Не для дітей...
Видавництво "Грані-Т", де я працюю літературним редактором, отримало запрошення номінувати своїх авторів на Премію Лесі Українки. "Ми б залюбки – якби знаття, що це насправжки, а не просто для того, щоб бути статистами в сумнівних чиновницьких іграх..." – така реакція на цю пропозицію з'явилася на видавничому сайті.
Далі – із "Актуальної теми" видавництва:
Цими днями наше видавництво – так само, як і інші колеґи, які працюють із сучасною українською дитячою літературою, – отримало офіційного листа ось такого змісту: "Державний комітет телебачення і радіомовлення України продовжує прийом творів на здобуття Премії Кабінету Міністрів України ім. Л.Українки у номінаціях: "Літературні твори для дітей та юнацтва", "Художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва", "Театральні вистави для дітей та юнацтва", "Кінотвори для дітей та юнацтва". Документи про претендентів слід подати до Держкомтелерадіо України до 1 грудня 2013 року".
І тепер ми в роздумах...
Звісно, про кіно й театр не скажемо, бо це не наша компетенція. Але ми працюємо з найкращими дитячими письменниками і художниками України. Це засвідчила ціла низка відзнак, у тім числі міжнародних, а головне – щира любов маленьких читачів до творчості наших авторів.
Тож, здавалося б, логічно було б нам зараз думати про те, кого саме з авторів висувати на здобуття головної – і чомусь єдиної – державної премії в царині творчості для дітей (незважаючи на те, що розмір цієї премії знущально неспівмірний із тією колосальною роллю, яку відіграє в суспільстві дитяча книжка і дитяча література зокрема).
Але роздумуємо ми, на жаль, не про це...
Виходить так, що нам доводиться зважувати, чи готувати таке подання взагалі – в ситуації, коли найкращих дитячих письменників і художників України роблять статистами в чиновницьких корупційних іграх.
Бо й справді: навіщо номінувати автора на премію, якщо усвідомлюєш, що в Державного комітету телебачення і радіомовлення України, який офіційно, від імені держави цією премією опікується, дуже своєрідні критерії відбору – і шанси є лише у членів журі!
Адже саме так сталося на X Міжнародному конкурсі країн-учасниць СНД "Мистецтво книги", де голова департаменту Держкомтелерадіо Олексій Кононенко був від України членом журі – і перемогла в конкурсі книжка його авторства з малюнками його ж брата, який так само є працівником Держкомтелерадіо... І як саме ця книжка туди потрапила, після якого відбору – про це не знає жоден видавець...
І ось тепер той же Кононенко запрошує видавців номінувати своїх найкращих авторів на Премію Лесі Українки – чи не для того, що б лише створити вигляд конкурсного відбору, "фон" для просування власної книжки?
До 1 грудня є ще час, тож ми вирішили звернутися за до вас, дорогі читачі. Що порадите: все ж готувати подання, покладаючись на те, що оприлюднення в ЗМІ цієї інформації трохи "заспокоїть" надміру захланних чиновників, – чи не грати з ними в "азартні ігри"?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
