Тимошенко проти Венко, або хто зрадив національним інтересам України

16 вересня на сайті УНІАН була розміщена перша частина моєї статті, присвячена аналізу подій навколо компанії Vanco.

Цей аналіз дає уявлення про рівень моральної "відмороженості" одного із найбільш популярних українських політиків, який заради влади і грошей готовий на все.

Цю статтю я присвячую шанованим мною Левку Лук'яненку та Богдану Гориню. Зараз їх імена пробує використати особа, особисті інтереси якої не мають нічого спільного з інтересами української держави.

Я не тішу себе ілюзіями, що вони читають мої статті, але сподіваюсь, у цьому випадку їм дадуть посилання на них, і вони спробують самостійно та без емоцій розібратись, інтересам якої держави насправді відповідають дії пані Тимошенко.

Щирих прихильників пані Тимошенко та усіх, оплачуваних БЮТом працівників Інтернет форумів, закликаю хоча б до мінімального аналізу інформації та аргументів, наведених у цій статті. Готовий відповідати лише на ті запитання, які мають відношення до обговорюваної теми.

P.S.

Стаття в УНІАН була розміщена з дещо пом'якшеними акцентами. Дозволю собі тут і першу, і другу частину подати без зайвої недомовленості.



Тимошенко проти Венко, або хто зрадив національним інтересам України

На фоні останніх коаліційно-партійних битв, скандал з компанією Vanco, яку українським урядом було відсторонено від розробки чорноморського шельфу, здавалося б, втратив гостроту. Але це лише до пори до часу. В міжнародному суді у Стокгольмі продовжує розглядатись позов компанії до України, і, м'яко кажучи, далеко не всі експерти прогнозують винесення позитивного для України вердикту.

Тож необхідність розібратись у цій темі є більш ніж актуальною.

Як ми пам'ятаємо, головним ініціатором вигнання з українського ринку Vanco стала прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Гучні заяви про корупцію та зраду національних інтересів, завдяки яким компанія Vanco ніби-то отримала контракт на розробку чорноморського шельфу, злітали з вуст глави уряду з наростаючим емоційним забарвленням. В українських ЗМІ з цього приводу теж з'явилась чимало публікацій, і автори більшості з них ставали на бік уряду. Однак, якщо уважно вчитуватись в публікації, аргументація, м'яко кажучи, в багатьох не витримує критики, а в деяких пересмикування та відверта демагогія помітні неозброєним оком. Над статтями ж з цього приводу в одному з шанованих видань, що читається політтусовкою, взагалі б доречно було писати "розміщена на правах реклам", оскільки замовні вуха, точніше коса, проглядають з кожного абзацу розлогих статей.

Матеріали на тему "уряд проти Vanco" автор цих рядків почав збирати ще з квітня цього року. Але від викладення свого бачення цієї історії зупиняла недоступність першоджерел. Насамперед, йдеться про текст заявки Vanco International Ltd. для участі в конкурсі на право укладання угоди про розподіл продукції (УРП), видобуток якої вестиметься на Прикерченській нафтогазоносній ділянці надр континентального шельфу Чорного моря та безпосередньо самої УРП. При цьому, незважаючи на те, що ці обидва документи є конфіденційними, їх цитування в ЗМІ було досить інтенсивним. Правда, "за дивним збігом обставин", можливість цитувати їх, як правило, отримували ті, хто критикував цю угоду.

Але недарма ми живемо у вельми цікавій країні. Те, що доступно одним, колись стає доступним і іншим. І зрештою автор теж зміг детально познайомитись з цими досить об'ємними документами.

Для того, щоб розставити всі крапки над "і", треба, по суті, відповісти на три групи питань.

Насамперед, наскільки коректно були виписані умови конкурсу на право укладання УРП, та чи чесно виграла цей конкурс компанія Vanco International Ltd?

