Як і чому створюються Кіберсили в Україні
Сучасна військова наука стверджує: війна сьогодення виходить далеко за межі традиційних полів бою. Вона точиться не лише на землі, у морі, повітрі чи космосі, а й у новому, п'ятому вимірі – кіберпросторі.
З огляду на ці нові виклики, збройні сили багатьох країн світу створюють кібернетичні сили, відповідальні за проведення війни у кіберпросторі. Наприклад, Збройні сили США, Франції, Німеччини та Естонії давно мають у своїх структурах кіберкомпоненти, що відповідають за захист власних військ або критичної інфраструктури держави від кіберзагроз, а також проводять військові кібероперації проти ворога.
Зважаючи на активну практику застосування росіянами кібератак як одного із способів досягнення воєнних цілей, поява у Збройних Силах України Кіберсил зрештою стає нагальною потребою.
Підстави для створення Кіберсил в Україні
Правові підстави для створення Кіберсил були закладені в українському законодавстві ще до початку повномасштабної збройної агресії росії. У 2021 році указом Президента України N447/2021 була затверджена Стратегія кібербезпеки України. Тоді ж, указом Президента України N446/2021 "Про невідкладні заходи з кібероборони держави" було визначено невідкладне створення у системі Міністерства оборони України кібервійськ. Однак, тогочасні витрати оборонного бюджету на більш пріоритетні напрями, а також початок повномасштабної збройної агресії росії не дали змоги ухвалити невідкладні управлінські рішення щодо створення кібернетичних військ.
Лише у грудні 2024 року на розгляд до Верховної Ради України потрапив проєкт Закону України N12349 "Про Кіберсили Збройних Сил України", що був ухвалений Верховною Радою України за основу у жовтні минулого року і найближчим часом буде винесений на розгляд у другому читанні. Аби зрозуміти суть цього законопроєкту, варто почати з невеликого екскурсу в чинну систему кіберзахисту України.
Суб'єкти кіберзахисту
На сьогодні захист критичної інфраструктури України від кіберзагроз здійснюють дві структури: Служба безпеки України (Департамент контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, відомий як ДКІБ), а також Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації, відома як ДСЗІ або Держспецзв'язок. На ці органи покладені завдання з боротьби з кібершпигунством, протидії злочинам проти безпеки і миру у кіберпросторі, захист державних органів, установ і організацій, їх посадових осіб від кібератак, захист системи державного зв'язку та інформаційних систем від кіберзагроз.
Для захисту Збройних Сил України від ворожих кіберзагроз у 2021 році у їхній структурі було створено новий окремий рід військ – війська зв'язку та кіберзахисту. Їх утворили шляхом розширення вже наявного роду військ зв'язку.
До завдань цього роду військ належить забезпечення надійності та стійкості військового зв'язку, а також захист інформаційних і автоматизованих систем ЗСУ від кібератак.
Попри наявність кількох державних структур, що відповідають за захист національних інтересів України у кіберпросторі, на законодавчому рівні досі не було визначено орган, відповідальний за здійснення кібероперацій проти держави-агресора. Саме законопроєкт про Кіберсили Збройних Сил України покликаний усунути цю правову прогалину. Наразі ж у Збройних Силах України розпочалася робота зі створення командування Кіберсил, триває процес формування організаційно-штатної структури, проводиться робота з укомплектування особовим складом, вносяться зміни у керівні доктринальні документи ЗСУ.
Втім, чи зможе нова структура ЗСУ ефективно запрацювати й впоратися з викликами війни у кіберпросторі, можна буде зрозуміти лише після ретельного аналізу змісту законопроєкту. Дивним досі залишається той факт, що суб'єктом його подання є народні депутати, а не Міністерство оборони України чи Президент України.
Деякі норми законопроєкту про Кіберсили є однозначно сприятливими і точно позитивними.
По-перше – законопроєктом вводять і визначають необхідні для ефективної діяльності Кіберсил поняття кібероборони, військових кібероперацій та спеціальних заходів в кіберпросторі.
По-друге - на законодавчому рівні встановлюється Національна система кібероборони та її основні суб'єкти, до яких входить Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національна поліція України, Служба безпеки України, розвідувальні органи України та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до визначених повноважень.
По-третє – аби залучити найкращих фахівців з цивільної сфери, законопроєкт пропонує встановити релевантне грошове забезпечення для військовослужбовців Кіберсил. Для військовослужбовців Кіберсил планується встановити грошову надбавку з коефіцієнтом від 1,4 до 1,8 від розміру посадового окладу. За планування, підготовку і проведення військових кібероперацій особовому складу Кіберсил передбачаються додаткові премії обсягом від 75 тисяч до 1 мільйона гривень (відповідно до сум прожиткового мінімуму, розрахованого у бюджеті на 2025 рік). Чи є на це кошти з державного бюджету – це інше питання.
