НЕСТЕРПНА ЛЕГКІСТЬ ВІЙНИ
У близькій до мене кофейній ятці на прилавку стоїть скляна банка-копілка для маленьких пожертв, на який написано: "На нерви, як у Арестовича". Ця кафешка працює з генератором, там п'ють каву навіть у дні повітряних тривог. Ковток кави з італійського апарату віддаляє війну на безпечну відстань. Полегшує постійну напругу хвилювання за рідного на фронті, дистанцює пам'ять смертей та тортур – мерзенних жахів, принесених до нас нелюдьми. Все це працює на полегшення. Ось при чому тут "нерви Арестовича".
Його явлення на ютюбканалі-мільйоннику полегшує масове переживання війни. Він має непересічну здатність немов філософські піднятися над картографічними деталями військових операцій до узагальнень, які пояснюють наш обов'язковий стратегічний успіх та стратегічну бездарність ворога. Це зміцнює надію і наближає образ перемоги та спокою мирного життя в контексті постійної тривоги.
Промоутерський та аналітичний талант говіркого Марка Фейгіна доносить іронічну легкість оптимізму позаштатного радника ОПУ до російського натовпу. В сучасних умовах інформаційної війни екранна легкість оцінки перебігу війни з боку українського експерта, безумовно, вказує на тупу безнадійність планів її божевільного прізвідника та збільшує мовчазний опір його владі. Ютюбівський авторитет мільйонної аудиторії не дається дарма. Він завойований "нервами, як у Арестовича". Придбаний непростим вмінням легко сказати про нестерпну важкість війни.
Де та межа, коли легкість думки не лише радника ОПУ переходить у легковажність поведінки та злоякісні помилки?
Відповідь надав він сам. Спочатку, коли легковажно зробив помилку, близьку до злочину – надав інформаційний привід ворожій пропаганді відвести пряме звинувачення російських військових у скоєнні чергового величезного військового злочину, у невинних жертвах цивільного населення, у міжнародному тероризмі. А потім, коли зовсім не легковажно звернувся до його і Фейгіна аудиторії не стільки з покаянням за легковажність, скільки з важким звинуваченням політичних опонентів у перебільшенні його власної провини. Її роздмухуванні політичною опозицією до такого ступеню публічності, який вона, ця провина, немовби, ніколи не мала б.
З притаманною йому легкістю узагальнення ще радник ОПУ зліпив для свого виправдання цілком різні страшилки в одну страшну загрозу. Страшилка від вічно мрачного Іларіонова – прорицателя нової найнебезпечнішої стадії війни – була приліплена до немовби спільної політичної війни, яку "вільно чи невільно" ведуть проти президентської раті разом, медведчуківці та порошенківці. Ці небезпечні опоненти влади неприпустимо використовують "мою помилку", щоби нищити успішну владу. Адже треба, навпаки, працювати на національне єднання, яке б об'єднувало всіх, незважаючи на різні точки зору.
Ну, що тут скажеш. І помилку визнав, і її вірну, а також дурну і злобну (такого добра вистачає у нас), критику відвів від себе. Втомлений радник ОПУ використав масову аудиторію, щоб перевести власну помилку у звинувачення проукраїнської політичної опозиції у її, немовби, боротьбі проти всього ОПУ – проти всієї влади. Пожалівся всьому світу, зокрема нестійкій аудиторії нашого ворога, на наш, зокрема і вигаданий ним самим, політичний розбрат. Навіщо.
Так, з боку опозиції наговорено багато зайвого і несправедливого у бік нашого оптимістичного і популярного експерта. Втім, це справедлива вимога з її боку – відділити його блогерську легкість та завойовану популярність від причетності до влади. Добре, що він та його керівники це зрозуміли.
Було б ще краще, якби вони додатково зрозуміли власну частку провини за свої дії протиставлення себе національно орієнтованій опозиції як в офіційному інформаційному полі, так і залученні її у прийняття державних рішень. Навіть у якості порадників. Стає ясним, і для легковажних також, що війна не є і не буде легкою. Що треба мобілізувати і всі патріотичні політичні сили.
Є в цій дурній і страшній війні її нестерпна легкість, що мучає совість. Це коли ті з нас, хто досить убезпечені від її прямої загрози, дозволяють собі забувати смертельну важкість випробування війною. Ця легкість стає особливо нестерпною, коли її дозволяють собі публічні постаті.
