Спонтанні роздуми навколо президентського варіанту Конституції
Щодо самого факту. Звичайно, зі своїм проектом Конституції Президенту було потрібно виходити ще на першому році своєї каденції. Він тоді був найпопулярнішим у країні політиком із високим рівнем довіри. Після Революції в суспільстві було очікування змін, які асоціювалися саме з ним.
До того ж, через внесення і прийняття нового Основного Закону у 2005-2006 роках можна було б повністю нівелювати абсурдну владну конструкцію, яка з'явилася у нинішній Конституції після внесення змін під час Майдану.
Однак, Президент тоді, як всі пам'ятають, на це не пішов, спокусившись, вочевидь, річним відтермінуванням вступу в дію владороздираючих змін 2004 року. Або маючи якісь інші мотиви, які сьогодні навряд чи можуть бути зрозумілими.
Тож проект нової Конституції виноситься тільки зараз, коли Президент має, значні рейтингові проблеми, в умовах глобальної економічної кризи і перманентних внутрішньополітичних негараздів. У еліті (у конституційному питанні) є консенсус тільки в одному твердженні: "діюча нині владна модель провокує постійні протиріччя – потрібно її змінювати через Конституцію". На цьому, власне, консенсус і закінчується.
Бачення самі різні, й у більшості політичних угруповань, навіть, не оформлені у вигляді якихось придатних до аналізу та порівняння документах.
Тож є чисто "радянська" парламентська республіка "комуністів" без Президента; є модель парламентська республіка з Президентом-"англійською королевою" у різних модифікаціях (БЮТ і ПР); і є жорстка президентська республіка Анатолія Гриценка. А до якої ж віднести модель запропоновану сьогодні Главою держави у новій Конституції?
Знову ж таки: "змішана" ближче до парламентської, але з доволі "впливовим" Президентом. Дуалізм владних повноважень не викорінено! Знову ж таки до дискусії збереження конституційного статусу для "консультативно-дорадчого" за логікою РНБО. Президент, як гарант додержання Конституції та прав громадян, може створити такий орган своїм Указом. Чи не так?! Навіщо наперед закладати конфліктність, якщо мотивом прийняття нової Конституції декларується розв'язання протиріч у владі?!
А щодо прокуратури... Не претендуючи на істину, потрібно сказати, що "загальний нагляд" (цей сталінський пережиток, який в діючу Конституцію потрапив під час змін 2004 року) остаточно з повноважень прокуратури не прибрали, а швидше завуалювали. І чому генерального прокурора призначає Президент за згодою Сената, і він же одноосібно звільняє? А якщо нижня палата Націоанальних зборів захоче йлго звіту і відповідальності? Зрештою, чому Сенат (за згодою якого призначають Прокурора) не може його відправити у відствку? Де ж тут система "стримувань і противаг"?
Вбачається також протиріччя і в тому, що зовнішню політику, як і зараз, здійснюють і Уряд і Президент. Так само залишено і в новому проекті. Ну вже були з цим прецеденти?! Знову будуть один у одного літаки "угонять", а віз нашої зовнішньої політики буде там, де і завжди.
Щодо Сенату потрібно вести дискусію. На відміну від багатьох, не вважаю його шкідливим утворенням і зовсім непридатним для України. Можливо саме такої "буферної" інстанції нашій політичній системі й бракує?! Однозначного "так" або "ні" "по сенатському питанню" насправді не існує. Очевидно, що потрібно запровадити таку модель формування цього органу: щоб у ньому а) був репрезентований "глас" регіонів, і б) він не перетворився б у "олігархічну клумбу".
Що є беззаперечною сильною стороною президентського проекту – це місцеве самоврядування. У нас його зараз "за фактом" не існує, воно собі жевріє слабким вогнем у містах... За їх невизначеними кордонами – адміністративний феодалізм. Цей проект дає країні місцеве самоврядування. Модель закладена вірна, навіть, бюджетна складова прописана. Це важливо.
А так перші враження, шановні колеги, як від "горбачовського" Союзного договору. Половинчастість якась майже в усьому...
