Куди зник проект Адміністративно-процедурного кодексу України?

Листопад, схоже, подарував нам надію на законодавче врегулювання надання адміністративних послуг в Україні. У середу 9 листопада президент вніс на розгляд до ВРУ законопроект "Про адміністративні послуги" N9435 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=41734.

Здавалося б, варто радіти такому давно анонсованому кроку глави держави. Однак у фахівців виникає слушне питання: а куди подівся інший законопроект, який традиційно розглядався в одному пакеті з поданим? А саме, яка доля проекту "Адміністративно-процедурного Кодексу України"?

Останній, разом із проектом закону "Про адміністративні послуги", пройшов горнило громадського обговорення на сайті Міністерства юстиції, отримав високі експертні оцінки кращих європейських фахівців з адміністративного права, і, зрештою, наприкінці травня 2011 року так само ("пакетом") був ухвалений до подання до парламенту урядом України. З цим поданням явно, як кажуть "не склалося". Законопроекти до ВРУ від уряду так і не надійшли...

Натомість право бути ініціатором реформи адмінпослуг взяв на себе президент. Півроку на Банковій пішло на те, щоб перенаправити ці два законопроекти до парламенту. Що ж ми отримали в результаті? Один (далеко не головний) законопроект ("Про адміністративні послуги") без якихось принципових новацій надійшов до парламенту, але вже як президентський, в той час як другий ("Адміністративно-процедурний Кодекс України") ліг "під сукно".

Порівняння "предметів регулювання" обох законопроектів дозволяє помітити і оцінити тенденції в новітній державній політиці щодо надання адміністративних послуг в Україні.

Цьогорічна метушня Президента через Комітет з економічних реформ та уряду зводилася до трьох проблем:

• впорядкування переліку послуг;

• визначення вартості їх надання;

• забезпечення зручності надання.

Вочевидь, "економічними реформаторами" керує господарська логіка "дерегуляції": спростити життя тих, хто звертається за послугами, в сенсі, аби вони по них рідше зверталися (зменшення кількості), менше їм би це вартувало (вартість послуг) та менше часу вимагалось (скорочення переліку організацій, що їх надають, облаштування центрів з надання адміністративних послуг тощо).

Наміри, звичайно, шляхетні... Хоча ми так і не дочекалися реєстру послуг із таблицею їх вартості, як все обіцяла нам протягом 6 місяців президентська адміністрація, але і це який-неякий, але поступ...

Однак, не варто забувати, що наведення порядку у цій сфері не обмежується лише економічною складовою. Не менш важливим є зручність громадян вже у стосунках з органом влади під час розгляду останнім заяви громадян. Адже і тут є неабиякий простір для свавілля чиновників. Саме на рівні процедури слід запровадити чіткі стандарти взаємодії органу та особи, їхні права та обов'язки. Назвемо лише найпринциповіші питання у цій сфері:

• відмова від перекладення обов'язків із збирання довідок та інших документів або з їх погодження на фізичних та юридичних осіб;

• заборона вимагати від фізичних і юридичних осіб довідок та інших документів, подання яких не передбачено нормативно-правовими актами, або у формі, яка не встановлена законодавством;

• забезпечення права особи на участь у вирішенні справи, що стосується її прав та законних інтересів;

• забезпечення права особи бути вислуханою до прийняття будь-якого індивідуального рішення, що може на неї негативно вплинути;

• запровадити право кожної особи на доступ до матеріалів справи, які її стосуються;

• зобов'язати адміністративні органи обґрунтовувати свої рішення;

• запровадження справедливої процедури оскарження.

А якщо згадати норми Конституції, які вказують, що організація роботи органів влади можлива лише на підставі, в межах і в спосіб передбачений законами, то нагальність такого законопроекту стає очевидною. Адже ці питання не врегулюєш ні урядовими постановами, ні міністерськими указами, ні, навіть страшно подумати (!)... дорученнями Президента.

Законодавче врегулювання та стандартизація надання послуг створить умови для неупередженого, однакового ставлення органів державної влади та місцевого самоврядування до своїх клієнтів (нині "прохачів"), тут же висвітить факти зловживання посадовими обов'язкам чиновників-надавачів, створить реальну можливість для адміністративного та судового контролю над їхньою діяльністю.

Схоже, сама ідеологія проекту "Адміністративно-процедурного Кодексу України": збільшити обсяг прав та можливостей громадянам та юридичним особам та збільшення рівня обов'язків та відповідальності з боку адміністративного органу не дуже до вподоби "відновленій вертикалі влади".

А може просто економічно "заточені" реформатори вважають, що вся ця "гуманізація" процедури – ритуальна правозахисна лірика, заради якої не варто зайвий раз конфліктувати з численними відомчими "апаратами". Хотілося б вірити, що проект "Адміністративно-процедурного Кодексу України" остаточно не похований, а ось-ось доопрацюється і таки буде поданий до ВРУ. І парламент розгляне обидва законопроекти "в пакеті"...