Чесно кажучи, це я так лише думаю, що від постійних думок про Путіна та про те, як догодити Москві у Бухаресті, пані Меркель так чи інакше просто таки мають примаритися британський та французькі прем'єри кінця 30-х років, відповідно Чемберлен та Даладьє. Погодившись залишити Чехословаччину сам на сам з реваншистською Німеччиною, ці двоє думали, що такий щедрий подарунок задовольнить реваншистські апетити Гітлера. Вони не хотіли його дратувати. так само, як тепер, пані Меркель, згідно повідомлень західної преси, не хоче нервувати Путіна.

Історія дуже швидко довела короткозорість Чемберлена та Даладьє. Вже за півтора роки після Мюнхену Париж розпластався під німцями (привіт і Вам, пане Саркозі, до речі), а на Лондон градом посипались німецькі бомби.

Я зовсім не хочу, упаси Господи, ототожнювати Путіна з Гітлером, а Росію з нацистською Німеччиною. Але деякі паралелі є очевидними. Росія, як і Німеччина, внаслідок геополітичного приниження переживає постверсальський синдром. В Росії, як і в Німеччині 30-х років, зазнала поразки демократія, і запроваджено хоча ще й не тоталітарний, але досить жорсткий авторитарний режим. Відбувається мілітаризація держави і суспільства, і я б радив нашим нейтралістам порівняти військовий бюджет Росії з державним бюджетом України і хоча б трошки "пораскинуть мозгами" над проблемою нашої національної безпеки. Нарешті, зовнішня політика Росії так само носить реваншистський характер, а російські політики в душі своїй вважають Україну таким же непорозумінням, як німецькі свого часу – Чехословаччину чи Австрію. І Росія виступає проти вступу України до НАТО не тому, що такий вступ загрожує її безпеці, а тому, що він носить глибоке символічне значення, бо ставить жирну крапку в реченні "Україна не Росія".

Відмовити Україні в ПДЧ – це значить, потурати російським апетитам. "Не дратувати Путіна" в даній ситуації – це значить дати йому сигнал, що Європа згодна з тим, що Україна залишається в сфері впливу Росії, і що Путін з Медведєвим – це такий собі наряд геополітичної поліції, яка тут за нами має наглядати. Така політика в історії дипломатії називається мюнхенською.

Сподіватися, що Путін за це віддячить Європі, що російська експансія зупиниться на західних кордонах України – це помилка, і сама Німеччина через це ще пошкодує, хоча можливо тоді там буде вже інший канцлер.

Генсек НАТО правильно зробив, що проігнорував Януковича. Чому б кервіник такої потужної органіації мав витрачати час на участь в піар-трюках регіоналів, мета яких далека від тематики, якорю опікується Альянс. Було б дивно, якби Схеффер зголосився допомагати Януковичу в операції з незаконного по суті захоплення влади Партією Регіонів. Нездатність прийти до влади законним та чесним шляхом – це неначе прокляття над Партією Регіонів, тому вона й цього разу вже майже протягом півроку! паралізує роботу Верховної Ради з метою повернутися у владні кабінети – і це цілком схоже на повзучий державний переворот. Відтак переговори з Януковичем має вести не коаліція, а Служба безпеки. І тим більше не Схеффер.

Крім того, хіба в очах Заходу Янукович не виглядає блазнем після того, що він реально зробив для вступу України до НАТО, а найголовніше, підвів під це законодавчу базу, разом з своїими однопартійцями підтримавши в 2003 році закон про нацбезпеку, який тепер просто зобов'язані виконувати і Ющенко, і Тимошенко, і, до речі, сам Янукович.

