Жанр істеричної журналістики
- Іван Васильович, там сторож Петренко розбив скло в редакції. П'яний був, трохи буянив, треба б йому догану виказати.
- Ні-ні-ні, ніякої догани! Пиши новину про те, що вночі до редакції намагалися увірватися рейдери від конкурентів – ми відстояли нашу газету ціною розбитого вікна і зламаного носа.
- А ніс чий ламати будемо?
- А підійди-но ближче...
З вчорашнього дня сайт ЛБ перейшов на формат прямого обвинувачення – причому не дрібних чиновників в системі прокуратури, а перших осіб держави.
Я з великою складністю уявляю, як четверо фігурантів "процесу літа" збираються десь в пивній, позабувши про всі свої обов'язки, бізнеси, задачі, і обговорюють, яким чином можна знищити вкрай незручний сайт. Та ні, є ще й таємничий п'ятий, який навіть зі своїми колегами по нещастю скриває власне обличчя. Історія графа Монте-Крісто тьмяніє на фоні змови проти свободи слова й демократії.
Звичайно, ЗМІ властиво перебільшувати вплив тих чи інших осіб. Це називається фокусуватися. Там, де винен дрібний виконавець, зажди можна побачити прямий інтерес міністра; де свій інтерес "притулив" голова ЖЕКу, обов'язково знайдемо мотузочки, що ведуть до мера міста. Спрощувати, зводити до гучних імен – це сильний хід для будь-якого видання, адже він привертає увагу.
В результаті, всі навколо губляться в здогадках – що ж відбувається з "Лівим берегом" – і як себе поводити. Чи достатньо включити режим "у-вей", чи вже зараз іти на барикади, захищаючи останній оплот демократії. Дехто навіть проводить сумнівні паралелі з TVi... Вже прозвучали версії про майбутнє депутатство головного редактора, про зведення старих рахунків, про згортання свободи слова.
Проблема в алогічності ситуації, невпорядкованості подій, вибачень, поїздок закордон і т.д. Рівень істерії сягнув таких висот, що якби замість п'ятого фігуранта намалювати, наприклад, Фірташа – він не буде виглядати зайвим. І заодно з'явиться бізнес-версія: серйозне видання хочуть викупити задешево.
Колись давно ми з УП планували рекламну кампанію, порахували і вирішили, що витрачені гроші не окупляться, і краще інвестувати їх в роботу людей. Вже тоді виникли ідеї щодо вірусного маркетингу – недорогих, але дуже потужних акцій, які б привернули увагу до видання.
Все, що відбувається зараз навколо ЛБ, мені, як рекламісту, дуже нагадує професійну вірусну кампанію – її агентами стали всі відомі журналісти і експерти, безкоштовно вони породжують версії і раз за разом заходять на сайт видання. І коли завдяки "громадському тиску" прокуратура відмовиться від зазіхань, "Лівий берег" для багатьох залишиться сильним і небезпечним виданням.
Навіщо придумувати складні пояснення про союз Хорошковського-Кузьміна-Портнова-Льовочкіна, якщо може бути більш проста версія – дешевого і геніального піару?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
