Пандемія корупції. Подолати не можна скласти руки?
Корупція - це соціальна хвороба, яка поступово вражає всі органи держави. І якщо захворювання пустити на самоплив, неконтрольовані поширення й ускладнення країні забезпечені.
Світова пандемія чи локальна епідемія?
Корупція цілком підпадає під визначення пандемії – питання в тому, наскільки вона вразила окремі країни. Навіть Данія, Нова Зеландія та Швейцарія, країни-лідери в Індексі сприйняття корупції (CPI) , вносять антикорупційну політику в національний порядок денний і продовжують впроваджувати нові інструменти для боротьби з нею.
Також розвинені країни чудово розуміють, що працювати з корумпованими партнерами небезпечно. Наприклад, США розробили першу в національній історії Стратегію боротьби з корупцією. У ній, до речі, як приклади вдалих антикорупційних інструментів згадано систему публічних закупівель Prozorro та онлайн-систему для моніторингу закупівель Dozorro, адже вони дали можливість державі зекономити мільярди доларів.
В Україні після Революції Гідності ми спостерігали прогрес, але вже без сумнівів можна стверджувати, що він повільніший, ніж хотілося б. І особливо відчутним гальмування стало в останні роки. Ні, говорити про відкат в епоху Януковича не доводиться. Однак саме в останній рік ми відчули дуже суттєвий політичний тиск на антикорупційну екосистему.
Чи можлива профілактика?
Досвід успішних країн свідчить про те, що корупцію краще попереджати, аніж боротися з її негативними наслідками. Безумовно, такий процес важчий в організації та триваліший, проте, як показують ті ж Данія з Новою Зеландією, значно ефективніший і дешевший.
Прозорі і єдині для всіх правила гри, відкриті дані, підзвітність влади, мінімум прийнятих рішень за закритими дверима вкрай важливі у профілактиці корупційної хвороби. І в України вже є власний доробок.
Так, ТІ Україна допомогла запустити реформу публічних закупівель. Але й після впровадження Prozorro ми продовжуємо активно моніторити торги та навчати цього інших, щоб показувати і контролюючим органам, і замовникам проблемні місця в закупівлях. Ми допомагали створити онлайн-систему для продажу та оренди державного майна Prozorro.Продажі, і вона вже отримує міжнародні нагороди та допомагає наповнювати бюджети як країни, так і місцевих громад.
Наша програма "Прозорі міста" навчає міські ради та місцевих активістів, як зробити міські сервіси зручнішими для людей. Проєкту вже майже п'ять років, і багато мерів почали сприймати рейтинги прозорості та підзвітності, як справжні перегони. Але головне досягнення – громади отримали змогу бачити, як витрачаються місцеві ресурси.
Влада теж багато говорить про цифровізацію як основний метод боротьби з корупцією. А ми говоримо, що самої лише цифровізації недостатньо. Державі потрібен всеохоплюючий антикорупційний план. Інакше ми й надалі будемо бачити, як "моновлада" однією рукою бореться з корупцією через переведення сервісів у "Дію", а іншою намагається вивести все більше закупівель із Prozorro. І пояснити це інакше, як спробою бодай частково повернути підкилимний "дерибан", ми не можемо.
Щодо плану лікування, то варто нагадати, що Антикорупційна стратегія на 2021-2025 роки вже 15 місяців перебуває на розгляді Верховної Ради. Деякі норми цього документа можуть почати втрачати актуальність, але головне – в державного організму чим далі, тим більше зростає резистентність до ліків.
Які ліки в наявності?
Медики стверджують, що насправді одужання пацієнта багато в чому залежить від того, як він сам налаштований на лікування. Якщо перевести таке твердження на державу, то перемога залежить від політичної волі.
На словах ми чуємо, що така воля є. А що кажуть нам факти?
Обрання керівника САП триває вже понад рік, а комісія з відбору керівника продовжує зривати засідання, не зважаючи не лише на громадську думку, але й на нещодавні домовленості між Україною та МВФ.
Ще один приклад – конкурс з відбору очільника АРМА. Без голови ця інституція функціонує вже понад два роки, лише цієї осені комісія з відбору нарешті почала роботу. Але, хоч наразі минув лише етап прийому заяв від кандидатів, ми вже бачимо, що процес недостатньо прозорий і конкурентний, а критерій доброчесності взагалі зник з порядку проведення конкурсу.
Виглядає так, ніби всю антикорупційну реформу хочуть "підвісити", тримаючи відповідні органи на гачку через тимчасово виконуючих обов'язки. Це дозволяє владі прямо впливати на хід антикорупційних справ – варто лише згадати участь Ірини Венедіктової в розслідування справи Татарова.
Це лише кілька прикладів. Звісно, є і позитивні речі, однак вказане вище справді нівелює значну кількість досягнень останніх семи років. Ліки від корупції для України, як і план лікування, існують, про більшість з них держава чудово знає, однак, як бачимо, не завжди готова їх застосовувати. Відповідно, хвороба пацієнта загрозливо наближається до хронічного стану.
Чи існує вакцина від корупції?
Соціологічні дослідження показують, що за останні 10 років кількість людей, які вважають корупцію частиною української ментальності, залишається високою – так думають 59% українців. І це тривожний дзвінок, адже він свідчить про недостатню готовність всього українського суспільства впустити зміни, в тому числі й у своє власне життя.
Бізнес-процеси в державі настільки нестійкі, що людині все ще легше дати хабаря, щоб питання вирішилося якнайшвидше, ніж оббивати пороги влади. Згадана вище цифровізація значно пришвидшує деякі процеси, але на топ рівні подібних досягнень ми не спостерігаємо.
Основою вакцини від корупції має бути державна політика, піднесена на такий рівень, що будь-які вибори, які відбуватимуться в країні, не змінять її курсу. Але на це також має бути великий запит суспільства – тільки тоді матимемо помітний ривок.
А поки що виживаємо завдяки окремим пігулкам, наприклад, у вигляді антикорупційних органів, ефект від яких видно не одразу. Корупційні справи складні, довго розслідуються та розглядаються, ресурс відповідних органів теж обмежений. Хоча навіть за таких умов прогрес є. Повертаючись до аналогії із хворобою: лікуємося, бо не вакциновані, без плану і не всім арсеналом ліків.
Вірус корупції постійно мутує, тоді як імунна система суспільства лише слабшає від нескінченної боротьби з недугою. Тому важливо не тільки лікуватися, а й формувати колективний імунітет. А це можливо лише за спільних зусиль влади, антикорупційних органів і кожного громадянина, який усвідомлює потребу боротьби з такою непростою хворобою.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
