КОМУНІКАЦІЯ ТА ДОВГО ОЧІКУВАНЕ ЩАСТЯ РЕФОРМ
Щастя та нещастя реформ
Присяга нової патрульної служби Києва створила свято у сонячний день: енергійні піднесені постаті у новому однострої, веселі обличчя рідних. Навіть спортивний мер сказав так, що краще не сказати – про успіх нашої країни, який також залежіть і від успіху цієї реформи. Напевно у багатьох, хто бачив, виникло тимчасове відчуття щастя від переживання надії на успіх нашої країни, нас, поєднаних цим святом реформування.
Втім, щастя швидко закінчується.
ЗМІ і мережі переповнені негативом. Цитують жалоби мерітократа на дуже аморальну поведінку великого керівника з підлеглими, отже, про нездатність останнього створити команду реформ та про повну відсутність таких.
Відома лідерка парламентської коаліції оселилася у телешоу, відстоюючи "правильні", тобто у двічі чи тричі зменшені, енерго-тарифи та конвертацію злоякісних доларових кредитів за старим валютним курсом. Вона публічно розмірковує про наші економічні нещастя, отже негідність державних рішень саме цих очільників при владі.
Іспанська журналістка найперше запитує мене про урядові скандали: "яке ваше ставлення до того, що за такий короткий період звільнено двох міністрів?" й не дуже слухає навіть про плинне щастя поліцейськоі реформи. На більшості європейських заходів, нас питають, чому не видно реальних змін, реформ.
Мої френди у ФБ безапеляційно зло нищать існуючих керівників влади. Втім, ображаються, коли волаєш до них, чому вони не здатні спродукувати хоч малесеньку відповідь про "А як їх замінити, на кого і що далі?". У френдів своє вічне щастя – низвергати. Вони також певні, що реформ немає, а ця нова-стара влада зовсім не є чесною та професійною.
А ще інші – групи та рухи інтелектуалів та моралізаторів – теж певні, що все щастя реформування зводиться на пси бездарною елітою при владі, та продукують, безумовно розумні й щирі, загальники-відозви, весь зміст яких закінчується на твердженнях, типу "ви або всі ми must" робити щастя як таке. Й, зазвичай, відсутні слова про реальне "А як?"
Про революційне реформування в умовах демократії
Насмілюсь заявити, що сьогодні не може бути всеохоплюючої, єдино вірної візії, стратегії чи плана реформ, одноосібно створених командою чи окремою людиною. Реальна стратегія більш-менш вільного життя складається, немов доля людини та народу, у важко передбачуваний спільний результат здійснення окремих намірів. Є підставити твердити так й у нашому випадку.
Це, по-перше, відсутність скоординованої політичної волі реформ у коаліції, ширше – у представлених та не представлених у Раді політичних сил. А як її досягнути – це, скоріше, риторичне питання. По-друге, відсутність цілісної дієвої команди реформ на рівні виконавчої влади. Це – як певна похідна від першого, від відсутності політичної консолідованості, тому це також похідне риторичне питання, як таку команду можна створити. По-третє, різні розуміння сутності та змісту реформ з боку активного громадянського суспільства. Асоціації та організації громадянського суспільства, волонтерські рухи, нарешті волонтери-добровільці на фронті – всі мають досить різні уявлення про те, чого не вистачає для консолідації нації.
Втім, це зовсім не означає, що певної єдності у суспільстві немає та що реформи зовсім не йдуть. Незважаючи на суттєві елементи анархії через егоїстичну боротьбу приватних інтересів, гру у популізм, 'неякісність' багатьох народних обранців, закони, необхідні для правового забезпечення реформ, які, власне, мав на увазі Євромадан, пробивають собі шлях. Необхідні закони, що забезпечують реформи, такі як, скажімо, закон про ринок газу, який максимально відповідає європейським енергетичним регуляціям, поступово приймаються. Навіть попри правову невиваженість деяких з них, як у прикладі люстраційного законодавства, хоча і розрізнений, політичний клас поступово торить шлях європейської демократії. Цьому важко заперечити.