По-четверте – інформація про особовий склад Кіберсил, а також їхні операції відноситиметься до державної таємниці, що слугуватиме додатковим фактором їхньої безпеки.
Проте, існує і низка недоліків, без зміни яких ефективне функціонування Кіберсил не буде можливим.
Перший – структура законопроєкту про Кіберсили суперечить структурі військового законодавства України, яке вже існує. Так, Законом України "Про Збройні Сили України" визначається загальна організаційна система та функції ЗСУ. Структура ж видів та окремих родів (видів) військ ЗСУ, їхні завдання та функції визначається не законами (як у випадку з Кіберсилами), а положеннями, що затверджуються у встановленому законодавством порядку. Такі нововведення, що змінюють існуючу систему законодавчого забезпечення ЗСУ, розбалансовують військове законодавство України, можуть призвести до проблем під час реалізації норм закону та створюють небезпечний прецедент, через який кожен вид або окремий рід (вид) військ ЗСУ волітиме мати власний закон.
Другий – не зовсім зрозумілим є покладене на Кіберсили завдання із захисту недоторканості України у кіберпросторі. Захист недоторканості України цілком відповідає завданням військ, які діють на землі, на морі та у повітряному просторі України. Однак війна у кіберпросторі відноситься до так званого некінетичного домену, у якому неможливо визначити межі недоторканості держави. Можливо, автори законопроєкту під захистом недоторканості України у кіберпросторі мали на увазі захист національних інтересів України у кіберпросторі.
Третій - законопроєкт визначає, що плани кібероперацій розробляються Генеральним штабом ЗСУ, а затверджується залежно від військової ситуації в Україні – Головнокомандувачем Збройних Сил України, або Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. Таке нововведення суперечить існуючій системі розподілу повноважень між найвищим військовим керівництвом держави. Головнокомандувач ЗСУ є найвищою військовою посадовою особою, що здійснює безпосереднє військове керівництво ЗСУ. У межах своїх повноважень він затверджує виключно документи (доктрини, настанови, стандарти тощо) з питань розвитку або з питань застосування Збройних Сил України. Планування і затвердження кібероперацій належить до виключної компетенції Генерального штабу ЗСУ, що здійснює стратегічне планування застосування ЗСУ.
Четвертий – зміни, які вносяться законопроєктом у Закон України "Про розвідку" та Закон України "Про основи національного спротиву" розбалансують законодавче забезпечення розвідувальної діяльності та системи національного спротиву України.
Включення Кіберсил до числа суб'єктів воєнної розвідки призведе до дублювання Кіберсилами функцій, які здійснюють в межах визначених завдань розвідувальні органи України у кіберпросторі, зважаючи на те, що законопроєктом розвідувальні органи включаються до Національної системи кібероборони.
Зміни, внесені до Закону України "Про основи національного спротиву", суперечать концепції всеохоплюючої оборони, на підставі якої і розроблявся цей закон. Закон спрямований на підвищення обороноздатності держави шляхом залучення громадян до тотального спротиву у вигляді добровільного залучення до оборони держави за територіальним принципом, готовності населення до надання відсічі противнику та здійснення руху опору (підпілля, партизанської боротьби) на тимчасово окупованих територіях. Таким чином, ідея кіберспротиву не відповідає загальній меті Закону України "Про основи національного спротиву".
Виникають великі питання щодо змін в Закон України "Про основи національного спротиву", що стосуються осіб, залучених до кіберспротиву, яких, очевидно, плануються створити по аналогії з особами, залученими до конфіденційного співробітництва для виконання завдань руху опору. Незрозуміла мета та необхідність запровадження діяльності осіб, залучених до кіберспротиву, що виконуватимуть завдання ідентичні з військовослужбовцями Кіберсил. Залучення осіб на конфіденційній основі для виконання завдань руху опору необхідне через проведення партизанської або підпільної боротьби в умовах тимчасової окупації та дій у глибокому тилу противника, куди підрозділи ЗСУ не можуть дістатися. Залучення ж осіб до кіберспротиву не пов'язане з діями на окупованих територіях, а їхню діяльність цілком можуть здійснювати військовослужбовці. Таким чином, у необхідності залучення осіб до кіберспротиву немає прикладної потреби.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