По-друге, наскільки зобов'язання Vanco International Ltd., у якості інвестора, визначені в УРП, відповідали заявці і чи не погіршились вони для України?

По-третє, наскільки були захищені інтереси України при проведенні конкурсу, іншими словами, наскільки інвестор був спроможний виконувати зобов'язання, передбачені УРП, та які гарантії на підтвердження цього він надавав?

Якщо ми отримаємо відповіді на ці питання, треба буде йти далі. Визнавши правоту Юлії Тимошенко та уряду, матимемо підтримати дії проти Vanco. Але коли прийдемо до висновку, що угода з Vanco все-таки відповідає національним інтересам України, повинні знайти відповідь на питання: чому Юлія Тимошенко так категорично виступає проти?

Отже, по порядку.

"Конкурсна процедура мала підвищену прозорість..."

Наскільки коректно були виписані умови конкурсу на право укладання УРП та чи чесно виграла цей конкурс компанія Vanco International Ltd?

Відповіді на ці питання допомагають знайти відкриті джерела. Наприклад, інтерв'ю із заступником міністра економіки України Володимиром Ігнатенком "Україна вчиться залучати інвесторів на морський шельф: перший досвід", розміщене в тижневику "Дзеркало тижня" у травні 2006 року та стаття Раїси Богатирьової "Політика уряду в освоєнні українського морського шельфу створює загрозу національній безпеці в енергосфері" у тому ж таки "Дзеркалі тижня" вже у липні 2008 року.

Виступаючи із звинуваченнями на адресу Vanco, Тимошенко зокрема, обурювалась тим, що Vanco було віддано дуже велику площу шельфу Але із згаданих публікацій ми можемо дізнатись, що у 2005 році у пані Тимошенко не було жодних претензій до розміру ділянки, яка мала бути виставлена на конкурс. Як прем'єр-міністр вона видавала необхідні доручення на підготовку конкурсу саме з цими параметрами ділянки.

Вся площа української зони чорноморського шельфу складає близько 140 тис. кв. км. Прикерченська ж ділянка, виставлена на конкурс, має площу біля 13 тис.кв.км, тобто, це лише трохи більше 9 відсотків.

Чому передача десятої частини шельфу потенційному інвестору економічно виправдане?

Ані тривимірних сейсмічних досліджень, ані буріння (витрати на кожну свердловину складають десятки мільйонів доларів США) на цій ділянці ніколи не проводились, тому припущення про наявність там комерційних запасів нафти та газу носить поки що суто теоретичний характер. Тож чим менше ділянка, що виставляється на конкурс, тим, зрозуміло, більше ризиків бере на себе потенційний інвестор, оскільки попадання саме на ту ділянку, де є нафта чи газ, скоріше нагадує гру в рулетку в казино. От тільки мінімальна ставка в цій грі складає більше 100 млн. дол... США. Тож спробуйте відповісти собі: чи реально знайти серйозного інвестора, покремсавши шельф на клаптики? Відповідь очевидна.

Ще один фактор. Досвід роботи на глибоководному шельфі в світі має обмежена кількість компаній. Проекти на шельфі характеризуються високими видатками, значною тривалістю та великими ризиками, особливо на такій як Прикерченську ділянка надр, де глибини досягають 2 км. Інвестиції на розвідувальні роботи становитимуть сотні мільйонів, а роботи, пов'язані з видобутком – мільярди доларів.

Загалом, згідно законодавства, конкурсною документацією загалом було визначено одинадцять критеріїв. Ось деякі технічні параметри: оптимальна програма геолого-розвідувальних робіт, найкращі технологічні рішення, найкраща програма захисту навколишнього середовища. Основні фінансово-економічні критерії: найпривабливіші умови інвестування, найкращий розподіл продукції між державою та інвестором, фінансове забезпечення виконання програми робіт тощо.

Хто визначав, наскільки пропозиції учасників відповідають умовам заявки?

