Пане Яценюк, поговоріть зі студентами. Бо замість Вас це роблять "кукловоди"

15 лютого 2012 на сайті Корреспонден.нет я написав блог під заголовком "Янукович у позі страуса".

У дописі я описував, як Янукович ховався від чергової проблеми – корупційного скандалу.

Сьогодні подібним чином, на жаль, діють представники уряду.

Україна знаходиться на краю економічної прірви. І замість того, щоб у режимі он-лайн пояснювати, яка складна нині ситуація, і як влада намагається її вирішити, урядовці так само, як попередники, намагаються сховати голову "у пісок".

Кілька днів тому я писав, як студентів намагаються підбурити на чергову "революцію".

Ще раніше кільком представникам влади намагався пояснити: ситуація в економіці дійсно надскладна, але це потрібно пояснювати громадянам, у тому числі студентам. Нажаль, ніхто на відверту розмову зі студентами не вийшов.

Будь яка реформа потребує суспільного діалогу. Реформатори мають пояснювати громадянам цілі та засоби реформ.

Коли йдеться про непопулярні реформи, то це має бути не правило, а аксіома. Міністри, заступники, депутати-коаліціанти мають не лише не вилазити зі студій телеканалів, а й збирати зацікавлені групи та проговорювати, що і як потрібно і можливо змінювати.

Коли Україна підійшла до економічної прірви, коли уряд вирішив піти на непопулярну, але необхідну бюджетну економію, то не виявилося жодної людини, яка б прямо наважилася про це розповідати людям. "Прем'єр-камікадзе" сховався десь у застінках будівлі Кабміну.

Замість того, щоб відверто спілкуватися з громадянами та спільно вирішувати, як вийти зі складної ситуації, вирішили кулуарно домовлятися про затвердження бюджету-2015.

"Свято место пусто не бывает". Якщо уряд вирішив не спілкуватися зі своїми громадянами, то місце урядовців зайняли інші. Популісти, реакціонери, контрреволюціонери.

От взяти питання вищої освіти.

У мережі поширили документ щодо економії на вищій освіті – скасування академічних стипендій для студентів.

В умовах інформаційного вакууму від влади популісти пояснили студентам: влада, за яку ви стояли на Майдані, вас кидає, тож гайда на чергову революцію.

На самому початку цієї інформаційно-провокативної кампанії уряд замість відвертої розмови зі студентами зайняв позу страуса. Тобто уникнув будь якого діалогу.

Нажаль студенти так само не прагнули діалогу. Одним з негативним наслідком участі молоді у ЄвроМайдані є те, що студенти не спромоглися організуватися у єдину потужну організацію. По суті вони повторили помилку Помаранчевого Майдану 2004-го року. Вони вирішили, що свою справу зробили, і розійшлися по домівках.

І нині не існує жодної структури національного масштабу, яка б могла представляти інтереси студентів на всеукраїнському рівні. Тобто лобіста студентських інтересів на рівні уряду немає.

Одному львівському лідеру студентів, який публічно закликав урядовців сісти з акруглий стіл, я запропонував допомогу. Маю телефони кількох урядовців та депутатів, готовий допомогти зустрітися з ними. У відповідь – тиша, наче і не почув...

Ще одна проблема у ситуації, що склалася з розробкою бюджету вищої освіти на 2015 рік, це українська журналістика. Національні ЗМІ майже проігнорували суспільну проблему. Коли з'явилася інформація про наміри радикально скоротити видатки на вищу освіту, коли зародилася хвиля невдоволення радикальних намірів уряду, редакції національних ЗМІ не відреагували відповідними дискусіями у прямому ефірі.

Тут мені пригадується досвід Польщі. Коли наш сусід лише планував приєднатися до ЗВТ, на національних телеканалах організовували купу дискусій. У ток-шоу обговорювали, як європейські стандарти вплинуть на економіку Польщі. "Вєрхом маразму" у нас сприйняли дискусію: які негативні наслідки для сільгоспвиробників нестимуть стандарти ЄС, як визначені у Брюсселі розміри огірків позначаться на доходах польських фермерів.