Реформи пробивають собі дорогу і через виконавчу владу. Кроки дерегуляції мают полегшити життя бізнесу. Створюється Національне антикорупційне бюро. Створена Агенція електронного урядування, яка замістила собою кілька неефективних центрів управління цією сферою. Запрацювала система електронного адміністрування податку на додану вартість. Створюються сайти відкритих даних, у тому числі державних закупівель, у кількох провідних міністерствах. В усіх регіонах України розпочали роботу 100 місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що формує громадянську гідність людини. Список таких тактичних зрушень можна продовжувати. Бюрократичний кріт ще "підземних" дій виконавчої влади таки поступово риє тунель реформ.
Демократичні реформи мають два базових джерела. Одне – це ідеі, візії змін, які пропонуються суспільством через широкий загал голосів у різноманітних засобах масової комунікації, які привертають увагу та дискутуються. Із цього творчого джерела виходять також повноцінні політики реформ або документи реформ, які або вже розглядаються парламентом у перших читаннях, або готуються до імплементації урядовцями. Вони напрацьовуються знаючими громадськими експертами у діалозі з керівниками урядових інституцій. Друге джерело – це практичний процес дуже складного політичного примирення та притирання різних приватних, партійних та просто егоїстичних інтересів задля вироблення спільно значимих напрямків, пріоритетів та змісту реформ.
Ми живемо у країні, в який з цим варто рахуватися, чого не до кінця або взагалі не бажають знати радикальні критики влади, що "все погано". Це зветься змінами в умовах демократії, democratic transition. Йдеться про ситуацію перетворень, коли на тлі революційної дії, що вивільнює від старого режиму, виникають умови достатньої свободи для просування різноманітних партійно-бізнесових інтересів, а також й для авантюрних діячів.
У нас це надзвичайно ускладнюється, крім війни, економічною кризою, впливом потужного олігархічного капіталу та залишками радянського патерналізму – спадщинами старого ладу. Для кожної групи та партії окремо їхнє бачення перетворень є пріоритетно-вірним. Авантюрно налаштовані політики виграють на радянській вірі у індивідуальне щастя за рахунок держави, тобто – всіх інших. На чутті "єдиної родини", на великому національному піднесенні Майдану та після нього ґрунтують свою безумовну політику цінностей "для всіх" радикальні націоналісти. Часто-густо ми маємо справу з популістськими партіями та їх лідерами. Все це накладається на просту і радикальну віру, у тому числі у моїх знайомих майданівців, що правильні реформи робляться "з сьогодні на завтра", адже кожний знає напевно, яке має бути щастя. Справа лише у швидкій заміні негідних керівників.
Ось такі соціально – і політично-практичні умови реформування. З ними не можна не рахуватися. Вони є невід'ємною частиною тієї системи суспільства, яка складно піддається осмисленню у вигляді благих візій тих, хто претендує на моральне лідерство. Їх нелегко раціоналізувати у формі дієвих і наближених до збуреної реальності політик реформ. Тим не менше, останні мають місце і скеровують реформістські дії як виконавчої, так і законодавчої гілок влади. На це працюють та мали б краще працювати інститути публічної політики.
Публічна політика: громадські експерти і Національна рада реформ
Якщо порівняти наші міністерства з, наприклад, усереднено-європейським, то у вічі кидається принципова різниця. Ця різниця визначає рівень їх демократичності. Фактично наші після-радянські інституції, на відміну від аналогів у розвинутих країнах, є насамперед адмініструючими органами. Вони спираються на плани, стратегії, тобто політики дії, вироблені або у якості програми тієї чи тієї керівної партії (нехай і коаліції), як це робилось за часів "єдиної керівної". У додачу вони можуть користуватися власними (професійними) уявленнями, що та як слід діяти у тій чи тій сфері суспільства, економіки, фінансів, охорони здоров'я, освіти тощо. Така система у її найгіршому вигляді отримала назву адміністративно-командної: нам задані певні інструкції, і ми командними методами адмініструємо їх реалізацію підлеглими "внизу".
Те, чого не існувало у партійному та виконавчому обігу – це представництво реальних колективно-приватних інтересів людей на рівні вироблення політик та державних рішень. Все це заміщувалось ідеологічними приписами державного цілого за допомогою тотальної системи цензури, забобонів, переслідувань та покарань.
