Лише близько третини (30%) громадян вважають, що в Україні мають бути дві державні мови, українська та російська. Натомість майже дві третини (60,9%) згодні з тим, що єдиною державною мовою може бути українська.

Такі дані щойно оприлюднив фонд "Демократичні ініціативи", який спирається на дослідження фірми "Юкрейніан соцілоджі сервіс" (служба професора Олександра Вишняка. Однак прихильники державного статусу лише української мови розділяються на дві великі частини: 42% підтримують збереження статус-кво: "українська – єдина державна (як зараз), а російська вільно використовується", а 19% висловлюються за компромісну формулу "українська – єдина державна, а у регіонах компактного проживання росіян російська мова може бути визнана офіційною".

Відтак, тверді прихильники державного статусу лише української становлять відносну більшість, а разом з "м'якими" – абсолютну. Цікаво, що за рік кількість прибічників державного статусу двох мов, російської та української, скоротилася на 5% – з 35,3% в грудні 2006 року до 30,3% в грудні 2007 року. Скорочення відбулося за рахунок макрорегіону Центр та Північний Схід: тут воно склало понад 7%.

Але найцікавіше – далі. Серед тих, хто вважає, що російській мові треба надати статус другої державної в цілому по країні лише 19% мотивують це тим, що відсутність державного статусу російської мови порушує їхні мовні права". 20% свою позицію пояснюють тим, що "звикли до росiйськомовного середовища, i поява української викликає певнi незручностi", 3,3% – небажанням вчити українську, а 2,6% зізналися в тому, що їх просто дратує українська мова.

В той же час понад 70% (респонденти могли обирати кілька варіантів відповідей) з тих, хто підтримує надання російській мові статусу державної в цілому по країні, або в окремих регіонах, зізнаються, що особисто не відчувають будь-яких незручностей чи обмежень у вживанні російської мови: 36% стверджують, що "можуть вiльно вживати росiйську мову i реалiзовувати свої потреби в росiйськiй мовi i зараз, але на всякий випадок хочуть пiдстрахуватися вiд можливих перекосiв держави в мовнiй політиці", а 35,5% кажуть, що в "моєму регiонi i зараз росiйськомовне населення почувається нормально, але я чув, що в iнших регiонах права росiйськомовних порушуються".

Патріарх Філарет та Митрополит Володимир користуються однаковим рівнем довіри з боку громадян, але ставлення до Філарета більш рівномірне в різних регіонах

Лідери двох найбільших християнських церков України – Патріарх Київський та всієї Руси-України, Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарет та Предстоятель УПЦ Московського Патріархату, Митрополит Київський та Всієї України Володимир користуються приблизно рівною довірою громадян, яка істотно перевищує рівень недовіри. Так, Філарету цілком та переважно довіряють 31,4%, а Володимиру – 31,3%.

Предстоятелю Української Греко-Католицької Церкви Любомиру Гузару довіряють 21,2%, але слід брати до уваги, що його знає значно менша кількість людей, ніж предстоятелів православних церков, а до того ж, до греко-католиків віднесли себе лише 9% опитуваних – відтак довіра до Гузара більше ніж вдвічі перевищує чисельність його пастви.

Такі дані були отримані під час соціологічного опитування, яке проведене у серпні 2007 року фірмою "Юкрейнінан соціолоджі сервіс" та фондом "Демократичні ініціативи". Опитано 2000 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України (старше 18 років).

Близько 50% опитаних не знають про релігійних лідерів, або не можуть визначити до них свого ставлення. Очевидно, причиною є низька телевізійна присутність лідерів конфесій.

Поділ на "своїх" та "чужих", притаманний ставленню до політиків, знаходить відбиток і на ставленні до релігійних лідерів, але у значно більш "м'якому" варіанті. У випадку політиків довіра до "своїх" майже завжди автоматично означає недовіру до "чужих". У ставленні до релігійних лідерів довіра до "своїх" (а це – з одного боку, Московський Патріарх Алексій і Митрополит Володимир, а з другого – Кардинал Гузар та Папа Бенедикт) не означає недовіри до "чужих": просто довіра або значно менша, або ставлення до "не своїх" поділене.

Філарет є винятком із цієї закономірності – він ні для кого не є "чужим": в усіх регіонах і серед представників усій релігійних конфесій всюди довіра до нього переважає недовіру, єдиний виняток – це ті, хто вважає, що православна церква в Україні має бути "пiдроздiлом єдиної Росiйської Православної Церкви i знаходитись у пiдпорядкуваннi Московського Патрiархату" (таких в опитувані виявлено лише 11,8%). Філарету цілком або переважно довіряють 39% у Києві, 35,6% – у Західному регіоні, 34% – у Центральному та Північно-Східному, 30% – у регіоні Донбасу та Криму, 27% – на Півдні і Південно-Східному регіоні.