У нас ЗМІ майже проігнорували важливіше питання: як скорочення фінансування вищої освіти може вплинути на якість освіти та на розвиток України.

Отже маємо відповідальність трьох сторін. Суспільну дискусії щодо майбутнього вищої освіти проігнорували урядовці, журналісти та студенти. Хоч до останніх найменше претензій. У соціальних мережах та своїх локальних медіа вони обговорювали цю проблему.

Ось, наприклад, як це зробили у КПІ.



Майже півтори години прямого ефіру. Жоден телеканал подібного собі не дозволив. На жаль.

Я продивися повністю. Цікаво було почути думки сторін.

Нажаль, ведучи запросили нерівноцінну пару опонентів.

Позицію студентів, які вимагають залишити стипендію недоторканою, озвучував голова студентської профспілки Андрій Гаврушкевич. Чоловік років під 40, який закінчив школу у 1994-му і вже більше 10 років є "студентським лідером". Більше того, останні роки студенти КПІ мають значні претензії до його організації – студентської профспілки. Величезні питання викликають фінанси профспілки: скільки грошей організація має і на що витрачає. Отже, людина з негативним сприйняттям серед студентства КПІ висловлює "інтереси студентів".

Він маніпулює фразами а-ля "Бідні стають біднішими, багаті – багатшими". При цьому посилається на рейтинги найбагатших українців, які складає журналі Форбс. Будь який читач періодично преси міг би спростувати слова цього 40-річного дядька. Цьогорічні рейтинги 100 найбагатших українців вказують, що за останній рік більше 90 з них втратили свої капітали.

Існує безліч інших прикладів, коли "бідні збагачувалися". Ще 20 років тому американець Марк Цукерберг та українець Єгор Анчішкін були бідними. Тепер – одні з найбагатших у своїх країнах.

Опонентом Гаврушкевича став 20-річний студент КПІ Богдан Нановський. Він отримує стипендію 9 семестрів, але разом із цим підтримує скасування академічних виплат для студентів. Ось його тези:

Скасування стипендії це шанс для освіти стати адекватною за якістю. Я бачу це як один з факторів ідеї розвитку освіти. Більшість отримує вищу освіту, щоб відкосити від армії, або тому що мама-папа сказали. І не отримуємо ми в данні моделі спеціалістів. І так багато випускників мають не профільну роботу. В гіршу сторону це навряд чи зміниться.

Маю ще один невтішний для студентів висновок з дискусії "одвічного" студентського лідера та успішного студента. У КПІ на гуманітарних факультетах стипендію отримують 90% студентів, на "технічних" факультетах – 55%. І це – у технічному виші. Чи не є ці цифри приводом переглянути підхід до нарахування стипендій?

Про це зі студентами мали б говорити урядовці. Але через позицію і урядовців, і студентів, і національних ЗМІ такої дискусії не відбувається.

Тож місце тих, хто роз'яснює "політику партії" займають популісти. У нашому випадку це яскраві представники попереднього режиму.

Кукловоди "студентського протесту" 23 грудня

Уже широко відомо, що 23 грудня у Києві очікується масштабна акція протесту проти скорочення бюджетних видатків на 2015 рік.

Студенти вважають (а сепаратисти з цього тішаться), що саме вони виходять проти антисоціальної політики уряду.

Насправді це зовсім не так. Студентів намагаються використати їхні "старші партнери".

Серед різних ініціаторів протесту 23 грудня провідне місце посідає Федерація профспілок. Ця організація анонсує виведення на вулиці столиці 10 тисяч осіб. Саме вони використовують студентів.

Яким чином?

Варто подивитися на організаційну структуру профспілок. Візьмемо за приклад студента КПІ, щоб пояснити, яким чином він належить до акції Федерації профспілок.

Отже, студент КПІ є членом студентської профспілки КПІ. Ця профспілка входить до профспілки освітян Києва та України. І вже остання – до Федерації профспілок України.

