"Удар під дихало" українським критикам НАТО від Лаврова! Адже Афганістан завжди наводився як приклад агресивності НАТО. Насправді, наши критики дій НАТО в Афганістані весь час забувають про те, яка країна і яка партія перетворили нейтральний Афганістан на криваву бойню, з якою він не може вийти вже 30 років! А коли у відповідь на події 11 вересня американці почали операцію проти талібів вони були підтримані не тільки афганцями півночі країни, а й путінською Росією, з якою ця операція була скоординовна. Адже Путін сам не міг справитися із загрозою від талібів стабільності у Середній Азії – на південних кордонах Росії. А Медведеєв пообіцяв афганській армії допомогу у відновленні боєздатності для боротьби з міжнародним тероризмом. Так що в Афганістані Росія і НАТО дують в одну дуду.

Цікаво, як ця інформація пройде по наших ЗМІ, які зазвичай залюбки ретранслюють російські меседжи.

PS. Критикам НАТО принагідно нагадаємо, що навіть за часів "холодної війни" Кремль боявся розпаду НАТО, адже НАТО – це був не тільки інструмент протистояння СРСР, це був ще й інструмент контролю над Західною Німеччиною. Але, щоб знати це, антинатівськім політикам треба хоч трохи повчити історію міжнародних відносин...

Добре все-таки "попрацювали" "Регіони" і російські пропагандисти на чолі з Путіним. Цифра в 70% "проти вступу до НАТО" кочує по ЗМІ, у тому числі іноземних; її повторюють і серйозні політики, навіть ті, хто достатньо позитивно ставиться до України. Насправді, цифра, м'яко кажучи, не відповідає дійсності – опитування Центру Разумкова у лютому 2008 р. показують, що в разі референдуму "проти" голосувало б 53%, "за" – 21%. Тому цифра 70% – це, мабуть, об'єднання тих, хто проти, і тих, хто не визначився, а це все-таки "дві великі різниці". До речі, максимальна підтримка вступу до НАТО була у 2002 р. – 32% – цілком на рівні нових членів НАТО, коли ті починали інформаційну кампанію, а мінімальна – 15% – у листопаді 2004 р., коли тодішня влада при підтримці Кремля реально працювала на розкол країни, а країна, у результаті, досі не можемо оговтатися.

У кількох випадках я був свідком того, як експерти показували і пояснювали іноземцям, у тому числі німцям, ці соціологічні дані. Подякувавши за викладки, наші західні партнери продовжують повторювати підкинуті їм цифри про 70%.

Що це? Інерція мислення, бюрократична неповороткість, бажання підігнати цифри під заздалегідь підготовлену, зручну відповідь?

Щойно в ефірі "Ери ФМ" Тарас Чорновіл повторив відому тезу регіоналів про те, що фальсифікацій 2004 р. не було. Дослівно він сказав про "міфічні фальсифікації" (ну десь там, щось, але так, "по дрібничках"). Я б не здивувався почути це від Чечетова чи "підрахуя" Ківалова. А виявляється й п.Тарас озвучує цю тезу, як і згадані вище "авторитети".

Вони, мабуть, вважають, що ми живемо на Місяці, не бачили, що творилося в країні, на виборчих дільницях, на підконтрольних владі телеефірах, не бачило наживо трансляцію горезвісного засідання ЦВК, що оголосило Януковича переможцем. Різниця між даними екзит-полів і проголошеними ЦВК становила 11%, а в центрі країни – більше 17%! А виявляється фальсифікацій не було.

Розрахунок на те, що пам'ять людська коротка та й на розчарування людей діями помаранчевих.

Я належу до тих експертів, які від 2006 р. говорять про поступове, хоч і повільне "оцівилізовування" регіоналів. На жаль, подібні заяви свідчать про те, що "регіонали" мало чому навчилися. І небезпека залишається. Дай їм тільки доступ до влади.

Раз на тиждень, у суботу, якщо у "Будинку з химерами" не відбувається зустрічей гостей Президента, туди можна потрапити на екскурсію. Записуватися треба заздалегідь, екскурсії можуть відкладатися, але очікування зрештою варті того: всередині творіння Городецького так само вражаюче, як і ззовні. Президентський секретаріат відкрив будинок для відвідувачів з кінця минулого року. Екскурсії проводяться музеєм історії Києва. Класно! Прикро лише, що сам музей історії Києва з печерських пагорбів відселено і тимчасово (чотири роки!) він перебуває в Українському домі, де більшість експонатів запаковані, й вони, відповідно, псуються. Музей перебуває у віданні КМДА, тобто Черновецького. Як беручкий мер вміє вирішувати питання, пов'язані із землею, загальновідомо. Перспективи ж самого музею туманні...