Митрополиту Володимиру найбільше довіряють у Донбасо-Кримському регіоні (43%), значною мірою довіряють у Центральному й Північно-Східному регіоні та Південному й Південно-Східному регіонах (по 30%), а також у Києві (36%). Західний регіон у ставленні до Володимира ділиться: 23% довіряють, 20% – ні, проте у більшості там свого ставлення до Володимира не мають: 58% або не знають Володимира або не визначилися.

Любомир Гузар найбільшою довірою користується, звісно, у Західному регіоні (42%), у решті регіонів він мало відомий.

Алексiй II, Патрiарх Московський та Всєя Руси та Бенедикт XVII, Папа Римський користуються однаковим рівнем довіри: 29,3% та 28,5% відповідно. Цікаво, що Алексія II не знає відчутно більша кількість людей (23,2%), ніж Бенедикта XVII (16,2%).

Опитування було проведене у серпні 2007 року фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс", відтоді тривала підготовка великого аналітичного звіту. Усього було опитано 2007 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення україни (старше 18 років) за основними соціально-демографічними параметрами – стать, вік, рівень освіти, регіон проживання і тип поселення. Статистична похибка вибірки не перевищує 2.2%. У макрорегіони були згруповані такі області: Захід – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька; Центр та Північний Схід – Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Черкаська та Чернігівська області та м. Київ; Південь та Південний Схід – Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Миколаївська, Одеська та Херсонська області; Донбас та Крим – Донецька, Луганська області та АР Крим

ЄЦ для коаліції. Майже повне зібрання творів. Хроніка за матеріалами УП та УНІАН.

Читати далі...

Святіший Патріарх Київський та всієї України-Руси Філарет відважився на безпрецедентний крок – інтерв'ю глянцевому "Женскому журналу", яке вийшло в цьому виданні в місяць Великодніх свят.

Майстер слова, здатний глибоко за змістом, але просто за формою доносити до вірних слово Боже та думку Церкви щодо злободенних питань сучасності, Владика й цього разу дав красномовні й акцентовані відповіді.

Про добро і зло, любов і ненависть, і про місце жінки в нашому чоловічому світі. Повну версію раджу прочитати в самому журналі.

Читати далі...

"Посол Німеччини Райнгард Шеферс заперечує, що його країна відмовила у приєднані України до ПДЧ під впливом Москви".

Ага, а ми так і повірили. Ми пам'ятаємо про нещодавній візит пані Меркель до Кремля і про все те, що за його наслідками казав Путін, мовчала сама пані Ангела та писали газети. Звичайно, Німеччині соромно зізнаватися в тому, що вона стала знаряддям в руках Росії.

"Це компроміс, а компроміс не можна вимірювати якимись категоріями – задоволені чи не задоволені, хтось програв чи виграв. Кожен чогось досяг, але це типовий результат складного запитання міжнародної політики і через те всі сторони можуть бути задоволені", – зазначив Шеферс.

Хто-хто, а росіяни задоволені. А чому б їм не бути задоволеними, якщо Німеччина погодилася з ними, що Україна – це сфера російського впливу, де росіяни можуть робити все що заманеться. Шефиня пана Шеферса просто продала Україну Путіну. Ні, навіть подарувала.

"Він заперечив тезу, що Німеччина не хоче надати Україні членство в НАТО".

Звичайно, Меркель вчора показала, як хоче.

"Німеччина з іншими країнами НАТО представляє ту позицію, що Україна може стати членом НАТО, і саме тоді, коли вона цього захоче. Протягом ще певного часу необхідно буде прийняти таке рішення і це політика відкритих дверей щодо України", – наголосив посол".

А для чого відкриті двері, якщо в них не можна зайти, а російська клітка ось-ось захлопнеться. Це – елементарне знущання політику Меркель щодо України називати політикою відкритих дверей.

"Коментуючи тезу, що причиною відмови стали добрі стосунки Росії та Німеччини, Шеферс наголосив: "ні в якому разі Німеччини не ухвалила рішення під впливом Росії. "Ми б ніколи не дозволили жодній третій країні втручатися в наші власні інтереси, тоді, коли ідеться про наше рішення. Росія не має права вето у такому рішенні. Звичайно, ми повинні враховувати російський фактор, але абсолютно неправильно стверджувати, що Німеччина дивиться тільки на Москву. Німеччина прийняла своє рішення незалежно від Москви", – заявив посол".