З інтерв'ю з паном Ігнащенко ми дізнаємось, що в Міжвідомчу комісію, що відповідала за підготовку та проведення конкурсу, входило шістнадцять представників міністерств та відомств та чотири депутати, у тому числі з опозиційних на той момент фракцій. У підсумку Vanco з максимальних 190 балів набрала 149. Найближчим конкурентом Vanco по кількості набраних балів стала Hunt Oil Company of Ukraine зі 123 балами (дочірня компанії найбільшої в США приватної нафтогазовидобувної компанії Hunt Oil). У підсумку, одноголосним рішення Міжвідомчої комісії, а потім і рішенням уряду Vanco була визнана переможцем.

Також дуже важливо те, що питому вагу кожного з критеріїв оцінки в загальному результаті було визначено Міжвідомчою комісією ще до розкриття заявок.

Таким чином, казати, що умови конкурсу були виписані під Vanco, навряд чи хтось має підстави. Про те, що конкурс пройшов без порушень, свідчить хоча б лист учасника конкурсу компанії Shell на адресу міністра економіки України від 16.05.05 р., в якому відзначено "підвищену прозорість запропонованої відкритої конкурсної процедури, що цілком узгоджується з міжнародною практикою, яка склалася у нафтогазовій промисловості". Якщо компанія, яка програла, визнає "підвищену прозорість" тендеру, хто тоді міг би скаржитись на нерівні умови для учасників?

Дві третини прибутку – державі, третину – собі. Кращих умов ніхто не запропонував

Тепер про те, наскільки зобов'язання Vanco International Ltd., у якості інвестора, визначені в УРП, відповідали заявці і чи не погіршились вони для України після підписання угоди...

Ключовими тут є питання інвестиційної програми та розподілу продукції.

В заявці Vanco International Ltd. (в такому ж вигляді це відображено в УРП), було передбачено, що програма пошукових робіт розрахована на 8 років та складається з трьох пошукових періодів. Перший пошуковий період (3 роки), Другий пошуковий період (3 роки), Третій пошуковий період (2 роки). Протягом цих етапів інвестор зобов'язаний провести тривимірні сейсмічні дослідження і пробурити по дві розвідувальні свердловини на кожному з етапів. При цьому інвестор брав зобов'язання інвестувати 100 млн. дол. США на проведення обов'язкової програми мінімальних робіт протягом Першого пошукового періоду, 130 млн. дол. США – у Другому та 100 млн. дол. США – у Третьому пошуковому періоду. Тобто, загальні мінімальні фінансові зобов'язання складають 330 млн. доларів США. Крім того, вже в УРП були передбачені додаткові витрати інвестора, а саме: 150 тис. дол... США щороку протягом Пошукового періоду та 300 тис. дол... США щороку з дати початку видобутку на навчання та професійну підготовку працівників з української сторони; 150 тис. дол. США щороку на соціальні програми; 1 млн. дол... США державної премії за підписання угоди; 2 млн. дол. США державної премії за відкриття першого комерційного родовища; сприяти інвестиціям від інших інвесторів у сумі 1 млн. дол. США для створення бази майбутнього навчання спеціалістів. В додаток до всього (і цього не було в умовах конкурсу) інвестор має своїм коштом ще до початку робіт із видобутку профінансувати роботи з проектування, будівництва та облаштування військового полігону вартістю не менш як 37 млн. дол... США. Крім того, він повинен був безкоштовно передати Україні результати сейсмологічних досліджень та розвідувального буріння свердловин.

Також УРП передбачала після завершення пошукового етапу повернення інвестором Україні тих зон Прикерченської ділянки, які він не дослідив протягом цих 8 років (або навіть раніше у разі відмови від реалізації другого та третього пошукового періоду). Таким чином, держава матиме можливість недосліджені ділянки потім виставити на новий конкурс.

