УКРАЇНА – ЕГРЕГОР СИЛИ КОЖНОГО!
Колись, начитавшись Гумільова про взаємовідносини в соціумі та маючи базову освіту системотехніка, я вивів для себе декілька правил про те, як може допомогти системність.
Система для мене – це метод. По-перше, це метод аналізу, коли в роботі увага звертається не на персони, а на відносини, що формують результат.
По-друге, система – це сукупність відносин і порядків, здатних формувати дію, що дозволяє досягати поставлені цілі найбільш ефективним шляхом.
Чудово, коли люди, які діють всередині системи, симпатизують один одному. Найчастіше найбільш ефективні ті системи, у яких люди, захоплені однією метою, мають можливість вибирати собі в партнери комфортних як за характером, так і за ментальністю соратників. Як правило, це замкнуті, невеликі колективи однодумців – у сферах проривних технологій, мистецтва, бізнесу... – загалом досить далеких від великих соціальних проектів, до яких залучені тисячі й мільйони людей.
Там де мета – регулювання великих соціальних систем, все є складнішим і вельми далеким від комфорту. Менеджери та учасники великих систем рідко, а по правді кажучи, – майже ніколи – не можуть собі дозволити комфортне поле спілкування та взаємодії, тому що завдання великих систем – дії в неоднозначному агресивному середовищі, перенасиченому неадекватністю, конфліктністю поглядів, підходів і настроїв як конкретних людей, так і цілих партій, країн, спілок...
Так влаштований соціум. Це стосується світу, Європи, України, парламенту, уряду, міськради...
І що ж робити, якщо потрапив у таку систему, особливо в агресивному середовищі
післяреволюційної, воюючої і втомленої України? Що робити, коли виконуєш роботу, відстоюючи правильні принципи і компоненти системи, що не подобаються іншим і приносять тобі особисто безліч проблем? Що робити, коли будь-якою ціною намагаються вибити тебе "із сідла", збиваючи із системних дій на догоду особистому комфорту інших, спокушаючи особистим комфортом?... Таких питань я міг би поставити десяток, але не в деталях суть, а в роз'їдаючій агресії протиріч...
У своєму дорослому віці я для себе винайшов рецепт – як не збожеволіти, бути в гармонії із собою та діяти ефективно на довіреному тобі місці.
По-перше, будь чесним перед собою – це найвищий комфорт. По-друге. роби на своєму місці те, що повинен, незважаючи на всю бовтанку навколо. Це справедливо по відношенню до оточуючих людей та до себе. Втомився? – Відпочинь. Маєш сили, є можливість і знаєш, що робити? – Роби!!!
Завжди знайдуться ті, хто буде стогнати і ненавидіти. І Бог з ними... Ти не повинен бути хорошим для всіх, ти не повинен бути комфортним для всіх. Ти повинен відповідати тій меті, заради якої тебе вибрали для конкретної роботи в системі Україна. Системі, яку ти, як і я, любиш і хочеш бачити красивою, щасливою, багатою і безконфліктною. А заради такої мети, такого вражаючого егрегора можна й потерпіти особистий дискомфорт і труднощі! Адже так?
Роби те, що повинен!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
