Чому дурість проголошують з такою надзвичайною самозакоханістю?
Щойно прочитав блог Олександра Чаленка,в якому він вирішив захистити владу, використовуючи принцип "на себе подивися".
Скажу чесно, мені не дуже подобається безглузде критиканство, яким заповнений наш інтернет простір. Якщо все, що робиться владою, апріорі оголошується поганим та злочинним і його необхідно буде обов'язково відмінити, заборонити, ліквідувати, то це очевидний шлях в нікуди. До того ж, як правило, голосніше за інших викрикують прокльони на адресу сьогоднішньої влади ті, на кому, як то кажуть, клейма немає де ставити.
В той же час, якщо мова йде про запуск швидкісних потягів корейського виробництва, то саме в цьому випадку я більшою мірою на боці Романа Шрайка. Головна претензія пана Шрайка полягає у невідповідності ціни та якості перевезень корейськими потягами. І з цим важко не погодитися. По-перше, якщо вирішили використовувати денні потяги зі значно більшою місткістю, то тим самим вже суттєво скорочують витрати на перевезення пасажирів. Тоді ідея ще і в рази збільшити ціну виглядає щонайменше не дуже коректно, особливо враховуючи монопольний статус Укрзалізниці. По-друге, внутрішнє компонування потягів, в яких вкрай мало місць для багажу, виглядає вкрай дивним. Ті, хто від України погоджував закупівлю потягів саме такої моделі, мав би звернути увагу на цей очевидний недолік.
По-третє, головний сенс швидкісних потягів полягає в скороченні часу проїзду ними. І саме це мало би бути їх принциповою перевагою. Але коли ще тільки почалося обговорення ідеї переведення руху залізничних пасажирських перевезень на швидкісні потяги, відзначалося, що головною проблемою для їх впровадження буде стан залізничних колій. Їх використовують одночасно як для пасажирських, так і вантажних перевезень. Але це не годиться для швидкісних потягів. Крім того, нинішні залізничні колії мають багато крутих вигинів, що для швидкісних потягів просто неприпустимо. Тому на сьогодні справді швидкісні потяги, на жаль, курсувати в Україні не будуть. Хоча зв'язати Україну мережею швидкісних потягів має бути амбітним завданням української влади.
Але для того, щоби його реалізувати, ще до того, як почалася закупівля швидкісних потягів, необхідно було розпочинати будівництво окремих залізничних колій, які використовуватимуться виключно для пасажирських перевезень. Хоча для цього потрібно незрівнянно більше коштів, ніж тих що витрачаються для закупівлі швидкісних потягів. Вже не кажучи про рівень їх розкрадання при здійснені такого будівництва. Можна згадати хоча би історію будівництва мосту через Дніпро, яке розпочиналося ще часів Кірпи.
Сама по собі ідея зміни системи залізничних перевезень, суттєве підвищення швидкості, переведення їх переважно на денний режим, виглядає правильною. В той же час всі проблеми, які потрібно вирішувати для цього, були очевидні ще того, як почали проводити переговори по закупівлі швидкісних потягів іноземного виробництва. Тому їх закупівля, навіть без обговорення співвідношення ціни та якості, виглядає щонайменше як непрофесійність, а, насправді, просто відображають рівень тотальний корупції, яка панує в Україні. Придбання Укрзалізницею сучасних потягів українського виробництва, мабуть, давала менше особистих прибутків учасникам захоплюючого процесу закупівель за державний рахунок.
До речі, щоби урядовці не розповідали байки про відсутність коштів, необхідних для закупівлі потягів українського виробництва, хочу нагадати як в середині дев'яностих вистачило державного розуму урядовцям домовитися з Національним банком про рефінансування з подальшою видачею цільового дешевого кредиту для виконання контракту з виробництва 320 танків для пакистанської армії. Тоді, на щастя, ніхто з урядовців не намагався отримати особисті прибутки на тому контракті. Але часи змінилися. І, на жаль, на гірше.
Що ж до панів Шрайка та Чаленка, то я би порадив одному писати про будь-які дії влади не тільки в чорних тонах, а іншому – не користуватися аргументами на кшталт "сам дурень". Бо в цьому випадку обидва виглядають, як би це м'якше сказати, не дуже розумними людьми.