Саме остання анонсує "масштабну акцію" на 23 грудня. Про це прямо вказує заклик профспілки студентів КПІ.



От тільки Федерація профспілок організовує не акцію протесту студентів, а Всеукраїнську акцію протесту профспілок. Бо уряд "наступає на конституційні права працюючих".

До чого тут студенти, запитає уважний читач. Відповідь – для масовки.

Хоча Федерація профспілок звозить учасників акції зі всієї України, в авангарді мають бути студенти. Бо основна мета продемонструвати: ті, хто рік тому ініціював Євромайдан, сьогодні витупають проти чинної влади.

Тож чисельність і "якість" акції 23 грудня мають забезпечити саме студенти. Ось лист, який отримали у студентській профспілці КПІ:



Але у всій цій історії найцікавішим є постаті "лідерів протесту".

Знову ж таки будемо відштовхуватися від КПІ.

Голова студентської профспілки – вже згаданий майже 40-річний дядько. "Професійний студент" цієї осені зі складнощами переобрався на черговий термін. КПІшники прагнули змін, бо кілька років публічно виловлюють невдоволення діяльністю цієї організації. Зокрема отримати інформацію щодо фінансів студентської профспілки їм надскладно. І це при тому, що основні надходження профспілка має від внесків самих студентів.

Профспілковий лідер освітян Києва та тітушек

Ідемо далі. Профспілка освітян Києва. Очолює її 49-річний Олександр Яцунь.

Пам'ятаєте студентську кампанію "Проти деградації освіти"? У 2011-му студенти виступили проти ініціатив міністра Табачника щодо "реформи вищої освіти".



На чий стороні тоді був пан Яцунь? Правильно, на стороні Табачника.

Ось уривок з його інтерв'ю Комсомольській правді від 16.03.2011. У ньому профспілковий діяч відверто казав, що підтримує міністерський законопроект – нову редакцію про вищу освіту. Бо міністр Табачник для нього був "соціальним партнером".



Хтось згадає, що того ж таки березня 2011-го профспілка освітян проводила мітинг під Кабміном? Було. Ось, як про це писали у Дзеркалі тижня: "Акція, на яку скликали педагогів столиці та регіонів, була заздалегідь спланована і підготовлена... самою владою. Тобто освітяни взяли участь у добре зрежисованому спектаклі".



"Засвітився" Яцунь і у серпні 2013-го. Коли тодішня опозиція виступала проти "нелегітимної Київради" цей профспілковий діяч "організовував" освітян на підтримку Попова-Гереги.

"Українська правда" у матеріалі "Київрада відсвяткувала річницю ГКЧП" так описувала тодішні події:

...нелегітимна Київрада освятила свою діяльність начебто праведною метою – видачею 100 мільйонів на потреби соціальних працівників. Для Партії регіонів – це єдиний спосіб управляти містом, яке ніколи не віддасть їй свої голоси.

Через тиск на профспілки під стіни КМДА було виведено понад 2 тисячі медиків, вихователів і вчителів, які вимагали видати їм гроші.

"Тітушки" на питання, що вони тут забули звісно нічого не кажуть.

А голова КМДА Олександр Попов проведення сесії Київради називав "перемогою всіх киян над деструктивними силами політики". Серед "деструктивних політиків" були сьогоднішній прем'єр Арсеній Яценюк та депутати Ігор Луценко, Єгор Соболєв і Тетяна Чорновіл.

Хтось тепер здивується, що Яцуню подобалося за попереднього режиму засвітитися у кампанії Табачника?



Яцунь – крайній зліва

Соціальний партнер Табачника

Голова профспілки освітян України 59-річний Георгій Труханов є автором листа, який надійшов до студентської профспілки КПІ.

У 2011 він не був помічений на акціях студентів "Проти деградації освіти".

Чому? Бо того року він підписував Галузеву угоду зі своїм "соціальним партнером" – Дмитром Табачником.





