"Не спи"
Я знаю людину, яка не спить. Ви, мабуть, також?
Мій друг воює з перших днів. Захищає, вивозить, рятує. Кілька разів був контужений. І щоразу повертався назад – не з бажання довести щось, а з внутрішнього відчуття відповідальності. Він молодий, розумний, сильний. І він майже не спить.
Іноді це лише дві-три години сну за добу. Іноді трохи більше але не щодня – лише тоді, коли тіло вже не витримує і вимикається саме. Але навіть у ці моменти сон поверхневий, тривожний, без відчуття відновлення. Наче всередині постійно звучить наказ: "не спи". Бо сон – це втрата контролю, бо заплющені очі – означають небезпеку.
З часом цей наказ перестає бути вибором. Він стає звичкою. А потім – внутрішнім режимом життя.
Поступово зникає ясність думки. Важче тримати увагу. Памʼять підводить у дрібницях. Тіло реагує дивно й непередбачувано. Зʼявляється відчуття, що організм живе у постійній тривозі, навіть коли навколо відносно тихо.
Це не слабкість. Це стан, у якому система захисту працює без паузи.
У таких умовах у тілі постійно циркулюють гормони стресу. Вони нам потрібні. Саме вони допомагають зібратися, вижити, втекти або діяти швидко. Без них людина не змогла б пройти крізь небезпеку.
Але ці гормони створені для коротких ривків, а не для життя без кінця і краю. Коли вони не вимикаються, організм починає платити ціну – через сон, тиск, емоції, памʼять, відчуття себе.
Важливо інше: ми не безсилі перед цим. Звичайно, ми не можемо вимкнути війну. Але ми можемо поступово вчитися керувати тим, що відбувається всередині. І сон – один із небагатьох природних механізмів, який справді знижує напругу й повертає тілу баланс. Не силою. Не волею. А дозволом.
Людство давно знає, що позбавлення сну ламає людину. Саме тому в різні часи це використовували як тортури. Не били, не залишали слідів – просто не давали спати. Світло, шум, постійні пробудження... Через кілька днів люди втрачали орієнтири, ясність мислення, внутрішню опору.
Сон забирали не випадково. Бо сон – це місце, де людина збирає себе докупи.
У давніх культурах був навіть образ бога сну. Не як втечі, а як сили, що приносить забуття і зцілення. Сон завжди сприймали як щось святе. Як стан, у якому людина тимчасово віддає контроль, щоб зранку повернути його, ставши сильнішою.
Можливо, ми занадто довго намагаємося жити так, ніби можемо обійтися без цього давнього союзника.
Ми зараз живемо у війні. І правда в тому, що вона не лише навколо нас. Вона в наших тілах, у наших думках і в наших снах. Ми не можемо чекати, поки все закінчиться, щоб почати жити. Нам потрібно вчитися жити всередині цього часу, зберігаючи себе. Навчитися спати не означає втратити пильність. Це означає не дозволити війні забрати більше, ніж вона вже забрала.
Стоїки, яких часто згадують як приклад витримки, ніколи не прославляли самознищення. Вони говорили про внутрішній порядок, про здатність керувати напругою, а не жити в ній постійно. Справжня сила для них була не в тому, щоб не падати, а в тому, щоб вчасно відновлюватися.
Сьогодні команда "не спи" для багатьох звучить як спосіб вижити. Але якщо вона залишається назавжди, вона перестає бути захистом. Вона стає повільною руйнацією. І, можливо, один із найважливіших кроків до довголіття і щастьоліття – це дозволити собі повернути сон як частину життя, а не як загрозу.
"Дай собі відпочинок. Навіть земля родить краще після паузи" (Марк Аврелій).
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
