14 листопада 2023, 14:14

Дякую, тату, за все...

Сьогодні у мене сумна дата...

Вже три роки, як немає з нами мого тата – професора-патофізіолога Вадима Якимовича Березовського (1932-2020) – науковця і письменника, громадського діяча і борця.



У вирі наших буремних подій – війни, агресії, розпачу, хвороб – його нам усім дуже бракує. Бо саме його оптимізм, життєлюбність та невпинна енергія підтримували нашу родину в часи випробувань.



Він вчив мене маленькою – падати і в польоті думати не про "Ой", а про те, як правильно приземлитися і скоріше піднятися.

Вчив збирати лісові суниці, які ховалися під листочками, різьбити з деревини ножем деревʼяні ложки. Вчив пиляти дрова й косити траву, вчив забивати цвяхи й орієнтуватися по компасу. А ще – не боятися жодної фізичної роботи.

І при цьому – завжди думати, думати, думати і шукати коротші й простіші шляхи досягнення мети.





Потім – уже в старшому віці – вчив мене говорити просто, а не заумно, писати чітко й коротко, а не довго й ні про що, і ніколи не ділити людей за статусом чи за рівнем.

Вчив не здаватися, що б не трапилося, і йти вперед, а коли не можеш йти – то повзти...

Вчив дивитися на світ із добром та іронією. Вчив знати й розуміти історію (а це зовсім різні речі), любити свою країну й вірити у неї.



А ще він мабуть був одним з небагатьох чоловіків, які направду поважають жіночу гідність і рівноправність, а не на лозунгах, конференціях і у променистих промовах. А отже спільним рішенням обох моїх батьків – ще до мого народження в 1966 році – було надати мені прізвище по матері, щоб рід Богомольців не зник з історії. Ніхто з моїх батьків не знав, ким я стану в житті, але для них обох важливо було продовжити історію мого понівеченого репресіями роду – як і моєї країни.



Все своє життя батько пишався мною й ніколи не дорікав мамі або мені, що щось було не з його волі.

Тато прожив довге й плідне життя. Він був нащадком давніх польського й німецького родів – Березовських і Ванштраль. Аби не наразитися на репресії з боку комуністів, про це в родині воліли не згадувати. Серед татових предків були протестанти, католики, православні; вони були освіченими людьми, знали кілька європейських мов. Але значну частину дитинства мій тато провів у звичайній глинобитній сільській хаті – з глиняними підлогами, під солом'яною покрівлею, з ґаночком, з погребом.



Тато був істинним київським інтелігентом та людиною правдиво шляхетною. Дожив до віку "щастьоліття", всупереч онкології, з якою ми разом боролися майже п'ять років. Побачив, виховував і дуже любив своїх онуків.



До останнього подиху любив Україну, Київ, Карпати, тварин і природу.



Любив дихати чистим повітрям і робити дихальні вправи, пити чисту просту воду і вчив інших це робити і любити.

Все своє життя тато присвятив вивченню фізіології й патофізіології дихання, гіпоксії. Готував до польоту нашого першого українського космонавта – Леоніда Каденюка. Тренував українську збірну по футболу перед міжнародними іграми в країнах, які розташовані на значно більшій висоті над рівнем моря, де виникає гіпоксія.

У літньому віці тато став на захист нашої столиці та її парків від злочинних провладних забудовників. Боронив Олександрівську лікарню від руйнації. Отримав дві сфальсифіковані кримінальні справи за боротьбу з владою, яка тягала його й усіх нас по судах майже три роки.

Тата не зламали. Але вкоротили життя нашої мами...

Він возив дрова й шини на Майдан.

Він навчив мене любити життя й людей, науку й справедливість.

І ще – водити машину, співати народних пісень, малювати олією й танцювати вальс, чарльстон і фокстрот.



І зараз я вкотре усвідомлюю, друзі, наскільки це важливо не просто бути вдячним своїм батькам за все, чим ми їм зобов'язані, але й встигнути висловити цю вдячність ще за їхнього життя, щоб вони змогли відчути нашу любов, нашу турботу. Не забувайте це робити!



Дякую тобі, тату, за те, ким ти був, і за те, ким я стала завдяки тобі!

Світла пам'ять...

Тепер ти там вже разом з мамою...



Всі фото з архіву родини Богомольців

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Дякую, тату, за все...

Сьогодні у мене сумна дата... Вже три роки, як немає з нами мого тата – професора-патофізіолога Вадима Якимовича Березовського (1932-2020) – науковця і письменника, громадського діяча і борця...

Плата за героїзм

Де великі потрясіння – там і великий героїзм. І сьогоднішня війна за незалежність України, і війна Ізраїлю проти терористів – щодня пишуть нові історії подвигу та самопожертви...

Європа більше не мовчить

Ми дочекалися. Хоча багато хто не вірив, що це взагалі можливо. Вчора Парламентська Асамблея Ради Європи визнала Голодомор геноцидом українського народу...

Сьогодні, 10 жовтня – день того, з чим у нашій країні і усьому світі серйозні проблеми. День ментального здоров'я

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) стверджує, що ментальне здоров'я – це стан щастя та добробуту, в якому людина реалізує свої творчі здібності, може протистояти життєвим стресам, продуктивно працювати та робити внесок у суспільне життя...

Ми переможемо – Україна і Ізраїль

Вчора я майже до ранку переписувалася з ізраїльськими друзями – лікарями, бізнесменами, домогосподарками. Всі вони свого часу проходили військову службу і готові до війни...

Німі на маріхуанщину ідуть, і діточок своїх ведуть (з класики майбутнього)

Цей текст є продовженням мого попереднього блогу про необхідну онкопацієнтам легалізацію медичного канабісу. В ньому я нагадувала про механізми легалізації згідно з вимогами українського законодавства...