Цю назву ленінської брошурки (в оригіналі – "как они воюют против социал-демократов") наочно проілюстрували вірні послідовники Ілліча – комуністи, захисники радянського минулого – "регіонали" і ще одна невеличка фракція на чолі з колишнім істориком КПРС, яка і не в більшості, і "наче" не в опозиції.

17 червня Партія регіонів, Компартія і Блок Литвина не голосують за президентський законопроект про підвищення безпеки на дорогах, наступного дня не підтримують законопроект про підвищення престижності шахтарської праці, внесений самими ж регіоналами. Відомий своєю "принциповістю" Стоян прямо пояснює мету цього: "Ми хочемо побачити, чи є коаліція". Щоб насолити більшості, вони готові жертвувати безпекою людей. А потім лідери всіх трьох фракцій будуть розповідати з парламентської трибуни і блакитних екранів, як вони про них піклуються.

Минулого року напередодні Трійці країна опинилася на межі відкритої сутички силових структур і можливого переростання в ширший конфлікт. Найвищі політики довели. Але вчасно відступили від прірви, продемонструвавши мудрість і здатність до політичного компромісу, символічно досягнутого саме на Трійцю.

Дострокові вибори були викликані не бажаннями Ющенка чи Тимошенко. Якщо так продовжують думати в іншому таборі (а про це там говорять постійно), то тоді їхні опоненти нічому не навчилися. Вибори були спровоковані прагненням однієї сили не просто повернутися до влади, а монополізувати її, зокрема перетягуванням депутатів з опозиції до правлячої коаліції (зараз бачимо процес зворотній, а по своїй підкилимно-маніпулятивній суті – той самий). Але дострокові вибори, як і інші події нашої недавньої історії, показали, що монополізація влади в Україні будь-яким табором неможлива. І слава Богу! А ще вибори показали, що обирати по-європейськи ми вміємо. А от користатися їх результатами – ні. І замість реформ бачимо протистояння у самій владі.

Наші провідні політики – люди віруючі, і цього дня напевно ми їх побачимо на телеекранах. Хай згадають, що було рік тому, що маємо зараз, і хай не тільки помоляться за країну, а й подумають, які будуть наслідки протистояння нинішнього.

Сьогодні знову бачив незірвані агітки блоку Катеринчука: "Київрада. Перезавантаження". "Перезавантажились". Може обурення Катеринчука з приводу поведінки його депутатів було щирим? Навряд. Адже аналітики казали, що через списки його блоку протягується незрима ниточка до Леоніда Михайловича. На виборах мера він також підіграв вільно чи невільно Черновецькому, а формування окремого списку блоку сприяло поразці НУНС, за списком якого, до речі, він пройшов до парламенту. Отож, ще й Банковій підіграв у розпочатій боротьбі з Луценком.

Мабуть, треба було створювати не "Європейську партію" з великої літери, а просто європейську і ставати європейським політиком не за назвою. Не вийшло.

Вчора в програмі "Свобода" Андрій Шевченко показав фотографії, де Рибаков перебуває в одній компанії з Віктором Балогою. Застосовуючи принцип "піддавай все сумніву", вирішив перевірити. Мало що, треба побачити першоджерело. І знайшов на сайті УПЦ цілу низку фотографій.

Читаємо про саму подію:

"У п'ятницю, 30 травня, Блаженнішого Митрополита Володимира у його Предстоятельській резиденції в Києво-Печерській Лаврі відвідав Президент України. Віктора Ющенка супроводжували голова Секретаріату Президента Віктор Балога та його заступник Юрій Богуцький. З боку Української Православної Церкви участь у зустрічі взяли: керуючий справами УПЦ архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, ректор Київських духовних академії та семінарії єпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр.

Метою візиту високих гостей було привітати Архіпастиря з 16-річчям його Предстоятельського служіння. Цю визначну дату вся повнота Української Православної Церкви відзначила напередодні, 27 травня".

А на ряді фотографій бачимо і усміхеного Ігоря Рибакова (повну підбірку див. на сайті УПЦ).



