Популярно про стратегію та стратегування-5. Концептуальне бачення та теоретичні засади стратегування.

Щоб приступити до стратегування, потрібно сформулювати концептуальне бачення самої стратегії, а також, хоча б побіжно, ознайомитися з основними теоріями стратегування.

Концептуальне бачення стратегії

Стратегія має смисл винятково в ситуації зіткнення стратегій. Ті, хто розробляє довгострокову програму, не інтегруючи її в ситуацію стратегічного поєдинку, і при цьому називає це стратегією, не розуміє, що робить. Отже стратегія потребує стратегічного суперника або суперників.

Ситуація зіткнення стратегій може бути описана різними способами: в одній і тій же теоретичній мові, що і в стратегічного суперника, чи в новій теорії і відповідно в новій мові по відношенню до суперника.

Розуміння стратегії суперника є таким, яка є наша теорія стратегії. Якщо ви працюєте в одній і тій же теоретичній парадигмі, що і ваш стратегічний суперник, ви можете застосовувати аналітичну стратегію. Вона дозволяє стратегічно перегравати суперників через так звані аналітичні стратагеми – принципи побудови більш загальних, ніж у суперника, систем оцінки та аналізу ситуації в одній і тій же теорії та мові, що і у суперника.

Найбільш загальну та охоплюючу стратегію дозволяє побудувати розвиток самої теорії стратегування. Відтак перший стратегічний двобій – це війна теорій та війна мов. Чим фундаментальніша теорія стратегування, тим більш фундаментальнішим є визначення стратегії і саме стратегування. Отже стратегічний виграш, особливо що стосується цивілізаційної конкуренції, дає тільки парадигмально фундаментальніша теорія стратегії.

"Стати найкращими інфраструктурниками в світі" – концептуальна стратагема для України, якщо за цим стоїть теорія інфраполітики, яка невідома стратегічним суперникам. А от "зробити прорив завдяки інтелекту, правильним інвестиціям та інноваціям" – не стратагема, бо за цим ніяких теорій, які були б невідомі стратегічним суперникам, не тільки нема, а якраз навпаки – тільки суперники і мають такі теорії.

Щоб бути впевненим, в якій теоретичній парадигмі працюють ваші стратегічні суперники, в якій мові вони формулюють свої цілі, необхідна концептуальна розвідка. Без концептуальної розвідки та розвитку теорії стратегування розмови політиків про стратегію країни – неправдива реклама. Відтак знання існуючих теорій стратегування є необхідною умовою будь-якого стратегування.

Сьогодні існують принаймні декілька теорій стратегування – описова метафорична теорія Сунь-Цзи та його коментаторів, теорія ігор Джона фон Неймана, Джона Неша та ін., теорія конфліктуючих структур Лефевра, теорія розвитку Щедровицького, теорія аналітичної стратегії Переслєгіна-Ісмаілова-Дельгядо, авторська теорія контрафлексивного стратегування. До теорії стратегування, актуальної до кінця ХХ століття, може бути віднесена також теорія геополітики. В той час, як для ХХІ століття теорія геополітики щодо стратегічної ефективності поступається теорії інфраполітики.

Що таке теорія аналітичної стратегії?

В Росії існують дві школи, що цікаві нам з точки зору стратегії, – московська методологічна школа і пітерська школа аналітичної стратегії. Методологічна школа в цьому плані менш цікава – традиційно там не мали теоретичного уявлення про те, що таке стратегія, і як її співвіднести з класичним для методології програмно-проектним підходом.

Саме Переслєгін разом зі своїми колегами Ісмаіловим та Дельгядо розробляє теорію аналітичної стратегії. Див. Сергій Переслєгін, теорія аналітичної стратегії (1998-2003) – на сайті Імперського Генерального штабу (з 1991).

Проте дана теорія стосується, перш за все війни і військових операцій. Економіка, тим більше політика, – є прикладними сферами для застосування даної теорії, хоча спроби такі робилися (див. Р.А.Исмаилов "Экономические стратегии").

В теорії аналітичної стратегії Переслєгіна власне "стратегія" означає спосіб перетворення системи або систем, описаний в класичній теорії систем Людвіга фон Берталанфі. Теорія Переслєгіна працює щодо війни та військових стратегій, але вона принципово не може працювати з соціальними системами, що не тільки мають безліч параметрів свого описання, але, по-перше, мають справу з усією сукупністю реальності, по-друге, не тільки конкурують чи воюють одна з іншою, але і взаємно проникають одна в іншу, по-третє, мають багаторівневий характер (багаторівневу онтологію). Соціальні системи потребують принципово іншої теорії стратегування.

Що таке теорія контрафлексивного стратегування?

Теорія контрафлексивного стратегування, що розроблена автором, обговорена на Київському Дискусійному Клубі Дилетантів в 2007 році.

Основні складові теорії контрафлексивного стратегування: роботи автора "Теореми інфраполітики", "Нації та цивілізації", "Віртуальне управління", "Контрафлексивне стратегування". Ці статті разом з курсом лекцій "Загальна аналітика" складають окрему книгу автора "Аналітика. Управління. Стратегування", видати яку поки що не вдається.

Теорія інфраструктури формулює основні уявлення про інфраструктуру, її мережевий характер та нові підходи щодо управління, яке так чи інакше пов'язане з інфраструктурою. Така теорія вперше дозволяє створити сферу знань, яка дозволяє стратегічно перегравати геополітику, і має назву "інфраполітика".

Теорія віртуального управління формулює 12 онтологем теорії системного управління, яка була сформульована в системо-мисле-діяльністної методології Щедровицького та його послідовників, та на противагу їм пропонує 12 онтологем теорії віртуального управління. Віртуальне управління теоретично описується як таке, яке здатне бути інтегрованим з контрафлексивним стратегуванням та інфраструктурними підходами в управлінні.

Теорія контрафлексивного стратегування розрізняє управління, стратегічне управління та стратегування. Вона формулює 6 основних положень аналітичної стратегії Переслєгіна та показує, як ці положення допустимо сформулювати в більш фундаментальній онтології. Окрім того ця теорія вводить нове теоретичне уявлення про контрафлексивне бачення світу, а відтак і контрафлексивний підхід до стратегування.

Ці теорії досить складні для розуміння, вони потребують освоєння нових теоретичних уявлень, створення інфраструктурно-мережевого менеджменту, випрацювання принципово нових компетенцій у наших управлінців.

Читати частини 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10