"Почути Донбас". Визволений з полону: вони хочуть йти війною на Україну

У вівторок поспілкувався з визволеними з полону. Один з них – військовий священик, капелан по Херсонському військовому округу Ігор Петренко.

У полоні ДНР він провів майже 2 місяці. Побачив різне та різних.

Зокрема, побачив у ДНРівців бажання демонструвати державність. А ще – бажання йти війною на Україну, захоплювати Маріуполь, і далі, далі, далі...

Частину з нашої розмови викладаю нижче.

- Розкажіть, що з Вами сталося.

- 14 лютого мене затримали на блокпосту ДНР у селищі Оленівка. Я віз гуманітарну допомогу у місто Артемівськ. Так як я військовий священик, мені легше було проїхати блокпости, то мені люди назбирали речі, продукти харчування. Але я був затриманий на блокпосту ДНР. У них не було ані знаків розпізнавання, ані прапорів, нічого.

Коли я показав їм своє посвідчення, вони сказали: Вы осознаете, что вы делаете. На це я відповів, що "уже, наверное, осознаю". Тоді вони почали мене "принимать". "Мы тут украинского священика-капелана поймали". Коли затримували, я виконував усі їхні накази: лягти на піл, руки за голову. Але вони все одно били. При затриманні це було. Стріляли, загроза життю була. Що можна було вкрасти з машини – покрали.

Після того мене передали до якогось райвідділку, запитали, скільки грошей з собою. Їхній командир змусив своїх підлеглих повернути усі гроші, які були у мене. Це десь 3 тисячі гривень. Після цього ми стояли на колінах, плювали в обличчя, моральний тиск.

Після цього нас посадили в підвал. А через деякий час мене забрали в підвал на телецентр. Це СБ їхнє, служба безпеки "Оплота". Там мені пообіцяли, що вже бити не будуть. "Ви вибачте, це при затримці. А як Ви хотіли? Ваші ж там знущаються, і у людей не витримують нерви". Один раз хтось приходив, казав "а, укропский поп", вдарив в живіт. Після того мене вже не били, більше на мене руку не підіймали.

Але були моменти, що погрожували. Моральний тиск був.

Ми сиділи в камері разом з ополченцями. Я, коли заїхав, було 4 наших військовополонених і декілька ополченців. Ми були в іншій камері, але знаходилися в одному приміщенні, тож могли спілкуватися.

Господь милостивий, почав нам допомагати. І хлопцям було трошки легше. Я їх підтримував духовно. Вони почали молитися, співати пошепки гімн України. Це у нас було кожен вечір після вечірньої молитви. І Господь почав нам допомагати. Спочатку нас не було ні світла нічого, потім нам дали лампочку. Можна було читати книжки.

Три тижні тому мене перевели на Щорса. Це їхня "ізбушка". Там вже умова тримання полонених були добрі, так би мовити людське. І вони демонстрували те, що в них є порядок і державність.

Там вже і волонтери передавали одежу, харчі. Могли служити служби, підтримували моральний дух хлопців, які знаходяться в полоні. А це дуже важко. Деякі військові знаходяться там по 7 місяців.

- Скільки там залишилося?

- Там залишилося 33 людини. Це те, що мені відомо. Я ще знаю декілька людей, які сидять по Донбасу в інших місцях. Коли нас відпускали, готовили, то Дарья Морозова сказала, що така піар-акція пройшла, що Україна полонених не віддає, не виконує своїх обов'язків, а ми вас віддаємо просто так. Каналу BBC вона заявила, що на території Донецька українських полонених немає. Це брехня. Там ще дуже багато полонених.

- Ви проповідували навіть ДНРівцям? Українською?

- Знаєте, краще не дратувати. Але колись там "Добрий ранок", то таке було.

Там дійсно є люди, які дійсно вірять у цю пропаганду, що на території України хунта і фашисти. Але коли я з ними спілкувався, коли вони бачили полонених, я кажу: хто з нас тут фашист? Хто з нас бандерівець? – Ні, таких немає.

Але вони вірять у свою пропаганду, що тут владу захопила хунта, фашисти. Що цього не можна допустити. Вони бажають йти війною далі на Україну, захоплювати Маріуполь, і далі, далі, далі. У своїх спілкуваннях між собою вони це висловлювали. Бо ми разом сиділи, могли чути їхні балачки.

- Вас якось допитували?

- Допитували, так. Фізичну силу вже не застосовували, але моральний тиск був. Що ми тебе вб'ємо, нам нічого не коштує тебе вбити. Це на телецентрі.

Але через те, що я священик, то вони казали, що смерть для мене це подарунок. Один казав, що будуть мене так бити, що я буду спорожнятися. Потім будемо тебе мити, а ще бити за те, що ти це зробиш. Я відповідав, що я у ваших руках, Бог дав, що я можу зробити.

Людина може бути вільною у будь якій ситуації. Навіть за гратами є вільні люди, а є люди, які самі себе загнали у полон.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.