Плата за героїзм
Де великі потрясіння – там і великий героїзм. І сьогоднішня війна за незалежність України, і війна Ізраїлю проти терористів – щодня пишуть нові історії подвигу та самопожертви.
От свіжий приклад: 24-річна Інбаль Рабін-Ліберман (на фото) у лічені хвилини зібрала зі своїх сусідів бойовий загін з дванадцяти чоловік, роздала їм зброю, організувала оборону свого кібуцу Нір-Ам. Під її командуванням оборонці змогли протриматися три години до підходу регулярної армії.
Захисники кібуцу під командуванням хороброї дівчини знищили 25 бойовиків, причому п'ятьох застрелила вона особисто. Вижила сама, врятувала односельців, відігнала бандитів та дочекалася підмоги. Власне, все це стало можливим тому, що Інбаль пройшла підготовку в Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) і відповідала за безпеку в поселенні.
Чи були такі історії в Україні? Так, сотні. Тільки далеко не всі вони, на жаль, завершувалися щасливо. Бо, на відміну від Ізраїлю, нам майже від початку протистояла не банда терористів на мотоциклах, а велика й добре озброєна армія, яка переважала українських захисників майже за всіма показниками.
Тому приклади українського героїзму нерідко трагічні. Від Бузкового парку в Херсоні, де загинули десятки бійців тероборони, намагаючись зупинити російську бронетехніку, до підлітків в окупованому Бердянську, яких вбили окупанти ніби-то за підготовку диверсії в своєму тилу.
Треба розуміти одне: героїзм цивільних – це завжди результат прорахунку військових.
Армія не встояла, фронт не втримався, розвідка не побачила загрози, не вистачило бійців і техніки – тому у бій довелося вступати звичайним громадянам. І щоб цього не траплялося, ми повинні мати сильну армію та великий, навчений і мотивований мобілізаційний резерв.
У нашій країні надто довго ігнорували очевидні загрози і нехтували армією. Зброю розпродавали й розкрадали, бюджетні витрати на оборону були мізерні, а корупціонери у військкоматах радо брали хабарі від ухилянтів. Тому російську агресію у 2014-му Україна зустрічала з майже небоєздатною армією.
І знову, як завжди, на допомогу прийшли герої: одні, серед яких багато хто навіть зброю ніколи не тримав, масово пішли до добробатів, а інші кинулися волонтерити, допомагати фронту.
Так, завдяки людському героїзму і всупереч багаторічній державній недолугості, Україна вистояла.
Та біда, що прийшла на нашу землю в 2014 році, багато чому навчила нас. Тому повномасштабне російське вторгнення наша армія зустрічала у значно кращому стані, краще підготовленою та вмотивованою. Але й тоді виявилося чимало недоліків. І долати їх довелося ціною масового героїзму, та, на жаль, масових жертв...
Одного разу ця війна закінчиться. Нашою перемогою – бо історична логіка непереборна. І тоді, поховавши загиблих героїв та вшанувавши живих, ми повинні будемо зробити правильні висновки.
І відбудувати таку систему оборони та бойової підготовки, щоб кожен українець знав, що йому робити, коли старий ворог знову прийде по наше.
Щоб кожен мав військову та медичну підготовку, мав під рукою зброю та вмів нею користуватися, і точно знав, де його місце у війську, якщо нещастя трапиться знову.
І вмів не тільки героїчно померти за Батьківщину, але насамперед – вижити. Щоб нейтралізувати агресора й захистити найдорожче.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
