступного теоретизування щодо війни.
Як пише в своїх роботах Сергій Переслєгін, аналітична стратегія оформляється в другій половині ХІХ століття зусиллями Хельмута Карла фон Мольтке-старшого, Альфреда фон Шліффена, Альфреда Мехена, Джона Фішера і Фрідріха Энгельса. Вона спиралась на класичні роботи Карла фон Клаузевіца і була пов'язана з позиційною школою Вільгельма Стейніца, що описав закони шахматної гри. В ХХ столітті аналітична стратегія була доведена до досконалості в роботах Безіла Генрі Ліддел-Гарта, Михайла Романовича Галактіонова, Гейнца Гудеріана. (Див. Сергій Борисович Переслєгін "Основные понятия "аналитической стратегии"".)
Стратегія довгий час існує як винятково стратегія війни. Однак з поділом світу на дві системи з різним суспільним ладом в першій половині ХХ століття, що де-факто мають різні стратегії цивілізаційного розвитку (СРСР та Західний світ), стратегічне мислення опиняється в центрі уваги світових лідерів політики мирного протистояння. Так уявлення про стратегію виходять за межі винятково військового застосування і стають основою цивілізаційної конкуренції. Особливо це характерно для другої половини ХХ століття, коли цивілізаційне протистояння втілюється у протистояння фактично двох супердержав СРСР та США, яке отримує назву "холодна війна.
Після другої світової війни відбувається поділ світу на дві системи: соціалістичну та капіталістичну в баченні однієї з цих систем, та демократично-правову і тоталітарно-неправову в баченні іншої з цих систем. Між цими системами починається так звана "холодна війна". Так відбувається декілька взаємопов'язаних змін: 1) дві світові системи намагаються формувати реальність всього світу тотально; 2) дві світові системи намагаються управляти одна одною через різні базові інструменти роботи з реальністю, які є основоположними для їх бачення світу (ідеологія – релігія та право; колективна праця – індивідуальний бізнес); 3) дві системи створюють відповідні інститути стратегічного управління одна одною; 4) вже сьогодні зрозуміло, що була і четверта зміна: розпочалася нова символічно-комунікативна війна, яка не мала концептуального теоретизування як в одній, так і в іншій системі (хоча в різних системах вона і мала різні назви "ідеологічна війна – інформаційна війна").
В 1948 році за ініціативою ВПС США була створена корпорація Rand (Research ANd Development) – перша корпорація, яка почала займатися дослідженнями в сфері стратегій розвитку. Чому саме Військово-Повітряні Сили США створюють Rand? Це пов'язано з тим, що США на той час не тільки мали, але вже і застосували ядерну зброю, а також отримали світовий осуд своєї дії. Ядерна зброя як зброя масового знищення стала тим фактором, який спричинив необхідність відповіді на стратегічне запитання – які цивілізаційні цілі варті того, щоб застосувати таку надпотужну зброю? Окрім того, ядерна зброя вже тоді розглядалася як фактор стримування "гарячої війни" і виникнення нестійкого балансу "холодної війни", який означав новий тип війни – війни стратегій. Отже, другим питанням для нового інституту стратегування Rand було – як в ситуації нестійкого балансу забезпечити стратегічну перемогу над цивілізаційним суперником.
Карибська криза 1962 року, яка була однією з найблискучіших стратегічних двобоїв, виграних СРСР, поставила перед СРСР проблему – відсутність інституту, який би міг випрацьовувати перспективні та кризові стратегії для ЦК КПРС, який фактично мав всю повноту влади в СРСР. Відповідь СРСР в інституціоналізації стратегування з'являється набагато пізніше. Тільки в 1967 році був створений Інститут США і Канади (нині ІСКРАН) академіком Георгієм Аркадієвичем Арбатовим, який його очолював до 1995 року. Його метою з самого початку були військово-стратегічні дослідження.
Так фабрики мислі (мізкові центри) починають відігравати суттєву роль в стратегуванні державної та корпоративної політик в США, і державної політики в СРСР. Дивіться аналітичну доповідь "Современные фабрики мысли". Разом з інституціоналізацією стратегування відбувається і розвиток теорії. В 50-70 роки ХХ століття на Заході створюються теорії ігор (Нейман, Неш), в СРСР розробляється теорія "конфліктуючих структур" В.А. Лефевра, методологія Г.П.Щедровицького.
Додамо цікавий факт. Теоретик "конфліктуючих структур" Володимир Олександрович Лефевр в 1974 році змушений був виїхати з СРСР до США, де надалі розробляв одну з базових концепцій стратегування США в період найінтенсивнішого протистояння СРСР і США в процесі перебудови – так звану "концепцію двох етичних систем". Це була одна з тих концепцій, яка дозволила США стратегічно переграти СРСР в ході перебудови. Дивіться про це детальніше.
Чому СРСР стратегічно програв США "холодну війну"? По-перше, політична стратегія СРСР полягала у перебільшенні значення саме ідеології, а не теорії, що призвело до того, що за наявності співмірних з США теорій, рівень їх використання в політичній практиці був набагато нижчий, ніж в США. По-друге, СРСР слабко розвивав інституціоналізацію стратегування, не зміг створити жодної незалежної фабрики мислі, відтак не зміг забезпечити радянським теоретикам достойні умови для розвитку теорії. Від'їзд з СРСР до США такого теоретика як Лефевр це найбільша втрата для розвитку теорії стратегування в СРСР. Тільки зовсім недавно (в 2003 році) в Росії зрештою була видана книга з теорії етичних систем Лефевра "Алгебра совісті".
Після розпаду СРСР в колишніх республіках, а нині окремих державах, починають стихійно створюватися фабрики мислі, інститути та різні клуби, робота яких спрямована на стратегування. Цей процес описано в уже згадуваній нами аналітичній доповіді "Современные фабрики мысли". Разом з тим тільки дуже небагато консультаційних корпорацій в Україні займаються стратегуванням – саме через відсутність достатнього попиту з боку корпорацій, партій та держави.
Читати частини 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