Щодо ж до розподілу продукції, то Vanco в заявці відзначало, що в умовах конкурсу не має чітких критеріїв витрат, які підлягатимуть відшкодуванню компенсаційною вуглеводною сировиною, і в яких непередбачуваних витратах може виникнути потреба під час підготовки до укладання УРП. Враховуючи ці обставини, Vanco в заявці вказало параметри, за якими вона готова розподіляти продукцію на етапі пошукових досліджень та відшкодування компенсаційною вуглеводною сировиною поточних та капітальних витрат, що виникли під час пошукових робіт та облаштування родовищ, і потім на етапі промислового видобутку, коли витрати першого етапу будуть повністю компенсовані.

Зокрема, на першому етапі Vanco запропонувала розподіляти продукцію в межах 20-30 відсотків для Україні і 70-80 залишати собі, а на другому етапі – у співвідношенні 40-50 відсотків для України, і відповідно 50-60 – Vanco. (Згідно з умовами конкурсу мінімальні вимоги для першого етапу були визначені у співвідношенні 20 відсотків до 80, і на другому – 40 до 60.).

У підсумку, як відомо, в УРП ці співвідношення були встановлені на рівні 30 відсотків до 70 на першому етапі, і 50 на 50 під час другого етапу. Крім того, згідно УРП, інвестор мав не тільки зареєструватись в Україні, як платник податків, та вести усю діяльність через банківські рахунки в Україні, а і сплачувати усі передбачені українським законодавством податки, за рахунок належної йому прибуткової частини продукції. Саме тому неодноразово, у тому числі у вищезгаданій статті Богатирьової, відзначалось, що реальне співвідношення розподілу прибутків на другому етапі, з урахуванням сплачуваних податків, складатиме 64,6 відсотків для України і відповідно 35,4 – для інвестора.

Слід зазначити, що на етапі переговорів по укладанню угоди виникли суттєві дискусії між представниками Міжвідомчої комісії та Vanco щодо визначення складу витрат, які підлягають відшкодуванню компенсаційною вуглеводною сировиною. Так, на відміну від міжнародної практики, українські урядовці наполягали і, слід зазначити, дотиснули інвестора в питаннях не відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою банківських процентів та банківських комісійних за гарантії, які згідно УРП був зобов'язаний надавати інвестор після затвердження Міжвідомчої комісії щорічних програм пошукових робіт та бюджетів. Також інвестор був змушений погодитись з тим, що накопичені, але невідшкодовані видатки (обсяг яких сягатиме мільярдів дол. США.) не будуть проіндексовані, хоча цей етап може зайняти від 5 до 7 років у найкращому варіанті, і до 12 – 15 років – у поганому. Зрозуміло, що вести мову про компенсаційну сировину інвестор зможе лише у разі знаходження покладів і видобутку вуглеводнів. В іншому – усі ці витрати він зможе лише списати у збитки.

Для того щоб усі зрозуміли логіку цих двох етапів, зроблю коротеньке пояснення. Розподіл продукції між інвестором і державою має відбуватись після покриття поточних витрат інвестора, пов'язаних з виконанням робіт по видобутку вуглеводнів. При цьому покриваються лише ті витрати, які чітко визначені в УРП, і які інвестор здійснив в межах щорічно затверджуваних Міжвідомчою комісією програм робіт та бюджетів. Саме у зв'язку з цим, до речі, Vanco Prickerchenska Ltd ніяк не могла розпочати реалізацію першого етапу, бо ні при уряді Януковича, ні при уряді Тимошенко, програма робіт та бюджет на 2007 та 2008 рік так і не були затверджені. А без цього будь-які витрати інвестора просто не були б компенсовані.

