10 травня 2017, 12:12

Співець свободи і любові...

Є люди, завдяки яким ти починаєш робити щось таке, що потім стає частиною твоєї натури, твоїм продовженням. Якщо хочете, другим "я". Тому що спонукає до творчості, а відтак впливає на спосіб мислення, формує життєві принципи.

Таким для мене був і залишається Булат Окуджава. Він саме той, завдяки кому я взяла колись вперше до рук гітару і на шкільному вечорі заспівала його незабутні військові пісні... "Ах, война, что ты подлая сделала... ", "Десантный батальон... "

Цього року, 9 травня виповнилося 93 роки від його народження, а у червні будуть 20 роковини смерті. Булат Окуджава не був таким радикальним і відверто антисистемним, як Олександр Галич. Не прагнув бути таким гортанно-громовим, як Володимир Висоцький. Але так само, як Галич, він ясно давав зрозуміти: "я выбираю свободу". Не менш, ніж Висоцький (який вважав Окуджаву своїм учителем), міг бути пристрасним.

Він завжди співав тихо. Завжди. І в часи хрущовської "відлиги", і в глухий "застій", і в часи горбачовської "перебудови", і в "лихі дев'яності". Але от спробуйте заспівати "Неистов и упрям, гори, огонь, гори!" на весь голос. Не вийде. Не прозвучить. А тихий голос Окуджави співав це так, що звучало, немов з дзвіниці.

Булат Окуджава, безперечно, належить до російської культури. Нині, коли військова агресія Кремля проти України призвела до того, що російська мова і культура багатьма сприймаються як не лише чужі, але й ворожі, я, попри це, відчуваю щиру вдячність до Булата Окуджави. Не лише тому, що я зростала на його піснях, як і багато моїх ровесників. У ті часи, коли в самій Україні душилися вільна пісня і вільне українське слово, ми цінували все, що проголошувало свободу, мир і любов як найвищі цінності. І не так було важливо, звідки цей голос звучав... Це вже потім, ми, значною мірою зрусифіковані, вчилися цінувати рідне слово, вчилися писати і співати у Окуджави й Висоцького – але по-своєму. І головне – своєю мовою. І відшукувати власні традиції міського романсу.

За часів комуністичної диктатури співати про любов – не в сенсі "весело орать про тишину", а просто співати і просто про любов як найвищу цінність – було досить ризиковано в середовищі, де тоталітаризм накладав свою печатку навіть на мовні, фразеологічні стереотипи. Ну здавалося, що тут такого крамольного в тих рядках з пісні "Часовые любви" – "Пусть поход никогда ваш не кончится, признаю только эти войска"? А тепер уявіть собі, що це співалося в кінці 1950-х років, коли Радянська Армія для обивателя просякнутого пропагандою була "наше всьо".

І це, до речі, співав чоловік, котрий сам пройшов війну, був поранений і мав бойові нагороди!

Людина має право на прості людські почуття – "Давайте говорить друг другу комплименты... Давайте горевать и плакать откровенно... Давайте жить, во всем друг другу потакая...". Це було дисидентство на рівні modus vivendi (способу життя), це створювало внутрішній етичний простір, де не було місця фальшивим ідеалам, нав'язуваним пропагандою.

Навряд чи можна сказати, що Булат Окуджава належав до переслідуваних або утискуваних митців (хоча ймовірно багато чого ми просто не знаємо). Зрештою, його твори видавалися в СРСР, його пісні звучали не лише з магнітофонних плівок, але й з тодішньої офіційної естради.

І все ж він вплинув на формування дисидентського мислення у значної частини населення колишнього Радянського Союзу. В цьому сенсі його пісні виявилися своєріднями мінами уповільненої дії, котрі вибухнули в потрібний час і в потрібному місці. І якщо ця тоталітарна імперія розвалилася, то в тому числі й завдяки пісням Булата Окуджави.

