Витікання української суверенності водою в Крим
Заява нового прем'єр-міністра – пана Шмигаля про необхідність забезпечувати водою анексований Крим є показовою з точки зору реальних пріоритетів чинної української влади. Ми не чуємо жодного слова від влади про перекриття росіянами торгівельного судноплавства України через Керченську протоку, не бачимо жодних симетричних чи асиметричних дій, щоб унеможливити захід торговельних суден у Крим.
Не факт, що з таким підходом, в урядовому кварталі знають, що у січні 2015 року у Криму був сформований територіальний орган Міністерства оборони РФ, основна мета якого, за деякими даними, відродження ядерного потенціалу півострова. Як повідомляє розвідка, у Криму вже можуть знаходитися ракети з ядерними боєголовками, системи озброєнь, у тому числі авіація, здатна нести ядерну зброю. Також слід усвідомлювати, що там розташовано багато воєнної техніки і військових держави-агресора, які теж мали б забезпечуватись водою з Північно-кримського каналу.
Нагадаю владі, що відповідно до Четвертої Женевської конвенції держава-окупант зобов'язана забезпечувати окуповану територію ВОДОЮ, продовольством та медикаментами. Якщо для потреб населення в Криму у воді – це 100 млн кубометрів щорічно, то при тому весь півострів потребує понад один мільярд кубометрів. Але за винятком цих 100 мільйонів кубометрів – це все потреби промисловості і воєнних баз. Росіяни кілька разів намагалися організувати водопостачання. Обіцяли побудувати заводи, які мали би опріснювати солоні води Чорного моря. Але такі об'єкти потребують багато електрики, мільярдних капіталовкладень і технологій, якими Росія не володіє, і більш того, не може закупити – через режим західних санкцій. Також була ідея завести воду через Керченську протоку – але найближча з цією місцевістю річка – Кубань, всю воду якої розбирають сільськогосподарські підприємства Краснодарського краю, на який чекає засуха у разі, подачі води в Крим.
Станом на зараз Крим увійшов в фазу посухи, а це означає, що вода поступово стає для окупантів золотою, а ми отримали реальний важіль впливу.
Отже, розмови про воду в Крим, це в першу чергу розмови про забезпечення водою військових баз РФ, а також про підтримання загроз для флоту України та наших союзників. Готовність піти на такі домовленості – це не компроміс, а прогин перед РФ, не державницька позиція, а звичайна неприхована капітуляція і ледь не офіційна віддача Криму РФ. Це все одно, що дозволити сусідам, які зайняли твою спальню і окупували частину коридору, жити в цій спальні і навіть за свій рахунок провести туди світло – бо це ж твоя квартира.
Тому заяви про відкриття води для держави, яка буде забезпечувати цією водою воєнні бази, що звучать від прем'єр-міністра та міністра закордонних справ – мають всі ознаки державної зради. Прем'єр, авжеж, одразу почав виправдовуватись, що заяву, як не дивно, знову вирвали з контексту (чомусь у влади все, що вони не скажуть – вирване з контексту). Але коли йде мова про забезпечення державних інтересів України – не повинно бути і не може бути ніяких різночитань.
А якщо пан Шмигаль справді переживає за відсутність води в Криму, то він може особисто носити воду туди в тих самих "каністрах" (які запропонував під час свого виступу), разом з такими ж "переживаючими" з фракції Слуги народу та партією ОПЗЖ.
