Нелегкий вибір для Президента
Написати вирішив після того, як дізнався про рішення фракції НУНС, оскільки ще не все втрачено, адже до його вступу в силу лишається 11 днів. Скажу чесно, мені було прикро, коли Арсеній Яценюк, до якого я ставлюся із щирою повагою, залишив залу ВР, а колишній рухівець, а тепер відданий регіонал Лавринович вносив пропозиції, які підтримувалися більшістю залу. Я відчув дискомфорт від синхронного голосування БЮТ і ПР – думаю, що це відчували і більшість моїх друзів. Потім почалися коментарі по ЗМІ про конституційний переворот, заколот. Потім спробував міркувати спокійно і вирішив написати. Хтось засудить, але пишу щиро, а це головне.
Ситуація майже один в один, як була після сенсаційного спільного голосування БЮТ і ПР за зміни до закону про Кабмін у січні 2007 р. Тимошенко віддавала додаткові повноваження Януковичу. Це був великий ризик, який я особисто не виправдовував. Але спрацювало. Ющенко зрозумів, що треба діяти спільно, і зрештою пішов на розпуск парламенту, що перервало впевнену ходу Партії регіонів до монополії на владу.
Що маємо нині? Юридичні наслідки ще треба вивчити (мене найбільше стурбувало положення про те, що парламент може призначити в.о. СБУ), але, наприклад, спрощення процедури про імпічмент вимагали самі демократи, в тому числі і нашоукраїнці ще за часів Кучми. І зрештою, складні конституційні положення щодо цієї процедри продовжують діяти, їх ніхто не відміняв.
Що відбувалося між президентською стороною і урядовою ми знаємо, останні заяви перейшли за межі можливого. Фактичну коаліцію (а не ситуативне голосування, хай і з стратегічних положень) БЮТ і ПР мені уявити складно: з іміджевої точки зору для БЮТ це буде удар. Тому, мені здається, насправді зараз є наступний вибір за НУНС і Президентом.
Перший: повернутися до формату коаліції (реально, а не на словах). Так, це буде перемога Тимошенко, так, це буде важко зробити Президенту, який почуває себе приниженим і якому доведеться визнати, що не він буде де-факто грати першу скрипку. Але це буде відновлення коаліції з можливістю рухатися далі і, до речі, продовжуючи зберігати можливість контролювати дії уряду (в тому числі і на російському напрямку, якщо вже цього так бояться), виконувати роль справжнього гаранта тощо (для цього у Президента достатньо повноважень). Це нелегкий вибір. Політик, який усвідомлює свою історичну відповідальність, може його зробити. Зрештою, де Голль чи Тетчер йшли у відставку (де Голль – двічі). Але цього від Президента і не вимагається, він цілком може ввійти в історію, зберігаючи і посаду, і широкі повноваження, і обличчя.
Другий варіант: скористатися цим, як остаточним приводом для розвалу коаліції, відставки уряду і переходу до ситуативної більшості у парламенті. Власне, це буде реалізацією такого варіанту, якого дехто дуже прагнув з президентського боку. Але формально уряд продовжуватиме мати стататус в.о.; спроба будувати формальну коаліцію НУ (уже без НС) з ПР доб'є НУ, а йти на дострокові вибори нема з ким. І головне, тоді можна ставити хрест на стратегічні для Президента речі: і на ПДЧ, і на асоціації з ЄС.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