Те, чого, фактично, не вистачало у головних функціях міністерств та відомств – це наявність практикування демократії – функції, органів та інструментів вироблення публічної політики. Саме тому, коли переможний Майдан завершився вимогою реальних реформ, рушійною силою створення політики реформування країни стали незалежні експерти з провідних аналітичних центрів та громадських організацій. Громадянське суспільство само прийшло на допомогу слабкій здібності гілок влади публічно генерувати стратегічні документи.
По суті творення публічної політики починається зі створення стратегічних документів на основі відкритих процесів узгодження різних бачень та інтересів головних суспільних верств, груп та цілих соціальних сфер, якими опікується та чи та партія, те чи те міністерство. У кінцевому рахунку на рівні єдиної загальної влади йдеться про вироблення всебічної стратегії, яка б погоджувала і репрезентувала існуючу спільність інтересів громадян. Саме становленню цього процесу допомогли незалежні експерти з аналітичних центрів внаслідок вже того факту, що вони, як члени громадянського суспільства, привнесли публічну складову у державне вироблення політик.
За умов існуючої різниці політико-економічних та світоглядних бачень на реформування країни у провідних політиків й на тлі тиску настроїв громадянського суспільства нагальної потребою стало створення певної позапартійної платформи задля вироблення прийнятної спільної державної стратегії реформ.
Ідея такої платформи була запропонованої, між іншим, рік тому спільно Європейським банком реконструкції та розвитку та Засновником і експертами фонду "Відродження" під час міжнародної конференції. Цікаво, що її значення було негайно усвідомлено президентською вертикаллю у той час, коли виконавча влада не звернула належної уваги на цю можливість вироблення стратегії змін. Два укази Президента України реалізували ідею Національної ради реформ (НРР). Ця позапартійна платформа обговорення програми реформ є способом переводу, трансформації та спрямування стихії різних політичних бачень та пропонованих політик у ясно окреслений простір вироблення у кінцевому рахунку узгодженого бачення загальнодержавної політики реформ. Йдеться не лише про дискусії, які мають бути та відбуваються на спільних засіданнях НРР між лідерами країни, службовцями президентської вертикалі, членами головних інституцій виконавчої та представниками законодавчої влади, а також мінімальною, на жаль, присутністю представників громадянського суспільства. НРР є або має повноцінно стати інституцією практичного вироблення державної політики як публічної справи, дійсної рес-публіки.
Крім органів "верхнього рівня", на яких відбувається представницький дискурс влади зі вкрапленнями голосу незалежної громадськості, НРР має в основі проектний офіс реформ (Офіс проектного менеджменту). Роль та функції останнього – базові. Саме сюди сходяться та мають сходитися всі найбільш аргументовані пропозиції (документи) реформ, що створюються численними командами експертів – від провідних національних експертів стратегічних дорадчих рад при міністерствах, від активних експертів мереж Реанімаційного пакету реформ, Нової України, у яких беруть участь провідні аналітики, а також від міжнародних радників. Принциповим для розвитку процесу публічної політики є намагання команди НРР максимально залучити активних громадян до процесів розробки реформ, моніторингу та контролю за їх впровадженням через коментарі та пропозиції на їхньому діючому сайті, який легко знайти.
Я обережно формулюю стан роботи реформаторських інституцій, створених владою. Так, вони створені і, навіть, діють, але мали б бути більш відкритими та діяти у рази набагато краще. Як саме? Чого принципово не вистачає?
Комунікація реформ
Нажаль треба погодитися, що алармістські крики, про які ми вже говорили: "Де реформи? Немає реформ! Цих керівників – геть!" мають під собою певні підстави. Чому?
Минулого тижня на зустрічах в Одесі представники громадськості регіону зазначали, що на рівні сіл і селищ люди не мають мінімального уявлення про засади та можливі наслідки для них територіальної реформи. Поширюються різні чутки про критерії об' єднання у нові територіальні громади. Особливо чутливим є питання про об' єднання в одну територіальну громаду сіл та селищ з різним етнічним населенням. Нам казали, що фантастично не вистачає елементарної просвіти, наполегливої та адекватної інформації для населення про реформу.
