22 травня 2020, 12:04

Криві дзеркала медичної реформи України. Чи є в української нації шанс на порятунок?

Я розумію, як важко зорієнтуватися представникам українського суспільства в тих хитросплетіннях, які нагромадили вітчизняні реформатори української системи охорони здоров'я різних каденцій.

Але спробую поділитися з читачами своїми спостереженнями. Представити свій погляд зсередини.

Особисто для мене було зрозуміло, що запропонована попередньою владою реформа не зменшить смертність людей і не збільшить їхні шанси на виживання. І що ця реформа зрештою провалиться. Саме тому я була її противником.

Хоча ця позиція була не лише моя. Її підтримували працівники медичної сфери та експертного середовища. Вони ще з самого початку розуміли, що такі кроки не те що не допоможуть, а навіть підірвуть ті крихкі залишки системи Семашко, яка трухлявіла весь період незалежності.

Головна мета системи охорони здоров'я – зберігати людський потенціал країни. Медицина ж – це наукомістка та фінансово затратна галузь. Вона потребує належного фінансування. Отже, в основу будь-якої реформи (а тим більше – медичної, адже йдеться про життя і здоров'я людей) має лягати фінансовий аспект функціонування цієї галузі.

Після довгих дискусій та аналізу досвіду не тільки західноєвропейських країн, але й наших колишніх сусідів по соціалістичному табору, котрі, як і Україна здобули незалежність на початку 90-хх, на законодавчому рівні було прийнято об'єктивне і правильне рішення – запровадження обов'язкового медичного страхування.

Новітній етап реформ почався з постанови Верховної Ради України N1338-VIII від 21 квітня 2016 року, а також рекомендацій парламентських слухань "Про реформу охорони здоров'я в Україні". В них серед основних кроків проведення медичної реформи визначено необхідність запровадження ОБОВ'ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ.

І кожне слово з цих чотирьох є важливим і принциповим.

Це, зрештою, був не інноваційний, а поступальний крок. Адже підвалини вітчизняного медичного страхування, як невід'ємної частини страхування соціального, були сформовані ще в 1996 році в статті 49 Конституції України. Потім, того ж року, був ухвалений Закон України "Про страхування". А ще через два роки – Закон "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування". В наступному, 1999 році – Закон України "Про загальне обов'язкове державне соціальне страхування". До нього додалася низка законодавчих та підзаконних актів, які мали на меті регулювати цю сферу.

Нарешті, з'явилася нова редакція Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 1 січня 2015 року. Вона містила завдання для Кабінету Міністрів: протягом шести місяців підготувати та подати на розгляд Верховної Ради проект Закону України про запровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

І ось тут почався саботаж. Кабінет Міністрів України під тиском зовнішніх донорів та власної безпринципності занехаяв свій обов'язок і не виконав цього завдання.

За часів мого головування в комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров'я у парламенті VIII скликання, ми разом з іншими депутатами розробили та внесли три альтернативні законопроекти. Я переконана, що ухвалення хоча б одного них вивело би Україну на шлях запровадження обов'язкового медичного страхування.

Проте, попри мої численні звернення до голови Верховної Ради, жоден з них не був розглянутий.

З перших кроків своєї депутатської каденції я була впевнена, що вдасться поставити українську систему охорони здоров'я на адекватну колію ресурсного забезпечення. Бо тільки так і не інакше можна виконати попередньо ухвалені закони, що стосуються медичного страхування. Кожне моє голосування та подані законопроекти говорять про це.

Саме тому я була противником наявної медичної реформи. Саме тому я голосувала проти неї, всупереч позиції своєї коаліції.

Я робила все можливе, щоб вивести українську систему охорони здоров'я зі "світу кривих дзеркал" та розпочати нарешті її прагматичну розбудову. У цій боротьбі я була не одна. Проте і цього виявилося замало, щоб змінити безпринципне й недбале ставлення можновладців до здоров'я українців.