Отже, партнери (інвестор і держава Україна) мають розподіляють чистий прибуток, виражений у товарному вигляді (нафті та газу). Але на етапі пошукових досліджень видобутку може і не бути, хоча витрати компанія нестиме. У разі знаходження комерційних покладів нафти та газу накопичені витрати мають бути компенсовані інвестору за рахунок видобутих вуглеводнів. Але розпочавши видобуток, інвестор несе поточні витрати, які теж повинні покриватись. Тому логіка першого етапу полягає у тому, що після початку видобутку інвестор має право щоквартально, крім покриття поточних витрат, відшкодовувати і накопичені витрати етапу пошукових досліджень та розбудови інфраструктури, необхідної для промислового видобутку вуглеводнів. Але, щоб держава отримувала частку спільного прибутку вже з початку видобутку вуглеводнів, було встановлено, що покривати ці накопичені витрати, інвестор може лише частинами. Тому на цьому етапі інвестор зможе повністю покривати свої поточні витрати і частину витрат, які накопичені раніше, за рахунок, так званої, компенсаційної сировини. При цьому ці сукупні витрати не можуть бути більше 70 відсотків від загального обсягу видобутку вуглеводнів. Якщо ці сукупні витрати (поточного та попереднього періоду) досягають 70 відсотків, то розподіл прибутку (виражений у товарній формі) між Vanco Prickerchenska Ltd та державою здійснюватиметься у співвідношенні 70 на 30 на користь першої. Коли ж ці сукупні витрати інвестора стануть нижче 70 відсотків від загального обсягу видобутку вуглеводнів, то розпочнеться другий етап, на якому розподіл прибутку здійснюватиметься у співвідношенні 50 на 50 (зрозуміло, що за мінусом витрат, які підлягають відшкодуванню компенсаційною вуглеводною сировиною).

Отже, як видно з цього аналізу, держава підписала УРП з інвестором на умовах, що певною мірою були для останнього навіть гіршими, ніж він це передбачав у своїй заявці. І тому досить категорично можна стверджувати, що в цьому питанні інтереси держави не постраждали.

Хто і чому "віддав" чорноморський шельф чотирьом студенткам?

Тепер про те, наскільки інвестор був спроможний виконувати зобов'язання передбачені УРП, та які гарантії на підтвердження цього він надавав?

Розпочати треба ще з етапу підготовки конкурсу.

Саме на цьому етапі одним з членів Міжвідомчої комісії було направлено потенційним учасникам лист, яким заборонялась подача спільних заявок. І хоча потім було визнано, що це було просто невдалим експромтом чиновника, але потяг вже пішов. Тому, наприклад, Vanco International Limited (Бермуди) – дочірня компанія Vanсo Energy Company (штат Делавер, США), подало самостійну заявку, хоча вказало в ній, що, у разі перемоги в конкурсі, її інвестиційним партнером буде JNR International Investments Limited – інвестиційна компанія сімейства Ротшильдів. Не зміг подати спільну заявку також Hunt Oil Company of Ukraine, що планував працювати разом з ДАТ "Чорноморнафтогаз".

Після перемоги в конкурсі кожний з учасників мав би вирішувати проблему юридичного механізму підключення до реалізації проекту свого партнера. У міжнародній практиці у сфері видобутку вуглеводнів для цього між співучасникам проекту підписується, так звана, "спільна операційна угода" ("joint operation agreement"). Але враховуючи, що формально переможцем конкурсу вважався лише один з них, тому УРП з державою мав підписати саме офіційний переможець, а це у свою чергу створювало проблему, як представити інтереси іншого партнера.

Для вирішення цієї проблеми був використаний такий механізм, як створення співучасникам проекту нового спільного підприємства. Це підприємство і повинно було реалізовувати проект, а в самій УРП було мало бути передбачено, що її підписує офіційний переможець конкурсу, при цьому права і обов'язки по виконанню угоди будуть передані новоствореному СП. Так в цій історії з'явилась Vanco Prykerchenska Ltd (Віргінські острови).

Свої звинувачення на адресу органазіторів та переможця конкурсу Юлія Тимошенко, значною мірою сконцентрувала на тому, що шельф було віддано "сумнівній офшорній кампанії".