Я вже не говорю про "Стратегію економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рік", де Янукович планував вступ до НАТО на 2008 рік. Копії відповідних сторінок цього документу вже неодноразово демонструвалися в ефірах. Після того, як позаминулого тижня на "Свободі" Єфремов навіть не кліпнувши оком твердив, що насправді такої книжки немає, я не полінувався відкопати її в бібліотеці Національного інституту стратегічних досліджень. Я далекий від думки, що Янукович з його талантами додав хоча б рядок до 400-сторінкової монографії, але в книзі чорним по білому написано, що "Загальне керівництво підготовкою Стратегії здійснював Прем'єр-Міністр України В.Ф. Янукович". Я розумію, що Януковичу було приємно підпсиатися під розумною книжкою, хоча його розум до цієї книжки і не причетний. Але Янукович має розуміти, що, привлавснивши плоди чужої праці, він як "проффессор" несе відповідалність за її зміст.

І останнє, раз вже згадано ту "Свободу". Боляче за державу, де такі як Єфремов та Богословська претендують на формування зовнішньої та безпекової політики. Вони непогані спікери, достатньо в цілому освічені люди, принаймні Богословська. Але навіть вчасно одягнені окуляри не можуть приховати, що в питаннях зовнішньої політики та безпеки пані Богословська – повний неук та невіглас, не говорячи вже про Єфремова, Кисельова чи Сухого. В дискусіях щодо НАТО за кілька місяців вони примудрилися не сказати жодного слова правди. Я готовий зазначене панство просвітити особисто, а Інні Герамнівні готовий показати на карті, де розташована Іспанія.

Днями Ярослав Сухий, регіональний краснобай (таких як він та Кисельов в радянські часи журнал "Перець" друкував у рубриці "Страшне перо не в гусака"), заявив, що регіонали на знак протесту проти НАТО готові надувати не лише повітряні кульки, але й презервативи. Тому я й пропоную за адресою "Грушевського, 5, Януковичу" слати кондоми, презервативи, "изделияN2", протигази, просто гандони – хто як цю штуку, вибачте, на слові, називає. Там їх всі: починаючи з Януковича, закінчуючи колишнім дипломатом Грищенком, – надуватимуть, прикрашатимуть написами "Нет НАТО!" и "Подумать даже страшно. В. Путін", обвішуватимуть ними робоче місце Яценюка, і цей секс-шоп в президії Верховної Ради триватиме доти, доки не збудеться мрія Януковича стати спікером. Тоді все надуте регіонали гучно полопають, і забудуть про своє НАТО як про страшний сон.

Можна, звичайно, зайвий раз нагадати, що закон про засади національної безпеки, який просто зобов'язує Президента та Уряд рухати країну до НАТО, був прийнятий за часів прем'єрства Януковича та одностайно підтриманий фракцією Партії регіонів. Можна ще разок процитувати відредаговану особисто Януковичем "Стратегію України до 2015 року", де Віктор Федорович планував вступ до Альянсу вже на 2008 рік, і – о, жах! – без референдуму! Але ж блокування не має до НАТО жодного стосунку.

Світло на суть того, що і чому відбувається в Раді, в середу в інтерв'ю газеті "Сегодня" пролив мій колега Вадим Карасьов. Мені ж залишається лише процитиувати:

"А вот Вадим Карасев, политолог близкий к Секретариату президента, говорит прямо противоположное. По его словам, Украина стоит на пороге больших политических перемен, а именно смены формата коалиции. "А возобновление работы парламента это как доказательство того, что стороны могут договариваться и выполнять обещания", – говорит он. Изменения, по его информации грядут в конце марта. Причем, лидер "регионалов" Виктор Янукович получит пост спикера, что касается премьерства, ту тут на кресло больше претендентов: Арсений Яценюк, Виктор Балога и Раиса Богатырева. "Относительно Богатыревой я абсолютно серьезно, а что – меняем гламур на гламур, как говориться", – уточняет политолог".

У Москві відбулося розширене спільне засідання Правлінь Об'єднання українців Росії та Федеральної нацонально-культурної автономії українців. Правління одноголосно прийняли звернення до Президента Російської Федерації В.В. Путіна у зв'язку з трагічними подіями Голодомору 1932-1933 років в Україні, заяву щодо незадовільного стану справ із задоволенням національно-культурних потреб українців Росії та ситуації в Бібліотеці української літератури в Москві.

