Вічна пам'ять тобі, Друже!
Перше, що спадає на думку, коли згадуєш Петра Михайловича Олійника – його скромність.
Ця непересічна людина ніколи не намагалася бути на перших ролях. Він однаково невимушено спілкувався як зі своїми колегами чи друзями, так із виборцями.
Він заражав своїм оптимізмом і ті, хто були поряд з ним, знали: справу буде доведено до кінця, будь-то будівництво дороги чи керівництво виборчим штабом в Луганській області під час третього туру президентських виборів.
Минулого року, в одному з інтерв'ю, Петро Олійник сказав: "Найкомфортніше я почував себе у Червонограді, на посаді міського голови. Прийнявши економіку міста фактично зруйнованою, без води, каналізації та зарплат, за два роки ці питання були вирішені. Це був найкращий період мого життя".
Червоноград для Петра Михайловича був справді особливим містом.
Сьогодні мало хто знає, що 1 серпня 1990 року, саме Петро Олійник (будучи тоді заступником голови виконкому Червоноградської Ради народних депутатів), разом зі страйкуючими шахтарями, скинули з постаменту пам'ятник В. Леніну.
Це було ВПЕРШЕ в Радянському Союзі!
Це був ПРЕЦЕДЕНТ, що вилився потім в національне піднесення та здобуття Україною Незалежності.
Тоді, він розумів на що йшов, розумів, що ризикував своєю свободою, своїм життям.
Але не міг діяти інакше. Бо при всій своїй душевній м'якості, Петро Олійник був тим патріотичним
Каменем, на якому постала сучасна українська державність.
Вічна пам'ять тобі, Друже!
