НЕЗАКІНЧЕНА ВІЙНА УКРАЇНИ
Незакінчена війна не знімає напруженості, не створює умов для економічного зростання, не дає впевненості у завтрашньому дні.
Якщо українська влада з тих чи інших непублічних значною мірою причин не може оголосити військовий стан (тобто легалізувати збройну війну) і навіть заключила перемир'я, то вона принаймні змушена буде вести інші війни – оголошені чи неоголошені.
Призупинення збройної війни на Сході України зовсім не означає закінчення економічної, інформаційно-консциєнтальної та міжнародно-правової воєн України з Росією.
Економічна війна України з Росією
Економічна війна України з Росією включає газову, торгово-продовольчу, технологічну, інфраструктурну, санкційну її форми.
Найбільша за масштабом є газова війна України з Росією. Вона триває від самої Помаранчевої революції – з 2005 року.
"Газпром" – це головна армія Росії. Саме газова війна впродовж всіх 10 років була найбільш затратною для України. Існує чимало схем виходу з цієї війни, і всі вони пов'язані з припиненням корупції у газовій сфері.
Нещодавно Уряд на чолі з Яценюком організував схему реверсних поставок газу з Європи, тим самим знизивши залежність України від Росії. Доєднуючись до дій ЄС, який скорочує споживання російського газу, Уряд України також запропонував стратегію скорочення споживання газу шляхом переведення на інші види палива та використання більш ефективних схем споживання. Газову війну потрібно продовжувати, і її потрібно вигравати на умовах, вигідних для України.
В принципі, цю війну давно вже можна було закінчити. Але ласий шматок тіньових прибутків – традиційний бізнес українських президентів – поки що був нездоланний для української корумпованої влади. Тут потрібна публічна і чітка позиція нинішнього Президента: він знову збирається вести непублічну торгівлю газом з Росією, віддаючи за низьку ціну газу для українських олігархів частини суверенітету України чи він збирається декриміналізувати газову сферу і закінчити газову війну раз і назавжди.
Торгово-продовольча війна це та війна, яку Україна може вести разом з Європою. В цій війні ми маємо перейти від захисту до нападу. Україні не потрібно чекати, поки якась її продовольча продукція волюнтаристично знову буде блокуватися на кордоні Росією. Нам потрібна стратегія переорієнтації українського продовольчого ринку з Росії на Європу.
Технологічна війна це відмова від технологічного співробітництва з Росією у військовій сфері, в сфері машинобудування, в сфері технологій для виробництва товарів групи А. Як показала війна на Сході України, деякі наші підприємства вивозилися в Росію разом з технологіями та устаткуванням. Чи буде зрештою це все розслідувано? Чи понесе хтось покарання за цю зраду?
Окрім того, зміна геополітичної орієнтації України веде до технологічного співробітництва України з ЄС та США в сфері військових технологій. Це означає можливу передачу Україною більшості важливих технологій в сфері військово-оборонного комплексу США. Принцип простий: хто захищає Україну, той може мати з нею технологічне співробітництво. Саме тому технологічна війна з Росією означає передачу відомих в Україні російських військових технологій США. Ця передача технологій США може бути здійснена Україною публічно і з попереднім повідомленням Росії.
Інфраструктурна війна це війна в сфері електроенергетики, транспорту, водопостачання і т.д. Транспортний транзит з Росії в Крим має бути блоковано повністю. Електроенергія та вода в Крим мають продаватися по дуже високих цінах, по тій же схемі і в тій самій логіці, як Росія продає Україні газ. Варто також розробити сценарії повної інфраструктурної блокади Росії в ситуації продовження нею війни проти України.
Санкційна війна, що запропонована Урядом, досі не знайшла публічної підтримки Президента та Парламенту. Складається враження, що єдина країна в світі, яка не хоче вводити санкції проти Росії, це Україна. Введення санкцій Україною проти Росії має бути здійснено. Причому українські санкції мають бути узгоджені з подібними санкціями інших країн, що вже ввели свої санкції.
Інформаційно-консциєнтальна війна
Інформаційну війну Україна як держава поки що програла. Саме інформаційна війна дозволила Росії настільки зомбувати населення Сходу України, що досить довго воно вірило в те, що "київська хунта" пришле до них бандерівців, які їх усіх постріляють.
На сьогоднішній день у України немає інструментів для світової контрпропаганди. Не дивлячись на те, що російській інформації в світі довіряються все менше і менше людей, оперативного інформування з України світ не отримує.
Одразу після революції тодішній працівник РНБОУ Вікторія Сюмар виступила ініціатором створення українського телеканалу зі світовою трансляцією, який би вів інформування про події в Україні російською та англійською мовою. Однак розпочатий проект було призупинено через брак фінансування.
Недооцінка значення інформаційної війни в сучасних умовах просто вражає. Кожна гривня, вкладена у інформаційну війну економить 10 гривень, вкладених у зброю на збройній війні. Кожна здобута перевага у інформаційній війні проти ворога зберігає десятки людських життів.
Навіть досягнувши мир у збройній війні, ми ще дуже довго будемо вести інформаційну війну. Тому фінансування світового українського телеканалу це пріоритет такий самий, як виробництво зброї чи закупівля бронежилетів.
