Раби і боги
"Раби і боги" – це актуальна картина світу сьогоднішньої владної верхівки і її реакції на всі події в країни. Вони – "боги", а всі інші "раби".
Річ у тому, що на протязі багатьох років ми робимо виборчі кампанії в різних регіонах України, вивчаємо менталітет, культуру, способи мислення та реакцію людей. Саме парадигма "раби і боги" з донецького регіону, в тому числі відображає електоральну поведінку. Я думаю, це є важливим ключом для адекватного сприйняття подій, що розвертаються у владі і опозиції.
На моє переконання, країна у нас дуже різна, барвиста, красива, але з однаковими проблемами – що на Сході і на Заході, на Півночі і Півдні і також в Центрі.
Спочатку про те, як відрізняється, в різних регіонах, спрійняття світу, реакції та способи вирішення різних проблем. Візьмемо найвіддаленіші місцини для контрасту. Тобто цікаві враження найвіддаленіших точок. Іноді вони не характеризують навіть свою область. Це просто практичні замальовки електоральної поведінки, яка жодним чином не є істиною в останній інстанції!
Південь. Крим. Люди, які живуть зараз у Криму, на мою думку, ще не усвідомлюють в якій країні і за якою Конституцією вони живуть. Вони користуються гривнею, як "артефактом", але живуть ще у СРСР, при чому частина відчуває, що живе в Росії. Це завдяки інформаційній політиці, в якій український радіо-телевізійно-пресовий продукт займає частку в межах статистичної похибки. Відповідно і реакція у них на події в Україні з точки зору СРСР. Але декілька років тому півострів був шокований "заходом" у всю владу Криму людей з донецького регіону. І таким чином вони відчули, що вже мешкають далеко не у СРСР і не у Росії.
Захід. Львівська область. Тут шанують українську мову, культуру, традиції, тому що важко їх було винищити в радянську добу. Але велике значення має і польський вплив. Наприклад, є райони, в яких людей розподіляють на дві категорії – шляхту і холопів. Тобто – хто більш, а хто менш освічений. Дивно, але цей розподіл відбувається за літерами закінчення прізвища. Але, якщо говорити, кого вони чекають в якості Президента, то це скоріш господарник ніж господар. Частина населення дуже войовничо радикально налаштована, але інша половина готова піти в полон добровільно, щоб не було проблем.
Північ. Рівненська область. Задяки великої кількості лісів та болот – таке і світосприйняття, близьке до природи. Таким чином ці люди не войовничі. Якщо небхідно буде реагувати на екстремальну ситуацію – вони більше підуть у ліси ховатися ніж будуть воювати, та відстоювати свої свободи. Ще дуже вражає бідність та небажання відстоювати свої регіональні інтереси на центральному рівні. Тому тут є мажоритарні депутати від провладних партій, які мають незначну підтримку в області.
Центр України. Родючі черноземи, квітучі поля. Достатньо сильну вагу має село. Тут, в наш час, люди навчились жити без центральної влади. Перейшли на натуральне господарство і свої мережі комунікацій. Так було і колись, давно, на цих землях було багато курсуючих банд у яких була своя влада. Таке собі дике поле. Дуже різна реакція на виборах, але з'єднує те, що підтримку на виборах можливо купити. І люди продаються, на жаль, в багатьох місцинах центру України. Дуже важко робити і вигравати кампанії без підкупу і без адміністративного ресурсу. Особливо в останню виборчу кампанію.
Схід. Донецька область. Тут живе багато людей, якщо порівнювати з будь-якою іншою областю. Це приблизно 3,4 мільйона виборців. Тут багато містечок і мало сільської місцевості. Українська культура і традиції майже знищенні, але деякі паростки є. Тут ми і помітили відношення влади і людей в контексті "раби і боги". Е люди, яким все дозволено, у них є всі привілеї, вони майже "неприкасаемые", а є "раби" – звичайні люди, яким нічого не дозволено, особливо у відстоюванні своїх прав. Вони так звикли і тому не виходять з акціями протесту, коли фальсифікують результати виборів. Так і мовчать, але шахтарські страйки можуть бути дуже потужними. В якості Президента їм потрібен більше господар, ніж господарник.
Отже, якщо побачити, що багато владних керівників в цій країні з Донецької області, то і логічно думати, що вони діють і сприймають все що відбувається в керуванні країною з цієї регіональної парадигми.
Цікаво, що інша частина України, особливо Київ не може повірити, що керують країною люди з таким мисленням. Але всі факти говорять про зворотнє. Київ, доречі, відрізняється від електоральної поведінки інших областей достатньо суттєво, і тому тут не пройшло жодного провладного кандидата.
Коли опозиція, звичайні люди вимагають щось від влади традиційними демократичними засобами – мітингами, зверненнями, протестами, голодують тощо. А влада це взагалі не бачить і не розуміє їх, тому що в її картині світу ці методи не діють! Мало того, дивується, не розуміючи що ці люди хочуть і домагаються? Вони ж – раби, а ми боги! Маючи свою прокуратуру, суди, всі правоохоронні органи, всі ресурси і всю владу. Можна сказати, що ці можновладці, і так, майже намагаються зберігати демократичне обличчя, і виконують майже всі закони!
Отака історія з різними картинами світосприйняття. До речі, в екстремальних ситуаціях наша влада розуміє тільки мову сили: реальне обмеження влади, свободи, можливість бути ув'язненим, блокування рахунків, фізичне знищення тощо.
І що в такій ситуації будуть робити люди? А люди, коли побачать, що мирні мітинги та акції не діють, будуть вдаватися до так званого "соціального тероризму". Ці прояви деякі депутати від влади вже відчули на собі, коли на вулиці в них можуть жбурнути брилою льоду, каменюкою, або ще чимось.
З іншого боку, опозиція не має жодного реалістичного плану тактичних дій, я вже не кажу про стратегію розвитку карїни.
А якщо він з'явиться, цей план повинен бути маючи на увазі мову влади, щоб влада їх трохи зрозуміла. Або помітила. Але це може бути єдина мова – мова сили. Вплив на Президента, Прем'єр-Міністра, депутатів ВР, їх ресурси тощо.
В цьому контексті цікава праця Стефана Еселя (Stéphane Hessel) "Обурюйтесь!" (INDIGNEZ-VOUS) як спосіб реакції на прояви, які звужують права, позбавляють ресурсів, або просто обурюють людей.
Якщо ще років чотири-п'ять тому ще можливо було робити політичне прогнозування, а позиціонування політичних сил було важливою технологією, то зараз ці політичні інструменти показують свою неефективність. На перший план виходить оцінка картин світу та психології основних гравців та виборців на політичному полі.
До речі, цих гравців з кожним роком все меншає і меншає. Влада все більше концентрується "в одних руках", а всі хто в мирних умовах є активним в політичній та бізнесовій сфері переносять свою активність або за кордон, або йдуть повністю в тінь.
Такий невеселий політичний аналіз, або просто оцінка ситуації. І влада і опозиція вже зробили критичну кількість помилок, тепер своє слово будуть говорити люди. І така ситуація не додає стабільності і гармонії в Україні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