Німеччина ухвалила рішення тільки під впливом Росії. Вона дозволила Росії втручатися в її власні інтереси. Вона надала Росії право вето. Німеччина дуже багато озирається на Москву. Німеччина прийняла рішення під тиском Москви. І якщо вона не виправить цієї помилки – то вона, прийде час, сама пошкодує. Бо колись хтось, здається, із німців сказав, що угоди з Росією не варті навіть паперу, на яких вони написані.

А коли Меркель вийде на пенсію, вона, як і Шрьодер, отримає вигідну пропозицію від Газпрому. Минуле Меркель – у Москві, і же там її майбутнє? Росіяни схильні віддячувати колишнім канцлерам.

А Америка розбестила Європу тим, що вже 63 роки гарантує її безпеку, в тому числі і Німеччині, яка б просто не встояла без американських підпорок.

Чесно кажучи, це я так лише думаю, що від постійних думок про Путіна та про те, як догодити Москві у Бухаресті, пані Меркель так чи інакше просто таки мають примаритися британський та французькі прем'єри кінця 30-х років, відповідно Чемберлен та Даладьє. Погодившись залишити Чехословаччину сам на сам з реваншистською Німеччиною, ці двоє думали, що такий щедрий подарунок задовольнить реваншистські апетити Гітлера. Вони не хотіли його дратувати. так само, як тепер, пані Меркель, згідно повідомлень західної преси, не хоче нервувати Путіна.

Історія дуже швидко довела короткозорість Чемберлена та Даладьє. Вже за півтора роки після Мюнхену Париж розпластався під німцями (привіт і Вам, пане Саркозі, до речі), а на Лондон градом посипались німецькі бомби.

Я зовсім не хочу, упаси Господи, ототожнювати Путіна з Гітлером, а Росію з нацистською Німеччиною. Але деякі паралелі є очевидними. Росія, як і Німеччина, внаслідок геополітичного приниження переживає постверсальський синдром. В Росії, як і в Німеччині 30-х років, зазнала поразки демократія, і запроваджено хоча ще й не тоталітарний, але досить жорсткий авторитарний режим. Відбувається мілітаризація держави і суспільства, і я б радив нашим нейтралістам порівняти військовий бюджет Росії з державним бюджетом України і хоча б трошки "пораскинуть мозгами" над проблемою нашої національної безпеки. Нарешті, зовнішня політика Росії так само носить реваншистський характер, а російські політики в душі своїй вважають Україну таким же непорозумінням, як німецькі свого часу – Чехословаччину чи Австрію. І Росія виступає проти вступу України до НАТО не тому, що такий вступ загрожує її безпеці, а тому, що він носить глибоке символічне значення, бо ставить жирну крапку в реченні "Україна не Росія".

Відмовити Україні в ПДЧ – це значить, потурати російським апетитам. "Не дратувати Путіна" в даній ситуації – це значить дати йому сигнал, що Європа згодна з тим, що Україна залишається в сфері впливу Росії, і що Путін з Медведєвим – це такий собі наряд геополітичної поліції, яка тут за нами має наглядати. Така політика в історії дипломатії називається мюнхенською.

Сподіватися, що Путін за це віддячить Європі, що російська експансія зупиниться на західних кордонах України – це помилка, і сама Німеччина через це ще пошкодує, хоча можливо тоді там буде вже інший канцлер.

Генсек НАТО правильно зробив, що проігнорував Януковича. Чому б кервіник такої потужної органіації мав витрачати час на участь в піар-трюках регіоналів, мета яких далека від тематики, якорю опікується Альянс. Було б дивно, якби Схеффер зголосився допомагати Януковичу в операції з незаконного по суті захоплення влади Партією Регіонів. Нездатність прийти до влади законним та чесним шляхом – це неначе прокляття над Партією Регіонів, тому вона й цього разу вже майже протягом півроку! паралізує роботу Верховної Ради з метою повернутися у владні кабінети – і це цілком схоже на повзучий державний переворот. Відтак переговори з Януковичем має вести не коаліція, а Служба безпеки. І тим більше не Схеффер.

Крім того, хіба в очах Заходу Янукович не виглядає блазнем після того, що він реально зробив для вступу України до НАТО, а найголовніше, підвів під це законодавчу базу, разом з своїими однопартійцями підтримавши в 2003 році закон про нацбезпеку, який тепер просто зобов'язані виконувати і Ющенко, і Тимошенко, і, до речі, сам Янукович.

