Hic locus est
Можна багато говорити про чесність, боротьбу з корупцією, прозорі вибори, молодість або порядність. Однак від самих цих слів дороги в рідному місті не стануть кращими, не з'являться сучасні дитячі садочки, сміття не почне саме себе вивозити, а сморід над Троєщиною та Харківським масивом не перетвориться на аромати Франції.
Управління містом – це складне ремесло, з яким не зможе справитися одна людина, яким би велетом вона не була. Навіть п'ятеро висококласних менеджерів не перетворять столицю України на сучасне європейське місто – центр туризму та благополуччя. І водночас – команда професіоналів без стійких моральних принципів та позицій здатна перетворити мільйонне місто на пустелю зневаги і журби.
Для того, щоб керувати Києвом, вкрай потрібні три складові. Перша і найголовніша – це команда однодумців, яка впродовж років випрацьовувала єдині рішення, яка прийде з програмою і стратегією, і зможе реалізувати її чисто технологічно. Команда, в якій поєднується драйв молодих і досвід старшого покоління. Команда, готова до бою за свої ідеї. Просто тому, що відповідальність розділено між фахівцями, і вони готові здійснювати маленькі подвиги в своїх сферах.
Друга складова – це власне стратегія, програма партії. Адже місто – це не просто набір декількох складників: "будинки + люди + дороги + крамниці = столиця". Все існує у взаємодії, у певній гармонії, і прибрати один елемент, навіть найбридкіший, може бути важко без нанесення шкоди для інших елементів. Наприклад, в Києві така непроста ситуація склалася з МАФами і рекламою – з одного боку, вони псують візуальний образ міста, а з іншого – суттєво наповнюють бюджет і годують простих киян, які працюють в цих сферах.
Програма реформ має бути послідовна, ефективна та максимально націлена на інтереси людей; вона має складатися з багатьох малих етапів, що поступово призведуть до бажаного результату.
І нарешті третя найважливіша складова – це принципи і цінності, які поділяє команда. Насамперед маємо говорити про місцевий патріотизм, відчуття "магії міста", яке не може з'явитися саме по собі, а приходить лише з поколіннями. Не менш важливо – чесність, порядність, послідовність, готовність захищати власну програму навіть у ворожому середовищі. Принципи і цінності найкраще показують люди в своїх проектах – що зробили, для кого, чи готові робити так само.
Зараз крізь всю цю агітацію дуже важко донести глибокі і важливі думки – чомусь вони здаються черговою порцією "голосуй або програєш". Але сказати це важливо саме сьогодні, саме перед виборами, і саме не у формі агітації. Нашим містам потрібні нові люди. Києву потрібні нові люди.
Ті, хто пам'ятає каштани та фонтани на Хрещатику, здається, це було сто років тому... Хто стояв у черзі до першого "Пінгвіну" біля Театральної, або ще років п'ять назад в минуле – був на фестивалі морозива на Гідропарку. Ті, хто ходили до першої студентської революції на граніті, або ж бігали тропою здоров'я в Парку партизанської слави задовго до появи прокату велосипедів. Ті, хто ходив з батьками купатися на Гідропарк – тоді не виникало жодних запитань до чистоти води. Ті, хто пам'ятають написи в гастрономах "Хліб – всьому голова", а також бігали в "овочевий за чотирнадцятим" на Червоноткацькій. Трамваї, якими було найпростіше добратися з Лівого берега до Могилянки (вони ходили по Патона). Магазин всіялких неформальних та панківських речей за Пасажем, та й сам Пасаж колись був негламурним...
Щоб місто почало дихати, почало жити, його треба просто любити – навіть не з власного дитинства, а з дитинства батьків. Тоді затишно буде всім, незалежно від того, звідки і коли приїхали.
