ПРО ЕКЗИСТЕНЦІАЛ РІШУЧОСТІ
Війна екзистенційного вибору має власні екзистенціали, які варто знати. Головний з них – це рішучість.
Напередодні нашого Дня незалежності одночасно з'явилися відвертий допис у німецькій авторитетній Die Welt про коливання Заходу у наданні нам зброї, необхідної для успіху, та ще більш відверта заява кандидита у прем'єри Британії Ліз Трасс, що на цій посаді вона буде готова застосувати ядерну зброю. Обидва виступи є про рішучість.
Вірно кажуть, що рішучість – це налаштованість людини на дію вступереч всім можливим перепонам. Шкала перепон сьогодні, як ніколи, велика і рухлива. Вона простягається від інтимного рішення нарешті подолати свої слабкості до роблення вирішального кроку "на війну" – у військомат, у волонтери, продовження робити бізнес та залишатися в країні під ракетними ударами – й до кінцевої стійкості захисників в прямій зустрічі зі смертельною загрозою.
Це шкала наших, українських, налаштованостей щодо рішучості. Вона докінцева, адже в її кінці вибір між життям і смертю. Рішучість на тлі не лише персонального, а й колективного, національного, небуття.
Втім, простір рішучостей більш благополучного Заходу має іншу кінцівку. Їхня шкала рішучостей, як ми можемо побачити, часто завершується на острахах життєвих незгод від втрат бізнесу і господарств від високих цін на енергоносії без російського палива під час холодної зими.
А найбільш далекоглядні з них, як-от видатний німець Юрген Габермас, вказує на інший кінець їхнього налаштування – "апокаліптичні масштаби потенційної світової війни". З філософським вмінням дивитися у суть питання, він прямо говорить про асиметрію рішучостей – з одного боку, "країн НАТО, які не бажають брати участь у ядерному конфлікті" та, з іншого – "віри Заходу в те, що путін здатний розгорнути зброю масового знищення."
Таке завершення німецької напіврішучості бороти ворога не лише України, а всього демократичного світу, не є обережними ваганнями лише шановного канцлера Шольца. Ми бачимо нестачу рішучості в політиках військової допомоги Україні у інших притихлих демократіях Заходу. Навіть найпотужніші з них, як прямолінійно написла Welt, мають "прийняти рішення: чи хоче Захід забезпечити Україну значно кращим обладнанням у найближчі місяці і, звичайно, РИЗИКНУТИ ПОДАЛЬШОЮ ЕСКАЛАЦІЄЮ, чи він хоче залишити Україну [на поталу] російській військовій машині, яка грає на час і ще має достатні резерви?"
Про політичний намір йти до самого кінця вчора голосно заявила Британія в обличчі Ліз Трасс – про рішення, що вона на посаді прем'єра буде готова застосувати ядерну зброю. Це справжня суть екзистенціала рішучості.
Нам твердять, що будь-яка війна зрештою завершиться за столом переговорів. Проте, ми дізналися іншого. Спочатку війну завершує справжня рішучість [колективна Entschlossenheit]. Комунікація і перемовини йдуть слідом, вторинно. Війна довела кров'ю, що ми маємо справжню рішучість. Завдяки Британії в особах Бориса Джонсона і Ліз Трасс вона de facto приходить у статтю 5 ще нерішучого НАТО.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
