Коронована Мінськом Зрада?
Співпадіння в політиці трапляються лише за умов неможливості політиками передбачити розвиток подій в найближчій перспективі. В Україні політичним співпадінням владна верхівка намагається видати "епідемію коронавірусу" з обмеженнями, що вже діють, зокрема, у сфері мирних зібрань, і яке співпадає зі створенням консультативної ради між Україною та т.зв. Л/ДНР 25 березня.
Але чи є це правдою?
Стежимо за руками.
Про перші випадки COVID-19 стало відомо 31 грудня 2019 року, 21 лютого стається найбільший спалах вірусу в Європі в італійській провінції Ломбардія. 2 березня інформація про першого хворого в Україні в Чернівцях у чоловіка, який повернувся з подорожі в Італії. 11 березня ВООЗ офіційно оголосила пандемію коронавірусу в світі. Чи могла українська влада передбачити, епідемію у власній країні? Вочевидь.
Але в цей момент 11 березня у Мінську очільник президентського офісу Андрій Єрмак підписує попередні домовленості про створення органу, яким фіксується суб'єктність у війні на Сході України саме ОРДЛО, а Росія раптово отримує статус гаранта-спостерігача, нарівні з Німеччиною, Францією та ОБСЄ.
13 березня про це дізнається вся країна, що призводить до протестів біля Офісу Президента та ряду політичних заяв, що б'ють по репутації влади та, зокрема, по Володимиру Зеленському. 16 березня вночі в аварійному порядку Президент збирає уряд та олігархів і вранці 17 березня країна прокидається у "Заходах з протидії поширенню коронавірусної інфекції", у вигляді заборони залізничного, авіа- та автобусного міжміських та міжобласних пасажирських перевезень, роботи метрополітенів, а також обмеженні кількості учасників масових заходів 10 особами. Це все супроводжується ледь не "катастрофічним тоном" заяв офіційних осіб держави про небезпечну епідеміологічну ситуацію та необхідність всім сидіти вдома. Але ці обмеження не призупиняють одного – Єрмака і бажання в терміновому порядку проводити зустріч у Мінську. Це настільки терміново, що зустріч відбудеться в онлайн-режимі.
Можна було б похвалити владу за таке піклування про здоров'я народу, проте є одне але: Президент виступає категорично проти карантину Верховної Ради, ніби через необхідність приймати критично важливі закони: наприклад, про ринок землі і це, попри підтверджені випадки COVID-19 у народних депутатів, що повернулись з-за кордону. Більше того, віце-спікер Руслан Стефанчук реєструє законопроект "Про порядок проведення пленарних засідань Верховної Ради України та засідань комітетів Верховної Ради України в режимі відеоконференції на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) ". На засіданні уряду Прем'єр-міністр парламентсько-президентської країни каже про необхідність передбачити можливість на час епідемії передачу повноважень парламенту будь якому іншому органу для можливості прийняття законодавчих рішень, а в медіа починають з'являтися "нібито перелік побажань міністра внутрішніх справ", що включають в себе обшуки житла, особистого транспорту, вантажів, проведення особистого огляду, обмеження пересування та заборону виготовлення і розповсюдження матеріалів, що "можуть дестабілізувати обстановку". А потім з'являються прямі прохання/доручення Президента взяти області України під особисте кураторство великому/олігархічному бізнесу.
А тепер давайте подивимось на всю картину останніх подій цілісно, а не фрагментарно та задамо собі наступні питання: Чому найбільш суперечливі і чутливі питання для країни влада збирається розглядати під час епідеміологічної небезпеки та спричиненою нею забороною мирних зібрань? Чому засідання трьохсторонньої контактної групи в Мінську, що зробить бойовиків стороною конфлікту, а Росію спостерігачем має відбутись під час епідемії та заборони мирних зібрань? Чому турборежим мінських переговорів увімкнувся в момент найбільшої економічної ураженості Росії через нафтову гонку і крайньої необхідності для неї зняти європейські санкції? Чи не є ці всі дії в контексті із заявами прем'єр-міністра та його підлеглих спробою державного перевороту та пошуком інструментів для придушення опозиції й протестів?
Можна скільки завгодно говорити про ризики коронавірусу та необхідність обмеження заради протидії епідемії, але жоден із цих ризиків не є настільки критичним, як можлива капітуляція України та втрата нею суверенітету. Адже від коронавірусу існує симптоматичне лікування та, можливо, невдовзі таки з'явиться вакцина, а від втрати незалежності єдиними ліками є лише кров патріотів. Чи варті жертви попередніх поколінь заради свободи, якщо зараз цю свободу держава легковажить здати?