Таким чином Рибаков справді вхожий до вищих кіл, у тому числі і до Віктора Івановича. Все-таки присутній серед невеликого кола людей на зустрічі Президента і митрополита. Чи підтверджує це те, що вихід Рибакова з коаліції інспірований Балогою? Напряму сказати ствердно не можна. А може таке собі "співпадіння": разом поздоровляють митрополита, але про політику не говорять? Одне зрозуміло на 100%: вихід Рибакова і Бута з коаліції цілком вписується в ту деструктивну лінію, яку проводить Банкова щодо коаліційного уряду і парламентської коаліції ще з моменту їх формування.

Спочатку цитата з "України молодої":

"Дев'ятий день тривають перемовини з сомалійськими піратами, які захопили в Аденській затоці німецький корабель "Леманн Тімбер", на борту якого перебували п'ятнадцять моряків, в тому числі чотири українці... У Службі безпеки України вже висловили готовність направити, в разі прийняття відповідного рішення керівництвом країни, антитерористичний підрозділ для порятунку українців...

Міністерство оборони України обіцяє повну підтримку спецслужбі у випадку необхідності. "Якщо буде наказ Верховного головнокомандувача, ми готові до здійснення операції. Приміром, посприяємо співробітникам СБУ з транспортуванням. Нині для підготовки до операції може бути використаний корвет "Петро Сагайдачний". Також здійснити довгі дистанції готові корвети "Луцьк" та "Тернопіль". Звісно, якщо буде рішення, розглядатимуться й інші варіанти, як то повітряні шляхи захоплення судна. Та треба розуміти, що на все потрібен час. А підготовка і доправлення наших спецпідрозділів може зайняти і десять днів. Відтак не виключено, що у випадку проведення бойової операції і залучення українських правоохоронців до неї можуть бути підключені спецпідрозділи й інших держав", – додав у коментарі журналісту "УМ" старший офіцер управління прес-служби МО, підполковник Костянтин Саділов".

Звичайно, найкраще дипломатичне вирішення конфлікту. Але якщо це не спрацьовує? Згадаємо, як діє у таких випадках Ізраїль. У даному випадку корабель – німецький, тому країни мають узгоджувати свої дії, і, швидше за все, питання вирішать без нашої участі. Але викликає подив коментар прес-служби МО, що для проведення спецоперації потрібна десятиденна (!) підготовка. Є ж у нас і відповідна транспортна авіація, про використання якої, до речі, у нас є і меморандум з НАТО. А чому для наших власних потреб ми не можемо її використати? Що ще потрібно? Адже відповідь на нові виклики і полягає в тому, що наші спецпідрозділи мають бути готовими для виконання подібних завдань, а не чекати 10 днів. А інакше для чого всі ці спільні маневри з іншими країнами, участь в миротворчих операціях, співпраця спецслужб, розмови про модернізацію армії? Я – не фахівець у цій сфері, але, як і інші громадяни України, хотів би мати відповідь на ці питання, які безпосередньо стосуються безпеки наших громадян, тим більше, що в в такій ситуації, на жаль, може опинитися і моряк, і дипломат, і бізнесмен, і звичайний турист.

Як і багато інших експертів, я неодноразово наголошував на професійності п.Грищенка. Так само наголошував, що, перебуваючи на посаді посла України у США в нелегкий період "касетного скандалу", а згодом очільника МЗС в першому уряді Януковича, йому довелося докласти багато зусиль для того, щоб негативне сприйняття режиму Кучми не було перенесене на Україну в цілому. Тому, з огляду на професіоналізм Грищенка, його призначення послом України у Москві можна було б лише вітати. Однак, як і у випадку з призначенням міністра "тіньового уряду" регіоналів заступником секретаря РНБО, постає питання: він буде обстоювати позицію Президента щодо НАТО чи позицію Януковича? Про цю суперечність вже багато говорилося й писалося.

Але є ще один цікавий момент. Пан Грищенко під час виборів 2006 р. був не просто N18 у списку блоку "Не Так!". У списках зазначено, що він ішов як член Республіканської партії, яку очолював п. Бойко (N5 у списку) – один з найбільших проросійських лобістів, у тому числі в другому уряді Януковича (включаючи питання "Росукренерго"). На мою думку, це було найбільшою помилкою відомого дипломата – зв'язати своє імя з одіозною постаттю і, більше того, стати членом його партії. Тому постає питанння, чи п.Грищенко лишається членом Республіканської партії? Це з формальної точки зору. Але головне: чи продовжує він підримувати лінію п.Бойка, його політичні та економічні інтереси?