Як польський політикум перетворюється на українофобів
Складається враження, що частина польських політичних еліт застрягла у 20 столітті й продовжує жити історичними фантомами.
Поки на Варшавському безпековому форумі частина польського істеблішменту в унісон з європейськими партнерами говорила про необхідність співпраці і переймання нашого досвіду у протидії агресору, президент Польщі подав до Сейму законопроєкт про запобігання "пропаганді бандеризму" та "запереченню волинських злочинів". Я залишу деталі дискусії навколо цього законопроєкту історикам з обох боків, бо у мене інший фах, і я вважаю, що об'єктивну оцінку подій польсько-українських відносин у 20-ому столітті мають давати історики, а не політики. Але от щодо політичної складової хочу сказати кілька слів.
Кароль Навроцький – представник партії "Право і справедливість", багаторічним очільником якої є Ярослав Качинський. До початку Великої Війни усі, хто уважно спостерігали за політичною діяльністю "ПіС", відзначали, що її антиукраїнська риторика дуже нагадує російські наративи – особливо в питаннях історичної "справедливості".
Початок війни змінив тональність заяв "ПіС", а особиста приязнь між президентами Дудою і Зеленським створила фундамент для підтримки і допомоги, за яку ми, звісно, вдячні. Поляки прийняли мільйони українців, постачали нам потрібне озброєння, а також стали ключовим транспортним хабом для західної допомоги. Такою була динаміка у перший рік війни. А потім "хімія", точніше, активна комунікація між президентами припинилась, а відносини знову почали концентруватися навколо протистояння, а не взаємної вигоди. Чого вартує лише наше зерно зібране під вогнем, і розсипане на польському асфальті...
Після програшу виборів "ПіС" восени минулого року здавалося, що Польща буде будувати відносини дивлячись у майбутнє, а не знову копирсатиметься в минулому. Однак, праві сили швидко перехопили порядок денний – і антиукраїнська риторика знову стала нормою. Ця хвиля захопила польське суспільство настільки, що новини про побиття українок та українців, а також тих небагатьох поляків, які стають на їх захист, стали звичним явищем.
У цій атмосфері Навроцький діє не як державний діяч, а як політик короткої дистанції. Замість об'єднувати – він обирає конфронтацію. І не лише з нами, а й з частиною власного суспільства.
Це дорога в нікуди.
Я підтримую заяву історичної спільноти України: попри складні сторінки минулого, ми маємо зберігати максимально близькі, дружні й стратегічні відносини з Польщею. І хочеться вірити, що польське керівництво відмовиться від невчасних і шкідливих ініціатив, які прирівнюють УПА чи ОУН (б) до нацизму і комунізму. Це не про історичну справедливість – це про політичну короткозорість.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
