21 травня 2021, 08:52

Навчити не вірити...

Зі щирою вдячністю я прийняла запрошення до Національної наукової медичної бібліотеки, де проходила ХХ Конференцiя медичних бібліотек України.

Це місце для мене визначне. Коли мама мене вперше привела сюди, мені було лише чотирнадцять. Я ще не мала паспорту, тому читацький квиток цієї бібліотеки став для мене першим власним документом з моєю фотографією. Я їм надзвичайно пишалася.

Похід сюди був для мене ніби екскурсією по святих місцях, тільки ще більш вражаючим. Це було щось неймовірне – моє серце і руки тремтіли. З того часу цей дух історії й науки, який я знайшла тут, мене вже ніколи не залишав.

Бібліотеки – це насамперед місце, де готуються справжні дисертації. Останнім часом це слово спаплюжилося. Деякі люди вирішили, що наукове звання – ніби медаль, яку можна повісити на шию й хизуватись. Але для мене дисертація – це, в першу чергу, спроба підбити підсумок: що знаю я, що знають інші.

Дисертація – це сенс, який ти вкладаєш в своє життя і який в ньому бачать інші, навіть коли тебе вже немає. Сьогодні ми просто тонемо в потоці інформації, яка міняється щодня. Але вона не лишає в пам'яті майже нічого – бо в ній немає сенсів.

Тому цей сенс потрібно шукати самостійно – хто ти, навіщо ти. І бібліотека для цього – найкраще місце.

З суто практичної точки зору, бібліотека для мене – місце, де я можу знайти спосіб допомогти своїм пацієнтам. Кожного дня я звертаюся до своєї домашньої бібліотеки, до великої кількості книжок корифеїв з дерматології.

Але саме з бібліотекою пов'язаний випадок, який колись перевернув мій світогляд.



Коли я навчалась в Сполучених Штатах, у Філадельфії, наш керівник – видатний дерматопатолог Бернард Акерман щодня давав нам домашні завдання. Завдання цілком зрозумілі – піти в бібліотеку, підготувати коротку доповідь на задану тему та не забути перелік використаних джерел.

Одного разу моїм завданням було підготувати виступ про таке захворювання, як екзема. Проти ночі я засіла в бібліотеці, і наступного ранку в мене вже була готова п'ятихвилинна доповідь.

Професор Акерман похвалив мене, подивився список наукових праць, які я використала. І дав нове завдання: на наступний день підготувати такий самий виступ, теж з переліком джерел, в якому обґрунтувати, чому... екземи, як захворювання, не існує.

Знову я пішла в бібліотеку, і знову до пізньої ночі збирала джерела. І наступного дня, в такому ж самому короткому виступі повністю спростувала те, що доводила напередодні!

Це був певний шок. Бо вдома, в Україні, викладачі виховували нас в беззаперечній повазі до книжних авторитетів.

Тоді я підійшла до пана Аккермана, та запитала: "Так екзема є, чи її немає?" На що він відповів: "Єдине, що я хотів тебе навчити – не вірити. Показати, що лікар приймає рішення самостійно, на підставі власних знань і власного досвіду. І відповідальність за пацієнта несе теж він сам, не перекладаючи її на книги. Вірити до кінця не можна нікому – треба думати і перевіряти".

Після цього випадку я багато що переосмислила...

Бібліотека – це місце, де можна знайти все. Головне – правильно шукати й вірно ставити запитання. Важливо лише навчитись це робити.



У Національній науковій медичній бібліотеці України я отримала можливість доторкнутись до справжньої реліквії – понад десятка старовинних книг за авторством мого прадіда, президента Академії наук України, академіка Олександра Олександровича Богомольця. Ці праці були видані ще за його життя. Напередодні святкування 140-річчя Олександра Олександровича це було особливо приємно.

Користуючись випадком, я привітала мою улюблену Бібліотеку з ХХ ювілейною науково-практичною конференцією "Тенденції розвитку медичних бібліотек України". І подарувала їй декілька з моїх нових книжок. Бо навіть у ці важкі часи, коли ми втрачаємо цілісність і цінності, я бажаю робітникам Бібліотеки, які зберігають знання й історію, бути стійкими та сильними.

Смутна доба мнеться – і ми все одно зможемо виховати нову генерацію нащадків, які повертатимуться сюди знову й знову.

powered by lun.ua

Вперше в Украіні – Велика Гра найбільш таємничих лікарів

Коли люди говорять "патологоанатом", у них завмирає серце. Адже в уяві більшості з них саме ці лікарі проводять розтини померлих у моргах. Але мало хто знає, що в сучасній медицині патологоанатоми або патологи найчастіше займаються іншими речами...

Навчити не вірити...

Зі щирою вдячністю я прийняла запрошення до Національної наукової медичної бібліотеки, де проходила ХХ Конференцiя медичних бібліотек України...

П'ять літер, які врятують життя

Політики, філософи та аналітики ніяк не дійдуть згоди – на скільки років Україна відстала від держав "першого світу" за своїм суспільним розвитком? Точний час виміряти складно...

Перевірте родимку – збережіть життя своїм рідним!

Настає вже тринадцятий День меланоми в Україні. Позаду – майже півмільйона оглянутих пацієнтів, сотні навчених лікарів, близько 6 тисяч виявлених випадків раків шкіри і меланоми – тобто близько шести тисяч врятованих життів Саме ці шість тисяч пацієнтів були достатньо пильними, щоби знайти в себе небезпечні новоутворення...

Перехворіємо всі. Якщо не вакцинуємося

Продовження нашої бесіди у щовівторковому вечірньому (о 19 годині) інтернет-ефірі на моєму YouTube-каналі та профілі у Facebook. із вірусологом та імунологом, професором, академіком НАНУ та Національної Медичної Академії Наук України Володимиром Широбоковим І я, і Володимир Павлович були в ефірі без масок...

COVID-19 vs COVID-21

Пандемії коронавірусу вже понад рік. Але і досі спекуляцій та чуток навколо цієї болючої теми, мабуть, більше, аніж достовірної інформації. Цим матеріалом я відкриваю серію щовівторкових бесід у прямому ефірі о 19 годині на моєму YouTube-каналі та профілі у Facebook із визнаними експертами з епідеміології та вірусології, які привнесуть у розмаїття пліток дещицю істини й здорового глузду...