Куди штовхають Україну Попович та Гарань?

Висловлювання Мирослава Поповича на підтримку Тимошенко мене трохи здивували, але не настільки, щоб писати відкриту відповідь.

Але, коли Поповича став захищати політолог Олексій Гарань, подумав, що шановним колегам треба пояснити деякі очевидні речі.



Мирослава Поповича дуже хвилює можливий прихід до влади Януковича. Шанований філософ вважає, що коли Ющенко критикує Тимошенко, то таким чином ллє воду на млин головного регіонала. "Йдеться про те, що Ви, Вікторе Андрійовичу, штовхаєте Україну в обійми кандидата з дуже сумнівною репутацією", - сказав Попович.

Ну, по-перше Ющенко з його мізерним рейтингом і таким же авторитетом серед населення, навряд чи когось може до чогось підштовхнути.

А по-друге, дуже дивує логіка панів Поповича та Гараня: а давайте-но не будемо критикувати Тимошенко, аби вона не програла Януковичу з сумнівною репутацією.

І це так вважають люди, основна робота яких – добре працювати головою?

Мені також неприємно, що країну може очолити людина з криміналом у минулому.

Але ще гіршим для мене є прихід до влади кандидата не завдяки перемозі у відкритій та чесній боротьбі. А завдяки тому, що вона просто хоче їздити на тусовки з Меркель, Саркозі, Баррозо, як пише Гарань. Просто через те, що на цих тусовках вона виглядатиме зовні не гірше (часом краще) тамтешніх політиків. Лише через те, що вона захоплено та красиво розповідатиме про європейські цінності.

Витончена шанувальниця Есхіла, Поповичу та Гараню інтелектуально та класово ближче, ніж неотеса-завгар з підмоченою біографією.

Але хіба такими принципами мають керуватися свідомі громадяни при оцінці політика?

"Уйди, противный!" – це логіка гламурних блондинок, а не авторитетних експертів!

Є правила гри: вільні, прозорі вибори. Янукович їх порушує? До побачення! Саме так сталося в 2004-му році.

Що зараз думають і говорять про ті події регіонали – не важливо. Спробують повторити минулі фальсифікації – сумнівів не має, люди, які навчилися захищати свій вибір, знову сотнями тисяч вийдуть на Майдан. Не за Тимошенко. Перш за все – за своє право обирати політиків у відкритому та чесному змаганні.

Саме це право найбільше поважають згадані Меркель, Саркозі та Баррозо. А зовсім не здатність виголошувати чудові промови про свою закоханість в ідеали демократії. І саме за відданість цьому принципу вони будуть оцінювати наступного Президента України. Навіть якщо він виглядатиме поруч з ними як боксер-переросток серед відмінників-ботаніків.

Мені не подобається Янукович. І голосувати я за нього не буду.

Так само, як не голосуватиму за Тимошенко.

Я голосуватиму "проти всіх", тому, що не бачу достойного кандидата якому хотілося б віддати голос. Так само, як і багато моїх друзів та колег.

Але, на відміну від Поповича та Гараня, у нас немає відчуття паніки через можливу перемогу Януковича.

Тому що є усвідомлення того, що особа кандидата – не важлива.

Важливий спосіб приходу до влади.

І важливо те, що громадяни роблять після виборів.

Наскільки системно та організовано вони тиснуть на політиків протестами, запитами, журналістськими розслідуваннями. Бо, навіть, чудовий політик може перетворитися на зрадника інтересів громадян, якщо його не тримати на мотузку громадянського контролю. Згадайте Ющенка.

І навпаки, навіть негідник може приводитись пристойно, якщо його тримати в стані постійного переляку.

Я писав вже про це. Не хочеться повторюватись.

Те, що пропонують Мирослав Попович та Олексій Гарань наші сусіди вже проходили.

В 1996-му році російська інтелігенція зрадила принципам демократії і правдами-не правдами допомагала Борису Єльцину стати президентом. Аби не допустити червоного реваншу в особі Зюганова. Росіяни вважали, що спосіб приходу до влади не так важливий, як біографія та особа президента. Називатися демократом для них важило більше, ніж бути демократом.

Чим це зрештою закінчилось для російської інтелігенції, яка першою запропонувала відійти від правил – розповідати не доводиться. "Коготок увяз – всей птичке пропасть", як йдеться у тамтешньому прислів'ї. Той, хто хоч раз продався, недорого коштуватиме надалі.

Філософам та політологам про це слід знати чи не найкраще.