Антимайдан кличе на майдан

Федерацію профспілок очолює 66-річний Григорій Осовий. Ще 12 грудня він попередив про акції протесту проти "бюджету щастя" від уряду.



І все б нічого, якби не "історія успіху" цього профспілкового діяча.

Ще у 2012 році журналісти "Радіо Свобода" писали про Осового наступне: "Заступник голови Федерації Григорій Осовий, якого вважають близьким до Партії регіонів, залежність від олігархів заперечує".

У цьому ж матеріали вже чинний міністр соцполітики Павло Розенко казав:

Останні 7 років Федерація профспілок фактично є філією провладної партії, і спочатку цю структуру очолювали народні депутати України, які представляють зокрема Партію регіонів, а сьогодні очолює людина, яка занадто лояльна до цієї партії. Тому опонувати владі Федерація профспілок сьогодні не може, та й не хоче.

Справжня роль Осового та Федерації профспілок проявилася під час ЄвроМайдану.

Тоді одним з найважливіших пунктів опору був Будинок профспілок, який належить Федерації профспілок. Влада під будь яким приводом намагалася прибрати звідти штаб спротиву. Чим закінчилося – усі знають. А як починалося – пам'ятають не усі.

Штаб майданівців з'явився у Будинку профспілок 1 грудня 2013 року. За 2 тижні Федерація профспілок "поскаржилася" Азарову: "фактично профспілки усунуті тими, хто захопив їх будинок, від соціального діалогу щодо обговорення, внесення зауважень та пропозицій стосовно законопроектів".

Як далі розвивалися події у тавленні Федерації профспілок до майданівців можемо пригадати зі стрічки новин сайту tyzhden.ua:



У результаті 28 грудня в.о. першого заступника голови ФПУ Григорій Осовий заявив:

Будинок профспілок майже місяць використовується у якості готелю та лікувального закладу – не за призначенням, а господарюючі суб'єкти ФПУ отримують значні збитки. Все це, підкреслив він, змушує ФПУ, як господаря Будинку профспілок, не продовжувати угоду про оренду його окремих приміщень учасниками акції Євромайдан.

Чи по дорозі студентам з профспілками?

Отже, одними з головних організаторів акції 23 грудня є гвинтики авторитарної машини Януковича. Люди, які не мають нічого спільного з боротьбою студентів проти "реформ Табачника". Профспілкові діячі, які надто далекі від сучасних проблем студентів хоча б через свій вік:

• 49-річний Олександр Яцунь;

• 66-річний Григорій Осовий;

• 59-річний Георгій Труханов.

Чи є проблеми у студентів? Дійсно є. І вирішувати їх мають студенти. От тільки не сліпим слідування за своїми "старшими братами".

Студенти мали б зробити дві справи:

• Зорганізуватися у єдиний студентський національний рух. Це має бути організація, яка була б представником інтересів студентів на національному рівні. Бо наскільки б студенти КПІ (НаУКМА, КНУ ШЕвченка) не вважали себе найкращими в Україні, окремо від інших вони і надалі залишатимуться слабкими та банальними іграшками у грі дядьків.

• Нарешті ліквідувати радянський спадок у вигляді студентських профспілок. До якої структури ці студентські профспілки втягують я вже докладно описав. Але є і світоглядні суперечності. Профспілка – це об'єднання професіоналів, яка представляє інтереси найманих працівників перед роботодавцем. Студент не є професіє. Студент не є найманим працівником. І студент є роботодавцем в університеті. Бо так звана "безкоштовна освіта" лише вводить в оману. Насправді усі "безкоштовна вища освіта" оплачується студентом напряму (контрактник) або через державний бюджет (податки батьків). То може після акцій проти "антисоціальної політики уряду" студенти позбудуться неприродних утворень у своїх вишах?

Ну і замість чергових майданів студенти мали б самі виходити на Кабмін: Яценюка, Яресько, Квіта. І разом вирішувати, як виходити з економічної кризи, на чому економити у вищій освіті.

До дискусії запрошую на свою ФБ-сторінку.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.