Читати далі...

Навряд чи хто зробив більше для дискредитації парламентаризму, ніж Янукович та його партія. Блокування як засіб роботи завжди використовувався у ВР, але до Януковича ще ніхто не додумався зробити його єдиним інструментом опозиційної діяльності. З 30 вересня завдяки невдачі ПР на виборах парламент в Україні майже постійно заблоковано, Рада не працює.

А раніше через спроби в дуже і дуже сумнівний спосіб сформувати конституційну більшість, через постійно підживлюваний конфлікт з Ющенком Янукович та Мороз дискредитували конституційну реформу 2004 року. Будь-яке опитування на сьогодні, на жаль, покаже ностальгію за сильною президентською владою.

Як на мене, в умовах коли протягом кількох місяців хтось не дає запустити роботу Ради, розбиратися з ними має вже не Яценюк, а Наливайченко – здається, в Кримінальному кодексі є відповідна стаття.

Після захополеної заяви секретаря РНБОУ Раїси Богатирьової про надвзичайно комфортні умови, в яких нібито працює зацькована владою Українська бібліотека в Москві на мою адресу надійшла заява, котру через брак уваги до неї з боку ЗМІ, я мушу оприлюднити у своємоу щоденнику – просто як альтернативну точку зору. Об'єктивності ради.

"ДИВНІ ЗАЯВИ СЕКРЕТАРЯ РНБО УКРАЇНИ Р. БОГАТИРЬОВОЇ З ПРИВОДУ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В МОСКВІ

Повідомлення Правління Об'єднання українців Росії та ради реґіональної громадської організації "Українці Москви"

Як стало відомо з інформації, розповсюдженої інформаційним агентством УНІАН, секретар Ради національної безпеки і оборони України Раїса Богатирьова заявила, що "переконалася у збереженні фондів (?! – авт.) Бібліотеки української літератури в Москві... Ніякого знищення фондів немає... Все в ідеальному порядку. Нарощується кількість книг".

Вельми дивно, як український чиновник високого рангу "купився" (чи хотів "купитися") на окозамилюючі заяви сучасних варварів, нинішніх керівників Бібліотеки, які лише 2 місяці тому повністю знищили її унікальний газетний фонд.

Особливе нерозуміння викликають такі речення з повідомлення: "коментуючи скандал у пресі, що виник навколо бібліотеки, Р. Богатирьова зазначила: "Немає ні краплі сумніву в тому, що ці деталі (?! – авт.) затьмарюють хорошу роботу бібліотеки". Вона висловила подяку уряду Москви, Посольству України в РФ, а також колективу бібліотеки за підтримку". Виникає питання, чого тут більше – незнання дійсного стану речей чи щось інше?

Мабуть, подяка Уряду Москви висловлена за методичне руйнування української компоненти Бібліотеки на протязі останнього року, а Посольству України – за мовчазне невтручання у ці події. Тільки про який колектив йдеться – незрозуміло: старого вже немає, бо майже всі звільнені, а новий складається з людей, що навіть не знають української мови, вельми далеких від української культури і літератури. А хороша робота – очевидно, це заходи, присвячені боротьбі з "українським націоналізмом", які викликають обурення читачів. Як в Утьосова: "Все хорошо, прекрасная маркиза... А в остальном все хорошо".

Українська громадськість Росії та Москви протягом тривалого часу б'є у всі дзвони, намагаючись привернути увагу владних структур та громадськості до подій у Бібліотеці української літератури в Москві. За цей час після провокацій та закамуфльованих ідеологічних наскоків робота Бібліотеки різко погіршилась, кількість читачів не лише не збільшується, а зменшується, оскільки багато хто з них просто боїться або не хоче приходити до Бібліотеки. Здійснено кадровий та змістовний розгром Бібліотеки, знищено газетний фонд, припинено роботу з дітьми, придбання та обробку нової української літератури. Звужено культурну програму, заходи з пропаганди та популяризації української культури підміняються концертами та вечорами, які ніякого відношення до неї не мають, або заходами вельми сумнівного змісту (досить проглянути плани роботи бібліотеки за останні місяці).