Я вже не говорю про "Стратегію економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рік", де Янукович планував вступ до НАТО на 2008 рік. Копії відповідних сторінок цього документу вже неодноразово демонструвалися в ефірах. Після того, як позаминулого тижня на "Свободі" Єфремов навіть не кліпнувши оком твердив, що насправді такої книжки немає, я не полінувався відкопати її в бібліотеці Національного інституту стратегічних досліджень. Я далекий від думки, що Янукович з його талантами додав хоча б рядок до 400-сторінкової монографії, але в книзі чорним по білому написано, що "Загальне керівництво підготовкою Стратегії здійснював Прем'єр-Міністр України В.Ф. Янукович". Я розумію, що Януковичу було приємно підпсиатися під розумною книжкою, хоча його розум до цієї книжки і не причетний. Але Янукович має розуміти, що, привлавснивши плоди чужої праці, він як "проффессор" несе відповідалність за її зміст.

І останнє, раз вже згадано ту "Свободу". Боляче за державу, де такі як Єфремов та Богословська претендують на формування зовнішньої та безпекової політики. Вони непогані спікери, достатньо в цілому освічені люди, принаймні Богословська. Але навіть вчасно одягнені окуляри не можуть приховати, що в питаннях зовнішньої політики та безпеки пані Богословська – повний неук та невіглас, не говорячи вже про Єфремова, Кисельова чи Сухого. В дискусіях щодо НАТО за кілька місяців вони примудрилися не сказати жодного слова правди. Я готовий зазначене панство просвітити особисто, а Інні Герамнівні готовий показати на карті, де розташована Іспанія.

Днями Ярослав Сухий, регіональний краснобай (таких як він та Кисельов в радянські часи журнал "Перець" друкував у рубриці "Страшне перо не в гусака"), заявив, що регіонали на знак протесту проти НАТО готові надувати не лише повітряні кульки, але й презервативи. Тому я й пропоную за адресою "Грушевського, 5, Януковичу" слати кондоми, презервативи, "изделияN2", протигази, просто гандони – хто як цю штуку, вибачте, на слові, називає. Там їх всі: починаючи з Януковича, закінчуючи колишнім дипломатом Грищенком, – надуватимуть, прикрашатимуть написами "Нет НАТО!" и "Подумать даже страшно. В. Путін", обвішуватимуть ними робоче місце Яценюка, і цей секс-шоп в президії Верховної Ради триватиме доти, доки не збудеться мрія Януковича стати спікером. Тоді все надуте регіонали гучно полопають, і забудуть про своє НАТО як про страшний сон.

Можна, звичайно, зайвий раз нагадати, що закон про засади національної безпеки, який просто зобов'язує Президента та Уряд рухати країну до НАТО, був прийнятий за часів прем'єрства Януковича та одностайно підтриманий фракцією Партії регіонів. Можна ще разок процитувати відредаговану особисто Януковичем "Стратегію України до 2015 року", де Віктор Федорович планував вступ до Альянсу вже на 2008 рік, і – о, жах! – без референдуму! Але ж блокування не має до НАТО жодного стосунку.

Світло на суть того, що і чому відбувається в Раді, в середу в інтерв'ю газеті "Сегодня" пролив мій колега Вадим Карасьов. Мені ж залишається лише процитиувати:

"А вот Вадим Карасев, политолог близкий к Секретариату президента, говорит прямо противоположное. По его словам, Украина стоит на пороге больших политических перемен, а именно смены формата коалиции. "А возобновление работы парламента это как доказательство того, что стороны могут договариваться и выполнять обещания", – говорит он. Изменения, по его информации грядут в конце марта. Причем, лидер "регионалов" Виктор Янукович получит пост спикера, что касается премьерства, ту тут на кресло больше претендентов: Арсений Яценюк, Виктор Балога и Раиса Богатырева. "Относительно Богатыревой я абсолютно серьезно, а что – меняем гламур на гламур, как говориться", – уточняет политолог".

У Москві відбулося розширене спільне засідання Правлінь Об'єднання українців Росії та Федеральної нацонально-культурної автономії українців. Правління одноголосно прийняли звернення до Президента Російської Федерації В.В. Путіна у зв'язку з трагічними подіями Голодомору 1932-1933 років в Україні, заяву щодо незадовільного стану справ із задоволенням національно-культурних потреб українців Росії та ситуації в Бібліотеці української літератури в Москві.

Читати далі...