Наскільки все саме так?

Насамперед, чому це була офшорна компанія?

Якщо звернути увагу на назву компаній, що брали участь в конкурсі, побачимо, що переможець конкурсу – аж ніяк не виняток. Всі учасники були представлені не материнськими компаніями – світовими грандами видобутку вуглеводнів, а своїми дочірніми структурами, зареєстрованими в офшорах. Випадковість, чи всі вони увійшли в змову з організаторами? Зрозуміло, що останнього бути не могло. На сьогоднішній день такий підхід – це загальносвітова практика. За рахунок офшорного статусу таких дочірніх підприємств материнським компаніям зручніше управляти усіма фінансовими потоками, особливо у разі необхідності реалізовувати велику кількість інвестиційних проектів в різних куточках світу. При цьому усі офшорні компанії включаються до консолідованої звітності своїх материнських структур, і ні у кого не виникає питань, щодо їх статусу. Саме тому, наприклад, в Україні у більшості випадків, транснаціональні корпорації представлені представництвами компаній, зареєстрованих в офшорах. При цьому офшори зареєстровані зі статутним капіталом від декількох тисяч до декількох десятків тисяч дол. США, в залежності від вимог до рівня мінімального статутного капіталу в офшорних зонах, в яких вони зареєстровані.

Враховуючи необхідність реєстрації представництва в Україні і пов'язану з цим реєстрацію в податковій службі, Vanco Prykerchenska Ltd видала довіреність юридичній фірмі Chadbourne & Park., яка мала провести реєстрацію представництва. У свою чергу юристи Chadbourne & Park надали довіреність компанії Ernst & Young. В цій обмеженій довіреності було 4 імені українських дівчат. Одна з них в той час працювала в Ernst & Young, а ще три були субконтракторами Ernst & Young, яких ця фірма залучає для виконання подібного роду роботи (зазвичай, це так само усталена практика – фірми наймають на виконання простих доручень людей, яким не треба забезпечувати високу платню, і які мають для цього необхідні навики). Так у цій історії з'явились чотири студентки, які за версією пані Тимошенко начебто і є власниками Vanco Prykerchenska Ltd.

Тобто, той факт, що інтереси фірми в офіційних органах представляли нікому не відомі студентки, аж ніяк не свідчить про намагання "заховати" за студентками реальних власників фірми, а, судячи з усього, був зумовлений чисто технічними особливостями реалізації проекту. Чи могла не знати цього Тимошенко? Теоретично, так, могла. Практично, важко собі це уявити. Або залишається припустити, що вона живе згадкою про буремні дев'яності, коли через офшорні компанії такі корпорації як "ЄЕСУ" проводили мільярдні оборудки, виводили кошти за кордони України, і той, хто мав довіреність від цих офшорів, і був насправді їх власником.

Я розумію ще пані Тимошенко, для якої відверта брехня та демагогія стала майже не щоденною практикою, але навіщо, наприклад, вже згадуване вище поважне видання, писало відверту дурість з цього питання, зрозуміти важко. Хоча варіантів насправді лише два, або волаючий непрофесіоналізм, або гроші, "які не пахнуть". Нехай кожен сам вирішить, який з цих варіантів більше відповідає дійсності.

Чому зійшли з дистанції Ротшильди?

У провину організаторам конкурсу та його переможцю, тобто, саме фірмі Vanco, було поставлено також те, що компанія JNR International Investments Limited, яка спершу виступила фінансовим партнером цього проекту, потім відмовилась від свого наміру.

Чому JNR International Investments Limited вирішила зрештою не брати участь в реалізації проекту?

