На світанку відродження Європи

Вибори до Європейського парламенту, які відбулись два тижні тому, стали своєрідним барометром соціального та національного невдоволення, засвідчивши поразку ліволіберальних партій на фоні відносного тріумфу консерваторів-традиціоналістів та цілком очікуваних здобутків національно-орієнтованих сил. Серед найбільш сенсаційних результатів останніх – успіх Британської національної партії, яка вперше в своїй історії зібрала майже 1 мільйон голосів співвітчизників, показники партії "За кращу Угорщину" та болгарської партії "Атака". Інші націоналістичні партії країн Європи також продемонстрували пристойні досягнення, зважаючи на умови інформаційної блокади, в яких багатьом із них доводиться провадити свою діяльність.

Можна з впевненістю говорити про початок формування в Європі ядра постійного електорату правих антисистемних партій, які не лише експлуатують окремі проблеми, пов'язані з наслідками антинаціональної політики демоліберальних урядів, а й займають обґрунтовану критичну позицію з приводу структурної деградації європейського суспільства.

Руйнівний вплив ліберальної гегемонії на функціонування всіх сфер життєдіяльності європейців не можна пояснити, списуючи проблеми на "окремі недоліки", або глобальні катаклізми, на кшталт теперішньої фінансово-економічної кризи. Лише системна критика згубної ідеології, яка покладена в основу проекту Європейського Союзу, та є частиною світової глобалістської доктрини, може пояснити катастрофічні наслідки політики Брюсселя і підпорядкованих йому урядів для народів Європи.

Йдеться про зростання безробіття серед корінних європейців, знищення національної промисловості, масове завезення кольорових мігрантів, руйнацію традиційної європейської родини, встановлення антинаціональної цензури в ЗМІ, переслідування та цькування національної опозиції.

Традиційні консервативні партії, яких політичні оглядачі в Україні за прикрою необізнаністю називають "правими", відрізняються всід своїх демоліберальних опонентів лише тактичними розбіжностями в нюансах щодо побудови "спільного європейського дому". Приміром, якщо ліберальне середовище всіляко підтримує ідею розширення міграції з країн "третього світу" до Європи та лобіює прискорене надання громадянських прав (включно з виборчими) нелегальним мігрантам, то консерватори обережно висловлюють помірковані застереження щодо темпів і масштабів цього процесу, не заперечуючи його в принципі. Максимум, чого вони вимагають – це встановлення іміграційних квот, розробки заходів для "інтеграції" чужинців, обмеження радикальної ісламістської пропаганди тощо.

Натомість націоналісти вимагають в цьому питанні радикальних заходів, включно з депортацією нелегалів та учасників мігрантських вуличних заворушень на історичну батьківщину. Таким чином, європейські націоналісти відрізняються від так званих "європейських правих", яких пропагандистська машина зображає основними опонентами мультикультуралізму та всеосяжної євроінтеграції.

Насправді ж політичні партії, які здобули більшість в новому складі Європарламенту, є такими ж самими адептами "загальнолюдських цінностей" у вигляді політкоректності, глобалізму та "ринкової економіки", як і їх "опоненти" з лівацько-ліберального табору. Сумну картину при детальнішому аналізі представляють також окремі партії, яких європейські оглядачі намагаються зобразити ледь не ультраправими, залякуючи покірний ліберальний електорат. Для прикладу, попри свою антиісламську риторику, голандські "праві" є переконаними прихильниками одностатевих шлюбів та легких наркотиків як "невід'ємних складових" нідерландського способу життя. Шотландські "націоналісти" з Шотландської національної партії цього разу уклали альянс із тамтешніми "зеленими", які не лише активно виступають за легалізацію одностатевих шлюбів, й й вимагають "інтеграції" афроазіатських мігрантів в "багатокультурне суспільство". Це свідчить про розмивання традиційної системи політичних координат, покликаних ще більше заплутати і так дезорієнтованих виборців.

Рекордно низька явка виборців у країнах Центральної та Східної Європи (в середньому – менше 30%), свідчить про неприховану зневагу мешканців до бутафорської євродемократії та зневіру в можливості впливати на політику брюссельських бюрократів шляхом виборів. Якщо низьку виборчу активність у країнах "Старої Європи" ще якось можна пояснити перенасиченістю європейською і національною політикою, зокрема, через неодноразове і багаторічне проведення виборів до Європарламенту, то для "Нової Європи" та країн колишнього соцтабору ці вибори мали б принаймні викликати зацікавлення через свою новизну. Недовіра до райдужного майбутнього Євросоюзу, яке старанно малювали протягом останніх років прихильники "поглибленої інтеграції", в результаті якої наступила б майже повна лікідація національних суверенітетів, протверезила багатьох європейців. Очевидно, кількість таких "євроскептиків" у майбутньому лише зростатиме, в тому числі й у Західній Європі.

Ще однією важливою тенденцією європейських виборів стало проходження до Європарламенту депутатів від окремих країн, що пропагують окремішню ідентичність своїх регіонів аж до майбутнього їх виокремлення в незалежні та суверенні держави. Йдеться про Паданію (північ Італії), Вельс та Шотландію, Фландрію та Каталонію. Це свідчить про зростання популярності ідей так званого регіоналізму, що може логічно завершитись сепаратистськими проектами, які змінять існуючу політичну мапу континенту. Успіхи регіоналізму є результатами відторгнення європейцями планів реорганізувати Європу вільних націй у багатонаціональний колгосп з густою сіткою мігрантських ґетто. Оскільки існуючі уряди та правлячі партії, які їх підтримують, ігнорують думку населення, на знак протесту від безвиході воно підтримує розмаїті регіоналістські ініціативи.

Врешті-решт, слід відзначити також повний провал транснаціональних партій, що будувались за принципом об'єднання ідеологічно споріднених сил країн Європи – очевидно, через брак реального ідеологічного наповнення довіра виборців до таких проектів різко скоротилась. Натомість націоналізм стрімко набирає силу та найближчими роками має шанс стати домінуючим чинником у Європі.