Уроки Богдана Гаврилишина
Згасла зірка видатного економіста, професора, благодійника, громадського діяча та, насамперед, великого українця – Богдана Дмитровича Гаврилишина.
Кожен, хто любив і знав Богдана Гаврилишина осиротів... Осиротіла без нього і Україна... Пан Богдан буде жити в наших серцях до тих пір, поки ми будемо пам'ятати його уроки і настанови...
Один із небагатьох українців, що не просто досяг успіху в бізнесі, але й мав заслужене світове визнання. Попри свій зірковий статус Богдан Дмитрович завжди залишався відкритим і простим у спілкуванні, залюбки ділився досвідом, особливо з молодим поколінням. Активно пояснював всім нам, що для того, щоб розправити крила – потрібна віра. Своїм прикладом і своїм натхненням доводив – якщо ти сильно стараєшся, то у тебе неодмінно вийде. "Все, що я зробив у житті, я починав із мрії. Я переконаний: надзвичайне – можливе, якщо ви лише відчуєте цей стан", – повторював Богдан Дмитрович.
З нашої останньої зустрічі в офісі пана Богдана мені найбільше запам'яталися його слова – "не чекайте швидких змін, Олю, тільки нові знання і нові люди в політиці і управлінні країною, які на власні очі побачили і перейняли досвід Європи будуть змінювати Україну. Час серйозних змін обов'язково прийде – головне, ви – нові люди в політиці – гуртуйтесь разом..." Скільки зусиль було ним докладено, щоб в Україні "нових людей" було якомога більше, відомо хіба, що Всевишньому.
Своїм особистим прикладом Богдан Гаврилишин демонстрував нам, що багатство та визнання, якими дехто любить аж надто пишатися, втрачають свою силу перед лицем невблаганної смерті. Саме тому, усі свої ресурси, серед яких Міжнародний центр перспективних досліджень, Міжнародний інститут менеджменту, заснований спочатку у Індії, а згодом відкритий і в Україні, однойменний благодійний фонд у Києві та фундація "Відродження" у Женеві, він залучав з єдиною метою – покращити життя простій людині та утвердити Україну на міжнародній арені, як величну європейську країну.
Йому боліло, що успішному розвитку країни заважають здебільшого ті, хто мали б цей розвиток забезпечувати. "У нас немає справжньої політичної еліти; є окремі політики, котрі можуть претендувати на місце в ній, є чимало тих, кого не можна й підпускати до відповідальної діяльності, є й ті, кому треба ще вчитися і вчитися, щоб із них були люди", – писав у 2000-х Богдан Дмитрович. Відверто говорив він і про ще одну хворобу нашої держави: "В Україні надто подружилися політика і бізнес. То, так би мовити, рідня. Це надзвичайно шкідливо для будь-якої країни, бо тоді інтереси бізнесові мають пріоритет над тим, що справді треба робити для країни".
На думку багатьох, життя Богдана Гаврилишина – це саме втілення успіху, успіху, який був досягнутий через наполегливу працю. Його "Дороговкази в майбутнє. До більш ефективних суспільств" та "Залишаюсь українцем" варті до прочитання та безперечно заслуговують бути серед настільних книг майбутніх поколінь українців.
Богдан Гаврилишин, лише днями відсвяткував 90-річний ювілей, Бог дарував йому ласку дожити й насолодитися періодом щастьоліття. За цей час він так, багато встиг зробити і ще чимало залишилось у планах. Пан Богдан вважав, що "зараз у світі склалася така ситуація, що всі дедалі менше виграють, а більше програють. Тому нам потрібно переходити на нову парадигму – де б всі щось вигравали. Для тої парадигми потрібні два елементи: універсальна декларація обов'язків і перехід на співпрацю". Вважаю, що ми його друзі та послідовники обов'язково маємо завершити та втілити в життя Декларацію Обов'язків Людини, яку розпочав писати наш великий земляк.
Знаю, що зірка пана Богдана не загасла, вона просто перебралась на небосхил, де продовжуватиме освітлювати нам шлях до побудови країни про яку він мріяв.
P.S.
Попрощатися із Богданом Гаврилишиним можна буде 28-го жовтня з 8-ї ранку до 14-ї год. в МІМ (вул. Шулявська 10/12, м. "Політехнічний Інститут") та з 16-ї до 22-ї год. в храмі на Аскольдовій Могилі (вул. Паркова 1), який особисто відвідував Богдан Дмитрович по неділях.
У 2008 році саме звідси, з храму на Аскольдовій могилі, я проводжала в останній шлях свою хресну маму Надію Світличну – яка все своє життя, навіть перебуваючи у вигнанні, присвятила Україні.
P.S.
Хочу зараз звернутися до всіх, хто прочитає цей блог – давайте поділимося один з одним тим, чим ділився з нами світлий, гідний, вірний син України та згадаємо його в мережі – хештег #urokubohdanahawrylyshyna розповідаючи, як на нас вплинув цей незвичайний чоловік...