На жаль, все це залишилось поза увагою Р. Богатирьової. І в неї, як і у багатьох інших українських чиновників, не знайшлось часу для зустрічі з українською громадою, яка створювала і підтримувала українську бібліотеку в Москві протягом майже 20 років. У черговий раз доводиться констатувати, що декларації та програми щодо турботи про українську діаспору не підкріпляються конкретною роботою із задоволення національно-культурних потреб українців, зокрема й Російської Федерації.

Правління ОУР

Рада РГО "Українці Москви"

30 січня 2008 р."

Той, хто вміє слухати й бачити, зрозуміє, що в інтерв'ю каналу "Євроньюз" Тимошенко заявила про принципову неможливість утворення коаліції між БЮТ та Партією Регіонів. Але в тому вигляді, в якому канал подав цю розмову, це питання не увійшло – очевидно тому, що на відміну від Сергія Лещенка журналісти "Євроньюзу" у відповіді нічого сенсаційного не знайшли.

Послухати ж аудіофайл зможе значно менша кількість людей, ніж та, яку отримала версію відповіді у переказі Сергія, і це лише підсилює його моральну відповідальність за недостовірність власного сприйняття цієї псевдосенсації.

В блогах "УП" я із зрозумілих причин взяв собі за правило не писати про Тимошенко, і порушую його лише через те, що Сергій в своєму запису згадав розмову зі мною. Я – це той самий "піар-радник", який взявся стверджувати, що "Тимошенко такого точно не говорила".

Я і зараз стверджую: Тимошенко не заявляла про можливість коаліції з Януковичем. Вся та буря, яка здійнялася навколо цього, спричинена, думаю, не навмисною інформаційною маніпуляцією, а просто тим, що в гонитві за оперативністю Сергій неуважно попрацював з текстом.

По-перше, політик говорить не лише словами. Трошки, Сергію, лікнепу. Засоби спілкування бувають словесними та невербальними. А невербальні діляться ще на чотири групи: оптико-кинетичні (поза, жест, міміка і навіть хода), просодичні та екстралінгвістичні (інтонації, гучність, паузи), тактильні (рукостискання), просторово-часові (дистанція, час).

По-друге, є ще така наука як риторика, яка вивчає, зокрема, різні риторичні прийоми. І один із них і було застосовано Тимошенко. І попри вербальну констатацію нібито готовності створити коаліцію з Януковичем, подальший зміст відповіді полягав саме в поясненні принципової неможливості утворення такого союзу. Крім того, відповідними були і інтонації Тимошенко, і той, хто не полінується прослухати виставлений Сергієм аудіофайл, відчує її іронію. На жаль, Лещенко не зміг здобути ще й піратського відео, а то було б видно (точно кажу, бо знаю відповідність жестів та поглядів її інтонаціям), що очі в цей момент пускали бісиків.

Мабуть, риторичний прийом не досить вдався, раз викликав такий резонанс. Але нічого зайвого Тимошенко не сказала, й вона не "кидалася виправлятися", бо немає підстав. Просто вона мусила говорити, бо питали. І вона абсолютно має рацію, коли каже, що "В "Євроньюзі" йшлося лише про співпрацю з Партією регіонів як влади та опозиції" – слухайте і почуєте.

Я звичайно вірю, що Сергій чув "на власні вуха слова Тимошенко про те, що вона не виключає коаліції з Партією регіонів на умовах БЮТ" – але, думаю, Сергій без образ погодиться вже з моїм власним іронічним твердженням про те, що вуха – це далеко не головний орган, яким ми, люди, повинні сприймати інформацію.

Я звичайно вірю і в те, що Сергій робив запис, бо "передчував скандал". Скандал дійсно вийшов на славу – тільки в стилі газети "Блік" або старого, доброго "Обозревателя", як видань які свідомо себе певним чином позиціонують. Я завжди – до того як прийшов на "Обозреватель", під час своєї роботи там, і після того, як звідти пішов – що в "УП" дещо інше позиціонування.