В деяких ЗМІ були натяки на те, що її власників начебто змусили відмовитись від участі в цьому проекті, у зв'язку з цікавістю до нього з боку компаній, пов'язаних з Рінатом Ахметовим та російським мільярдером Євгеном Новицьким. Але жодних офіційних заяв від JNR International Investments Limited та Vanco International Limited не було, тому до цих припущень дозволю собі поставитись критично. До того ж потрібно зрозуміти, що мова йде не про якийсь супервигідний проект, з однозначно гарантованими великими прибутками, а про достатньо ризиковані інвестиції венчурного типу, з абсолютно непередбачуваними результатами.

Можна безперечно дискутувати, наскільки статки українського та російського мільярдерів більше чи менше статків сімейства Ротшильдів, але очевидно, що кошти для виконання зобов'язань, пов'язаних з УРП, у них є. І тому заміна у якості співінвесторів сімейства Ротшильдів на Ріната Ахметова та Євгена Новицького, яка зрештою таки сталася, жодним чином не могла погіршити умови виконання своїх зобов'язань з боку Vanco Prykerchenska Ltd.

Крім того, важливим механізмом, що забезпечував гарантії виконання УРП з боку Vanco Prykerchenska Ltd, була закладена в угоді процедура, яка передбачала надання останньою протягом 30 днів з моменту затвердження Міжвідомчою комісією щорічної програми робіт та бюджету банківської гарантії першокласного міжнародного банку. Ця банківська гарантія має, вибачте за тавтологію, гарантувати виконання інвестором щорічної програми робіт та їх фінансування. Більше того, УРП передбачає, що у разі неповної реалізації інвестором щорічної програми, усі невикористані на ці цілі кошти мають бути перераховані до державного бюджету.

Якщо ж протягом 30 днів така банківська гарантія не буде надана інвестором, то уряд направляє інвестору попередження про необхідність виконання ним своїх зобов'язань протягом наступних 90 днів зі сплатою штрафу на користь держави. Якщо ж і протягом цих 90 днів така банківська гарантія не буде представлена інвестором, то уряд має право в односторонньому порядку розірвати УРП.

Такий же механізм захисту інтересів України стосується і інших, у тому числі технічних, зобов'язань інвестора, пов'язаних з виконанням УРП. Так, наприклад в одному з додатків до УРП, передбачені безумовні зобов'язуючи гарантії Vanko Energy Company та Vanco International Limited щодо своєї фінансової та технічної участі у виконанні УРП, незважаючи на те, що права та обов'язки по ній передаються Vanco Prykerchenska Ltd. Таким чином казати, що, мовляв, Vanco Prykerchenska Ltd не зможе виконувати технічні зобов'язання, бо у неї не має відповідного професійного досвіду та знань, не має підстав. Спроможність чи неспроможність Vanco Prykerchenska Ltd виконувати свої фінансові та технічні зобов'язання стала б очевидною вже протягом декількох місяців після затвердження щорічної програми робіт та бюджету. Було б лише бажання з боку уряду дати можливість Vanco Prykerchenska Ltd цю програму реалізовувати.

До речі, якщо виходити з логіки пані Тимошенко, жоден з учасників конкурсу, представлений офшорами, не мав професійного досвіду та фінансових ресурсів для реалізації проекту. Гадаю, в міжнародних бізнесових колах після цього на адресу українського уряду могли б лише сказати щось таке, що краще не перекладати українською.

Отже, аналіз заявки та УРП дає підстави вважати, що вона цілком відповідає національним інтересам України. Тож, напевне, недарма головний критик проекту – Юлія Тимошенко не відгукнулась на пропозицію президента компанії Vanco Prykerchenska Ltd Джима Бауна надати усім бажаючим ознайомитись із заявкою та УРП, тому що зробити такий саме висновок зміг би будь-який дипломований економіст та юрист.

Але, якщо все-таки угода з Vanco на розробку прикерченського шельфу відповідає інтересам України, то чому так проти неї виступає пані Тимошенко, і в чому полягає зрада національних інтересів, про яку з трагічним голосом так багато разів вона казала. Може тоді її взагалі не було. Впевнений, була, але про це у другій частині цієї статті.