Це відноситься не лише до цієї реформи, найважливішої для розвитку демократії участі в Україні. Ані міністерські відділи комунікації з громадянами та громадянським суспільством, ані державні засоби масової інформації всіх рівнів, ані центральні ЗМІ у приватних руках олігархів виявились неготові до збалансованого висвітлення реформ. Й зовсім не йдеться про апологію реформ, отже некритичне схвалення теперішніх політичних керівників держави. Йдеться про те саме, про що твердять, говорячи про відсутність команди реформ та про погану політичну солідарність при прийнятті державних рішень – про слабкість керування, про відсутність у керівництва нового бачення старих реалій. У тому числі як проводити дійсно публічну політику реформ.
Чому новопризначений губернатор одеської області здатний незамуленим оком побачити те, що попередні керівники знали, а ми всі так чи інакше уявляли, не вміючи точно висловити. Адже це є передчуття корупційної поживи, коли прокурор вимагає у підприємця наперед, ще до запуску бізнесу, надати документи з метою можливого позову для виявлення порушень. Чому для інших керівників свідчення корупції, такі як розбите дорожнє покриття, на яке спрямовувались значні кошти, або монополія авіа перевозок тощо, що можна побачити неозброєним оком, не стає підставою для відповідних правових висновків та дій.
Розвинута комунікація реформ якраз і потрібна не лише для висвітлення корупційних випадків, оприлюднених ЗМІ завдяки енергійності нового губернатора, або у формі розповідей про репетування звільнених міністрів. Вміння урядовця відкритися, у тому числі оприлюднити власні статки, – велике завдання реформування країни на засадах прозорості та підзвітності. Лише тоді зникнуть настійливі розмови – хіба лише розмови? – про неподолану олігархічну складову у керуванні країною.
У всіх цих напрямках реформ, які так чи так розробляються, плануються та починають здійснюватися, необхідна ефективна комунікація реформ з боку Уряду. Зміст великих соціальних та економічних перетворень завжди набагато складніше, ніж повсякденне уявлення про зміни на краще. Тут недостатньо самих журналістських зусиль, коли ми отримуємо замість критичного роз'яснення політики реформ солодку хроніку міжперсонального скандалу.
Критичне висвітлення реформ у ЗМІ є у великій мірі завдання для поєднання експертних та журналістських здібностей. Складний зміст бюрократичних планів реформи чи протиріч та недоліків її здійснення має бути трансформований у зрозумілу широкому загалу інформацію щодо її кроків (вдалих чи невдалих).
Комунікація реформ також – це обов'язково створення та обговорення образу нової України внаслідок тієї чи тієї реформи, країни, про яку мріяв Майдан. Вміння розповісти людям чесну та аргументовану історію, чому підняття тарифів є таки ринково справедливим, чи чому територіальні зміни торують шлях для кращої України, і коли буде таке щастя для всіх нас – невід'ємна складова відповідального ставлення не лише журналіста, а й лідера будь-якої гілки влади.
Без спеціальної організації такої роботи у рамках держави, без виконавчого центру, спрямованого на саме цю роботу по здійсненню та комунікації реформ ми приречені на повільність, незрозумілість благих дій з реформування, а керівники держави – на масову негативну оцінку своєї діяльності. Йдеться про вищий менеджмент реформ поза всього масиву поточного керування виконавчою владою в цілому. Для цього недостатньо використання напів-публічної платформи НРС.
Справжня розвинута комунікація реформ – це інструмент залучення максимальної кількості громадян до реформування як їх власної справи. Ми вже спостерігаємо великий волонтерський рух як наслідок того, що громадяни розуміють перетворення України на європейського типу країну як спосіб власного життя.
Ефективна комунікація є також найпотужнішим знаряддям аргументованої критики влади аж до її зміни. Це потужний спосіб, на рівні з прямою участю громадян у прийнятті державних рішень, – зробити вироблення політики публічним, перетворити справу реформ у спільне досягнення. І тоді, так само як на урочистостях присяги нової патрульної служби Києва, ми зможемо пережити спільне відчуття щастя оновлення країни.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