Україна не може допустити переформатування своїх телеканалів під завдання державної пропаганди, бо це порушувало би принципи демократії. Водночас Україна може і зобов'язана вести контрпропаганду силами окремих телепроектів з державним фінансуванням.
Що ж торкається консциєнтальної війни, тобто концептуальної війни за ідентичність, смисли та перспективи, які позитивно позиціонують Україну проти Росії, то офіційно Україна її просто не веде. Її не ведуть у публічному просторі ані наукові інститути, ані державні політичні інститути.
Останні місяці я змушений був самостійно вести консциєнтальну війну проти Росії у дуже вузькому колі соратників та порадників. Шість моїх статей (1, 2, 3, 4, 5, 6) дозволяють закласти основи консциєнтальної позиції України щодо Росії. А шість частин "Нарисів української ідентичності" (1, 2, 3, 4, 5, 6) дозволяють сформувати напрямки розмірковування про те, чого мають прагнути українці в Новому Світі.
Зараз я змушений переключитися на події в Україні, які пришвидшилися і потребують більшої уваги, відтак консциєнтальна війна проти Росії продовжує лишатися стихією одинаків, без будь-якої державної та корпоративної підтримки. Так бути не має. Консциєнтальна війна це найважливіша війна з будь-яких війн. Програвши консциєнтальну війну, жодну іншу виграти не можна.
Інформаційно-консциєнтальна війна безпосередньо сполучається з організаційною війною. Сьогодні вже зрозуміло, що імперська ієрархічна форма організації суспільства абсолютно не відповідає українській мережевій формі організації. В той час як росіяни все більше блокують громадянські структури, соціальні мережі та Інтернет-ресурси, в Україні саме мережеві громадянські структури з вільною комунікацією та організацією в Інтернет домінують. Це перевага України і саме цю перевагу українці мають використовувати.
Міжнародно-правова війна
Найбільш очевидні успіхи України в міжнародно-правовій війні. Підтримка світу, отримана хоч не завжди завдяки діям саме України, вражає в нашій ситуації найбільше.
Якщо ви помітили, то міжнародні контакти і міжнародна підтримка України іде на спад. Це відбувається саме тому, що частина української влади на чолі з Президентом вдалася до непевного перемир'я з Росією.
Світ завжди більше підтримує тих, хто обороняється, ніж тих, хто здавши свою територію, заключив перемир'я з ворогом. Це українцям можна розказати, що весь Схід України це нібито наша територія, і деякі з них навіть повірять. Але весь світ сприймає наше перемир'я саме як здачу своєї території Росії.
ООН, ОБСЄ, Гаагський трибунал, Європейський суд з прав людини – все це наші інструменти.
Якщо в ООН та ОБСЄ позиція України представляється доволі публічно, то з Гаагським трибуналом та Європейським судом з прав людини ситуація лишається незрозумілою. Чи то українська влада боїться в цьому плані подібних дій Росії, чи то нам не вистачає активності, чи то у наших військових структур у самих рильце в пушку.
Міжнародоно-правова війна це війна за історичну справедливість, як її будуть бачити народи світу. Значною мірою саме цей вид війни створить історію всієї російсько-української війни для світу та майбутнього.
Що значить закінчити війну?
Будь-які контакти української влади з режимом Путіна в стані незакінченої війни є зрадою національних інтересів, якими би аргументами вони не прикривалися.
Жаліти полонених і мирних жителів потрібно. Але через жаль до полонених та мирних жителів не можна втрачати Україну.
Ні з Путіним, ні з Лавровим чи іншими українофобами переговорів вести не можна.
З ворогом переговори ведуть лише про капітуляцію – його чи свою.
Якщо так вже необхідно, то переговори України з Росією можна вести через поміркованих людей режиму Путіна. В крайньому разі переговори можна вести через посередників.
Потрібно зрозуміти просту істину: на війні як на війні. З ворогом не домовляються, його знищують.
Ворогом України є не Росія, а путінський режим. Цей режим має бути знищено, окуповані Росією території має бути повернено Україні, росіяни в своїй більшості мають бути дезомбовані, тобто виведені зі стану українофобії, істерії та агресії. І тільки після цього можливий мир з Росією.
Ворожими для українців є цінності росіян – імперська покірність, істерична агресивність та паразитарне життя на крихти від продажу енергоносіїв, які видобуті з надр, а не вироблені творчою працею. Цінності українців це свобода, миролюбність, працелюбність. Цінності росіян і українців прямо протилежні і непоєднувані. Лише коли росіяни відмовляться від своїх нинішніх цінностей, вони можуть знову стати українцям друзями.
Допоки цього не відбулося, війна продовжуватиметься, хоч би в які форми вона не переходила.
Війну буде закінчено лише тоді, коли буде досягнута нездоланна і нічим нескомпенсована перевага однією зі сторін.
Незакінчена війна це лише перемир'я. Мир дає лише закінчена війна.
Українці хочуть миру, а не перемир'я. Саме тому Україні потрібна закінчена війна.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
