Ваша правда, пан Кузьо, не лише пані Тимошенко є популістом

Пан Кузьо вирішив ще раз нагадати всім нам, що не лише пані Тимошенко є популістом.

Рідкісний випадок, коли повністю погоджуюся з паном Кузьо. Вся сьогоднішня політична еліта, як та, що у владі так і та, що зараз знаходиться в опозиції, є популістською, демагогічною та відверто непрофесійною. Саме про це я писав в попередньому блозі, за що на мене накинулися фани "білосердешного братства". В тому блозі я коментував соціальні ініціативи Президента Януковича. Але виявилося, що Віктор Янукович за порадою своїх радників впав в передвиборчий раж, тому соціальних ініціатив виявилося значно більше ніж ті, на які мені дав посилання пан Кузьо. 7 березня, після того як ініціативи Віктора Януковича були оприлюднені, я тільки тим і займався, що відповідав на дзвінкі журналістів різних видань з цього приводу.

Найбільше всього було дзвінків журналістів щодо ініціатив Президента Януковича про компенсацію знецінених заощаджень Ощадбанку та дешеві довгострокові іпотечні кредити.

Про відверто популістську та непрофесійну ідею з дешевими іпотечними кредитам напишу іншим разом, а зараз хочу розповісти, що пояснював журналістам з приводу відшкодування знецінених заощаджень.

До речі, пояснював теж саме, про що писав ще в 2007 році.

Якщо задати в Інтернеті пошук по словам "знецінені заощадження", то можна побачити, що ця тема ніколи не зникала з вуст політиків, журналістів та пересічних громадян.

Ніхто з політиків в України жодного разу не заперечував наявність боргу держави по знеціненим заощадженням. В той же час за останні п'ятнадцять років ніхто з них нічого не зробив для того щоби визнати цей борг внутрішнім державним боргом України. Більш того, наші сьогоднішні та колишні урядовці категорично виступають проти визнання цих знецінених вкладів, як частки внутрішнього державного боргу. Головним аргументом для них є те, що це призведе до суттєвого зростання розміру визнаного внутрішнього державного боргу і, як наслідок, погіршення кредитного рейтингу України. Не вступаючи зараз у дискусію з цього приводу, можу сказати, що був і залишаюсь категорично незгодним з цим аргументом.

В свій час моя критика пані Тимошенко була пов'язана з тим, що замість того, щоби запропонувати професійні кроки по вирішенню проблеми повернення знецінених заощаджень, вона вдалась до відверто популістських заяв про те, що поверне ці вклади за два роки.

Як ми всі пам'ятаємо, в підсумку все звелося до виплати лише 6 мільярдів гривень, з номінальних більше 120 мільярдів гривень. Причому, так звану, "Юліну тисячу" отримали лише половину вкладників, які мали на неї право.

Хоча тоді під шумок була ще зроблена велика підлість по відношенню цих вкладників. Річ в тім, що Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" передбачалось, перед тим як почати погашення цієї заборгованості, провести її індексацію на рівень інфляції. Станом на кінець 2007 року з урахуванням індексації за період з 1997 року сума державного боргу по знеціненим заощадженням мала складати десь 470-480 млрд гривень.

Так от, під шумок про погашення однієї тисячі гривень всім вкладникам, уряд Тимошенко провів через парламент рішення про вилучення із закону норми про необхідність індексації заощаджень. Тобто виплативши аж 6 мільярдів гривень, держава, завдячуючи пані Тимошенко, одночасно списала з себе зобов'язання перед громадянами на суму більше 350 мільярдів гривень. Більш того, це дає можливість державі розтягувати строки погашення цієї заборгованості до безкінечності, бо чим далі, тим більше її "з'їдає" інфляція. Не чую бурних, нестихаючих оплесків "юлефанів" з цього приводу.

Що ж стосується строків погашення цієї заборгованості, то спробую пояснити дещо на життєвому прикладі. Уявіть, що ви вирішили покращити свої життєві умови і придбати житло за рахунок банківського кредиту. Для цього спочатку визначаєте скільки воно коштує, потім йдете в банк і просите кредит. Разом з кредитним інспектором визначаєте обсяг необхідного кредиту. Потім обговорюєте ваші реальні щорічні доходи та скільки зможете щорічно витрачати на погашення частки основного боргу і процентів по ньому, маючи на увазі, що є також інші витрати, які маєте здійснювати. Вже після того визначаєте реальні строки, в які зможете цей кредит погасити.

Саме так мають робити відповідальні та чесні політики щодо обіцянок по виплаті зобов'язань держави. Спочатку визначати розмір цих зобов'язань, потім обсяг коштів, які держава зможе щорічно витрачати на їх погашення. І вже після того визначити строки, протягом яких вони будуть погашені.

Що ж до моїх пропозицій по вирішенню цієї проблеми, то про це я писав ще десь у році 1998-1999 у газеті "Бизнес". Необхідно спочатку створити загальнодержавний реєстр постраждалих вкладників, потім визначити та визнати суму знецінених вкладів у вигляді внутрішнього державного боргу. Після того необхідно оформити на усю суму цього боргу державні процентні облігації зі строком обігу 15-20 років та щорічним погашенням основної частки цього боргу і процентів по ньому. У цьому випадку вкладники будуть мати чітке уявлення про суму, яку їм винна держава, а також строки і умови повернення цього боргу. Крім того вкладники отримують право розпоряджатись цими облігаціями, тобто зможуть продавати, дарувати, передавати у спадщину тощо. Цей шлях не є швидким, не обіцяє все і зараз, але він є чесним і реалістичним по відношенню до тих, хто своїм трудом накопичував свої заощадження. Тоді може не потрібно буде роздавати соціальні подачки цим людям, тому що вони зможуть самостійно розпоряджатись тим, що належить їм по праву.

"Вітіна тисяча"

Очевидно, що її виплата є складовою передвиборчого популізму, до якого вдаються сьогоднішні можновладці. Це рішення жодним чином не дає відповіді, коли та в який спосіб держава планує виконувати свої зобов'язання хоча би в межах номінальної заборгованості в 120 мільярдів гривень.

Ми бачимо, як населення доводят до зубожіння, а потім соціальними подачками, виплатою тисячі гривень та заздалегідь нездійсненими обіцянками намагаються обдурити і купити їх підтримку на виборах.

Але проблема не тільки в тому, що наші політики вдаються популізму. Значно гірше те, що в Україні на сьогодні відсутні згуртовані політики та громадські активісти, які готові кинути виклик політичній демагогії та популізму, що знесилює та дискредитує українську державу всі двадцять років незалежності.

В Україні дуже багато тих, хто витрачає купу часу для того, щоби писати коментарі на інтернетних форумах та в соціальних мережах. Натомість надто мало ГРОМАДЯН, придатних до повсякденної рутинної діяльності по гуртування навколо себе тих, хто готовий витрачати свій час та зусилля по реалізації громадських ініціатив на рівні багатоквартирного будинку, мікрорайону та населеного пункту. І поки цього не буде, роз'єднаних громадян будуть обманювати та купуватимуть на виборах наші політичні демагоги та популісти за допомогою чергової популістської "заманухи".