Українська нація хвора. В прямому сенсі! Тобто медичному. У порівнянні з країнами Європи, смертність населення в Україні практично вдвічі вища. Удвічі вищим за країни Європейського Союзу є й рівень смертності серед немовлят. А це вважається одним з основних показників оцінки якості, доступності та ефективності роботи системи охорони здоров'я в будь-якій країні.

Показник природного приросту населення в Україні залишається від'ємним. Українці вимирають аномальними для сучасного світу темпами, знаходячись в одних з найсприятливіших для проживання економічних та кліматичних зон світу. Виною тому є відсутність в Україні адекватної системи охорони здоров'я, яка б системно реагувала на виклики для української нації і усувала проблеми.

Українське суспільство в силу свого громадсько-політичного інфантилізму не ставить належних вимог до політиків яких обирає. А ті, своєю чергою, пропонують нам "плацебо реформи", аби лише з найменшими втратами досидіти терміни, на які їх обрали.

Як наслідок, українці щоденно втрачають тисячі синів, дочок, братів, сестер та батьків через відсутність якісних медичних послуг.

Бо за сучасного стану справ їх ніколи й не буде.

На моє глибоке переконання, єдиним шляхом реформування галузі охорони здоров'я, який може забезпечити збереження здоров'я та життя наших громадян та розв'язати проблему залучення фінансових ресурсів в галузь, є загальнообов'язкове державне медичне страхування, яке підтвердило свою ефективність в країнах Європи, але досі відсутнє в Україні.

Це шлях, який може забезпечити збереження здоров'я та життя наших громадян, залучивши додаткові фінансові ресурси в галузь. Тим самим українці зможуть бути забезпеченими від ризиків надмірних витрат на лікування.

Але поки що зовнішні і внутрішні впливові спонсори не зацікавлені в збільшенні тривалості життя українців і збереженні нашого людського потенціалу. Чорнозем став більш цікавим, ніж люди, які на ньому працюють і живуть.

А те, що декларується зараз під виглядом медичної реформи, є просто обманом людей, їхніх сподівань та шансів на виживання.

powered by lun.ua

Перехворіємо всі. Якщо не вакцинуємося

Продовження нашої бесіди у щовівторковому вечірньому (о 19 годині) інтернет-ефірі на моєму YouTube-каналі та профілі у Facebook. із вірусологом та імунологом, професором, академіком НАНУ та Національної Медичної Академії Наук України Володимиром Широбоковим І я, і Володимир Павлович були в ефірі без масок...

COVID-19 vs COVID-21

Пандемії коронавірусу вже понад рік. Але і досі спекуляцій та чуток навколо цієї болючої теми, мабуть, більше, аніж достовірної інформації. Цим матеріалом я відкриваю серію щовівторкових бесід у прямому ефірі о 19 годині на моєму YouTube-каналі та профілі у Facebook із визнаними експертами з епідеміології та вірусології, які привнесуть у розмаїття пліток дещицю істини й здорового глузду...

Вона сьогодні потрібна, як ніколи

Ліні Василівні Костенко – 91 рік. Здається, українці звикли, що вона була і є завжди тут і поруч – як британці звикли до Її Величності королеви...

Кровна справа

Як судинні аномалії об'єднують вузькопрофільних фахівців Як у державі система транспорту, так і у людини є важливі магістралі, що об'єднують усі його органи, живлять їх і забезпечують нормальне функціонування живого організму...

Колапс наближається...

10000 уражених COVID-19 щодоби – абсолютно реальна для України перспектива в найближчі дні й наступні тижні. Ціна, яка буде заплачена за безвідповідальність влади – тисячі життів, які ще сьогодні все ще можна зберегти...

Неперевершений і неповторний...

Сьогодні, в день святої Софії (в іменини моєї найменшої дочки), ще одне моє дитя – історико-культурний комплекс "Замок-музей Радомисль" святкує свій дев'ятий день народження...