Він був однак сином своєї епохи. Епохи, коли після весни 1956 року люди раптом наївно повірили, що часи репресій позаду, що комунізм, заради якого було покладено стільки життів і зруйновано стільки людських доль, може бути з людським обличчям. Булат Окуджава був одним з таких – мабуть саме тому в 1956 році, невдовзі після ХХ з'їзду КПРС, вступив до партії. Він сам був з родини репресованих. Його батько, більшовик з 1918 року і партійний працівник, свого часу конфліктував з Берією, зрештою був розстріляний у 1937 році, Мати майже дев'ять років провела в таборах як дружина "ворога народу". Нам зараз легко дорікати людям того покоління, котрі трималися комуністичних переконань, будучи з родин репресованих, або самі зазнавши репресій. Нам зараз видається щонайменше дивними і наївними пісні про "комиссаров в пыльных шлемах", або "комсомольську богиню", знаючи, як воно було насправді. Але більшість із нашого покоління, котрі зараз переконані українські самостійники й незалежники, теж стали такими далеко не одразу. Булат Окуджава зрештою в 1990 році вийшов з партії. Але в душі мабуть розпрощався з нею ще раніше, коли почав тісно спілкуватися з діячами літературного дисидентства і еміграції. Партквиток давав йому можливість допомагати своїм друзям, котрі перебували в опалі у режиму – Юлію Даніелю, Льву Копелєву.

Може хтось запитає: який стосунок має Булат Окуджава до України, крім того, що тут, як і всюди по СРСР, були популярні його пісні? Так от, стосунок має найбезпосередніший. Бо саме в Україні, точніше в Харкові, в 1961 році відбувся його перший сольний концерт.

На моє переконання, Булат Окуджава заслуговує на те, щоб в Україні його згадували з вдячністю.

Цього року, 9 травня виповнилося 93 роки від його народження, а у червні будуть 20 роковини смерті. Щоб вшанувати пам'ять поета – 20 травня в історико-культурному комплексі "Замок-музей Радомисль" відбудеться концерт, присвячений його пам'яті.

Пісні та вірші Булата Окуджави прозвучать у виконанні українських бардів і поетів – Ігоря Жука, Ірини Коротич, Наталії Хоменко, Андрія Длігача, Тімура Бобровського, Володимира Сємєнова, Маріі Старожицькоі, Лесі Ворониноі, Семена Каліки, Юрія Гусєва, Софії і Ольги Богомолець.

powered by lun.ua

Аристократична мода в осінньому Замку

Зазвичай наш традиційний фестиваль етнічної моди – етно-фешн-шоу "Аристократична Україна" проходить влітку. Цього разу він відбувся 25 вересня...

Нам – 10 років!

Сьогодні у історико-культурного комплексу "Замок-музей Радомисль" перший поважний ювілей. 30 вересня 2011 року після урочистого відкриття Замку він прийняв своїх перших відвідувачів...

30 років Незалежності: час віддавати борги

До 30-ї річниці Незалежності підходимо з чітким завданням для влади – не порушувати закони України та нашу Конституцію. Тобто – прийняти нарешті закон про обов'язкове державне медичне страхування і гарантувати своїм громадянам право на життя і здоров'я...

"Шопен-Фест": ми це зробили!

VII фестиваль "Музика Шопена просто неба" пролетів, як чудова мить і став надбанням історії. Єдиний в Україні, а тому унікальний фестиваль класичної музики на відкритому повітрі, котрий проходить уже сім років в Замку-музеі Радомисль, народився в Украіні з великою любов'ю і щороку в ньому бере участь дедалі більше гостей і виконавців...

''ШОПЕН-ФЕСТ'' ПОВЕРТАЄТЬСЯ!

Пандемія COVID-19 перекреслила багато планів. У тому числі тих, що стосувалися культурного життя України. Скасовувалися концерти, переносилися фестивалі...

Вперше в Украіні – Велика Гра найбільш таємничих лікарів

Коли люди говорять "патологоанатом", у них завмирає серце. Адже в уяві більшості з них саме ці лікарі проводять розтини померлих у моргах. Але мало хто знає, що в сучасній медицині патологоанатоми або патологи найчастіше займаються іншими речами...