До речі, у вчорашній розмові з Сергієм ми погодилися, що, можливо, як колишній редактор "Обозревателя" маю не дуже багато прав дорікати за провокаційність та некоректність заголовку. Але принагідно зазначу, що я вмів визнавати помилки і вибачатися – навіть перед Януковичем. Бажаю такого вміння і Сергієві. Подібна якість не зашкодить навіть одному з найкращих та найпрофесійніших журналістів країни, яка стала б зовсім іншою, коли б таких зубастих як він було побільше.

Як піарник готовий рекомендувати Сергія Лещенка до членства в Українській лізі із зв'язків з громадськістю, де маю честь бути віце-президентом. Таке промо своєму виданню спроможна зробити далеко не кожна піар-служба.

Як людина, котра та чи інакше працює в сфері політики, мушу констатувати наявність у Сергія відповідних перспектив. Вчора пан Лещенко діяв як досвідчений політик. Я так собі і уявляю, з яким задоволенням верьовкіне начальство дало хід вгору інформповідомленню УП. І дарма, що Тимошенко сказала зовсім не те, що почули Сергієві вуха: неприємний осадок у кого слід, напевно, залишився. Ну а Партія регіонів збудилася так, що просто серед ночі строчила заяву по мотивах. Де-де, а там, аби тільки повернутися до влади, готові до коаліції хоч з Партією геїв та лесбіянок, причому на їхніх умовах.

А насправді, буря ця була у склянці.

Учасники "регіональної" акції під Верховною Радою вважають, що український народ повинен знати правду про НАТО. Ідея слушна, бо думка багатьох українців про НАТО була сформована ще під час перегляду "Международной панорамы". Прагнення регіоналів донести до народу правду про НАТО можна лише вітати, але для цього вони мусять припинити брехати про НАТО. Ще минулої п'ятниці на "Свободі" Богословська примудрилася в своїй промові щодо НАТО не сказати ані слова правди... Як ступнула – так і брехнула.

А в цілому, регіонали як були московськими прихвоснями, так і долі боряться за цей статус.

Сьогодні Святійший Патріарх Київський та Всієї України-Руси Філарет святкує своє 79-ліття. Слава Богу, що в українській церковній історії з'явилася його могутня постать, постать людини, яка не лише піднялася до усвідомлення історичної імперативності створення в Україні незалежної Православної Церкви, але й створила таку Церкву – УПЦ Київського Патріархату.

Хай її поки що не визнали інші Церкви, які колись самі десятиліттями, або століттями чекали такого визнання. Хай за статистикою більше приходів має УПЦ МП, але будь-яка соціологія показує, що серед співгромадян популярнішою є саме УПЦ КП!, а в Києві- так особливо.

Хай його переслідує несправедлива та незаконна московська анафема – але, незважаючи на біснувату пропаганду проти Філарета, що її десятиліттями веде Москва та контрольовані нею православні братства, Владика користується, і тут я знову спираюсь на соіологічні дослідження, одним з найвищих рівнів довіри серед релігійних лідерів. І якщо на загальнонаціональному рівні показники цієї довіри такі ж, як у Митрополита Володимира, аналіз цих даних у регіональному розрізі показує найбільшу рівномірність цієї довіри у різних регіонах України.

Днями на Водохрещу просто не зміг зайти до вщент забитого Свято-Володимирського Патріаршого Кафедрального Собору, де служить сам Владика, і парафіянами якого є моя родина. Це – колективна відповідь вірних всім критикам УПЦ КП.

Ця потужна Церква вже постала промислом Божим та зусиллями Святішого Патріарха, тай у в УПЦ МП поступово дозріває до ідеї автокефалії.

Сьогодні вірні УПЦ КП молять Господа про Українську Єдину Помісну Православну Церкву, про здравіє Святійшого Патріарха і – многая йому літа!

До чого це я? А до того, що зараз черговий запис зробить Казбек.